First Knight

Нарешті війни скінчилися. Артур, великий король Камелоту, присвятив життя,

щоб створити країну миру та справедливості.

Тепер він прагне одружитися.

Але мир не тривав довго. Наймогутніший з лицарів Артура,

князь Малагант, позаздрив славі короля. Він знайшов привід посваритися з

Артуром і покинув Камелот з ненавистю в серці.

І знову землі було поділено між тими, хто послідував за князем Малагантом,

шукаючи наживи, та тими, хто лишився вірним королю.

І був Ланселот - мандрівник, який ніколи не шукав миру,

справедливості чи лицарства. Часи були важкі. Усі виживали, як могли.

А Ланселот завжди був вправний із своїм мечем...

Непогано. Знаєш, як виграти бій на мечах?

-Як? -Треба, щоб меч був тільки в тебе.

Бачиш?

Підтримайте хлопця, він чудово бився!

Молодець, Джоне.

Переможець отримує все, шановні.

Хто ще ризикне, перш ніж я поїду?

Лише раз у житті зустрінеш бійця такого могутнього,

швидкого й безстрашного, що ніхто не здатен торкнутися його.

І поки ви на нього чекаєте, можете потренуватися зі мною.

Ти міг би його побити.

Я певен, як сонце сходить щодня,

так десь є той, хто кращий за мене.

Може він тут. І зустрінеться сьогодні.

Спробуй, так.

Можливо, це ти.

-Такий дужий. Гарний боєць? -Спробуй і побачиш.

Давай, Марку. Тільки не порань його.

-То ти Марк, еге ж? -Так мене кличуть.

Я Ланселот.

Готовий?

Готовий.

Не обов'язково мене вбивати, щоб перемогти.

-Добре. Меча міцно тримаєш? -За це не хвилюйся.

-Чудово. Дати тобі пораду? -Яку ще?

Не впусти свого меча.

Це ж твій меч? Молодець. Підтримайте його!

-Молодець, Марку. -Як тобі це вдалося?

Як він це зробив?

Це якийсь фокус?

Ніяких фокусів. Я так б'юся.

А в мене вийде?

Покажи. Я навчуся.

Треба вивчити свого суперника, його рухи, і ти знатимеш наперед, що він зробить.

Це я можу.

Треба впізнати ту єдину мить у бою,

коли ти або виграєш, або програєш, і вміти її дочекатись.

Я зможу.

Тобі повинно бути байдуже, загинеш ти чи житимеш.

ПЕРШИЙ ЛИЦАР

Лицарі, щось відбувається.

Заходьте! Швидко!

-Швидше. Не баріться. -Заходьте.

Лізьте. Давайте, лізьте вниз.

Зачиняйте двері!

Швидше.

Де татко?

Підпалюйте.

Нас спалять живцем!

Вода, несіть воду.

-Не відчиняй двері, поки вони не підуть! -Ми всі помремо до того часу!

Малагант.

Минулої ночі чоловік з вашого поселення перетнув кордон

і вбив трьох моїх людей.

За це ваше поселення було знищене.

Кордони довго залишалися в беззаконні.

Але тепер я - закон!

Швидко, виходьте!

Матусю!

Побігли!

Сюди.

Давай, відбери!

Он де вона.

Обережно, собака!

-Сюди, міледі. Підійдіть до нас. -Хвилинку.

-Міледі... -Я знаю. Ще трішки.

Стався ще один напад, міледі. Ще одне поселення спалили.

Анно, пограй за мене.

-Міледі. -Дякую, Якобе.

-Це знову Малагант? -Так, міледі.

Деякі втекли. Вони щойно дістались.

-Про них попіклувалися? -Спершу вони хочуть зустрітися з вами.

Ні, будь ласка.

Прошу, бідолашні мої люди, після такої жахливої подорожі, прошу.

Ми не знали, куди ще піти, міледі.

Нашого дому більше нема. Вони все знищили.

Вони казали, що ми поза законом. Що перетнули кордон.

-Але ми не сміємо перетинати кордон. -Я знаю, це брехня, суцільна брехня.

Він хоче залякати нас до покірності.

Не піддавайтеся йому, міледі. Ми битимемося до останнього.

Не хвилюйтесь, я не така поступлива.

-Якобе. -Міледі?

Проведи цих людей, погодуй та напої їх.

Ввечері, коли ви відпочинете,

ми разом помолимося за ваше поселення та весь Лайонесс.

-Бережи вас Господь, міледі. -І вас. А тепер йдіть.

Це третє спалене поселення за тиждень.

Чого він прагне? Знищити світ і бути королем кладовища?

Він хоче, щоб ми підписали його договір.

Він гадає, якщо мій батько помер, нема кому протистояти йому?

Міледі, навіть якби ваш батько був живий...

Якщо князю Малаганту не дають чогось бажаного,

він бере це сам силою.

А ви, Освальде?

Нічого не скажете?

Ти знаєш мою думку, дитино.

Так, гадаю, що знаю.

Ви повинні відповісти князю Малаганту, міледі.

Відповім. Щойно сьогодні вирішу.

Залиште мене. Освальде, залишіться.

Все так швидко, я гадала, що матиму більше часу.

Скільки часу треба, щоб почути власне серце?

Я знаю, чого прагну. Я хочу одружитися,

і жити та померти в Лайонессі.

Але не можна мати все, що забажаєш, так?

Пробач мені, дитино,

але пропозиція шлюбу від Артура з Камелота...

Я знаю. Авжеж, ви праві.

То годі слів.

-Хай буде так. -Ви приймаєте пропозицію?

Я візьму шлюб з Артуром з Камелоту.

Моє любе дитя,

я пишався, тримаючи тебе на руках в годину твого народження.

І ще більше я пишатимусь на твоєму весіллі.

Бідний Артур.

Єдиний мій посаг - землі у небезпеці.

-Але я любитиму його, Освальде. -Саме так, дитино.

Я ніколи не одружуся без любові. Я завжди це знала.

Артур несе свою владу так легко,

а в його очах стільки ніжності.

Я ще не бачила подібних до нього, Освальде.

Я нікого не кохатиму сильніше.

Стій!

Це може бути засідка. Погляньте за деревами.

Лицарі - зайняти позиції. Дивіться уважно.

Лицарі, на позиції.

-Захищайте карету. -Відійдіть ліворуч.

В коло.

Не порушуйте стрій.

Стоїмо.

Вперед!

За ними!

Все добре.

Вони утекли.

Спокійно.

Чекайте.

Слідкуйте за флангами!

Треба стрибати. Давай, Елізо.

-Піднімайся. -Перекотись, як впадеш.

Петронелло, тепер ти.

-Ти мусиш. -Ні, я не можу.

Швидше.

-Рятуйся. Їм потрібна тільки я. -Ні, я не можу.

Мабуть, сховалася.

Далеко вона б не втекла.

Ось вона!

Не рухайся.

-Ти хто? -А хто питає?

Вбити його.

-Що таке? -Їх було троє.

Навіть не дихай. Ти, кидай меч.

Добре. Але можна і мені з нею після тебе?

-То ти її теж переслідував? -Авжеж.

Ти ще коли-небудь в житті таку красу бачив?

-Навіть не знаю. -Тільки не кажи, що ти її не хочеш.

Ця м'яка шкіра, солодкі вуста, молоде пружне тіло.

-В мене наказ. -То й що? Хто дізнається?

Ні. Я маю її повернути.

Я потримаю її для тебе, а ти - для мене.

Це ж недовго.

Я зайвих проблем не хочу.

То це й не проблема. Поглянь, вона сама хоче.

-Що вона робить? -Сам поглянь. Поверни її.

Поглянь у ці очі. В неї є дещо для тебе.

Добре, красунечко.

То що ти маєш для мене?

Пішли.

Давай.

Рушаймо.

-Чому ви ризикували життям заради мене? -Я не ризикував.

-Вони могли вас вбити. -Вбити мене не так вже й просто.

-Ви знаєте хто я? -Хто ж ви?

Ґвіневера. Королева Лайонессу.

-Тож? -Що тож?

Хіба не тішить дізнатись, що ви врятували життя королеви?

Мене це тішило б, хоч будь ви селянкою.

Селянка не в змозі нагородити вас так, як я.

Якби вона була така ж вродлива, то дала би мені найбажанішу нагороду.

-Що я такого зробив? -Зневажили мене.

От тепер я вас зневажив.

Як ви посміли? Як ви могли так повестися зі мною?

Мабуть, краще ви й не вмієте.

Ви гарно мені прислужилися, і я вас вибачаю.

-Куди йти? -Я не знаю.

Я в цьому лісі ніколи не був.

То звідки ви знаєте, що це шлях до дороги?

-Здогадуюся. -Здогадуєтеся?

Бачите, птахи кружляють?

Вони виглядають дрібних тварин, яких розчавило каретами.