My Grandmother Fanny Kaplan (Моя бабуся Фані Каплан)

КІНОКОМПАНІЯ ГАГАРІН МЕДІА

ЗА ФІНІНСОВОЇ ПІДТРИМКИ ДЕРЖАВНОГО АГЕНСТВА УКРАЇНИ З ПИТАНЬ КІНО

У 1993 році КДБ розсекретило слідчу справу Фані Каплан,

яку звинуватили у замаху на Володимира Леніна.

У справі були відсутні десять сторінок, пов'язаних із життям Каплан у 1917-1918 роках.

Судячи з усього, ці сторінки було вилучено ще під час слідства і втрачено безповоротно.

- Отже, ти готова? - Так.

Коли я працювала в "Голосі Америки", в російській службі,

я зустрічала багато знаменитих та цікавих людей.

Політиків... митців...

Таких як: Солженіцин, Ростропович,

Нєізвєсний, Шемякін, Бродський...

Саша Соколов.

Ми отримували багато листів.

Але одного дня я отримала дуже дивний лист.

Він був про Фані Каплан,

яку, як відомо, звинуватили в тому,

що вона стріляла в Леніна, але після того, вона не була розстріляна.

Її заслали у в'язницю десь на Уралі.

Потім, гадаю, у 1939 році її звільнили.

І відправили на поселення на Соловки.

І, судячи з усього, вона була ще жива.

МОЯ БАБУСЯ ФАНІ КАПЛАН

Чаплицький...

Каменський...

Фані Каплан.

Фані Каплан - це Ваше справжнє ім'я?

Фані Каплан - це Ваше справжнє ім'я!?

Чому Ви кричите? Я ж сліпа, а не глуха.

Перепрошую.

Фані Каплан - це Ваше справжнє ім'я?

Під цим прізвищем живу з 1906 року,

коли була заарештована у справі про напад на київського губернатора.

Була засуджена до довічної каторги.

Відбувала у Мальцевській, а потім Акатуйській каторжній в'язниці.

А... після Революції була звільнена за амністією Установчих зборів.

Скільки років Ви провели на каторзі?

Десять.

Ваші політичні погляди?

Тут зазначено, що Ви соціалістка революціонерка.

- Так. - Але ж судили Вас, як анархістку?

Під час каторги мої погляди змінились.

- У санаторій Вас направляє Тимчасовий Уряд? - Так.

- Чи маєте ще якусь мету, крім лікування? - Ні.

Плануєте якісь зустрічі?

Ні. Я ж там нікого не знаю.

По прибутті займете одномісну палату,

виспитеся, пройдете медогляд, і гуляйте, побільше гуляйте.

Там чарівне, цілюще повітря.

Метр, сімдесят три...

Обережно, будь ласка. Ось, сюди...

Зріст: метр, сімдесят три. Вага: 62 кілограми. Недостатньо.

- Недостатньо? - Не хвилюйтеся. Сідайте.

- Здрастуйте, лікарю. - Здрастуйте. - Новоприбула.

Фаїна Хаїмівна Каплан.

28 років.

Метр, сімдесят три... Зріст, вага, температура: усе там записано.

Сліпа.

- Здрастуйте. - Здрастуйте.

Ульянов Дмитро Ілліч.

- На що скаржитеся. - Ні на що.

Прекрасно.

Відкрийте рота, будь ласка. Язик висуньте.

Добре, закривайте.

Підійміться, будь ласка.

Вставайте.

Якщо Ви не заперечуєте...

Дихайте.

А, тепер... Дихайте часто-часто.

Що... що сталося? Вам зле?

- Голова запаморочалася. - Принесіть води, будь ласка!

- Ви... від народження незряча? - Ні.

- А коли це трапилось? - На каторзі.

Чому?

Це трапилося раптово. Я почула погану звістку, знепритомніла...

Отямилась... Виявилось, сліпа.

Вам потрібна консультація офтальмолога. Я напишу професору Гіршману в Харків.

Дякую.

Він провідний спеціаліст в галузі, і не відмовить Вам.

Одягайтесь. Сестра Вам допоможе.

Ви виснажені, потребуєте відновлення.

Я припишу Вам оздоровчі процедури...

Морські грязі... солі...

Ви тепер під моїм наглядом.

Як шумить!

- Ви ніколи раніше не були в Криму? - Ні.

І вперше бачите море?

Вибачте...

Якого воно кольору?

Сірувате.

Я бачила море. В Одесі.

Але воно було синє.

І шуміло інакше.

- Як інакше? - Тихіше!

Мені здається, раніше все було тихіше.

Ви куди?

Обережніше!

- Я хочу до нього доторкнутися! - Виходьте, негайно!

- Це не розважливо! Виходьте на берег! - Як добре!

- Ви простудитесь! - Як добре. Як добре.

Дмитрику? Господи, як ти мене налякав!

Ти не писав, що приїдеш.

Санечко, я ненадовго. Не хотів тебе турбувати.

Я відразу ж повертаюсь в Євпаторію. Мені просто потрібно взяти дещо з речей.

Це мої речі?

Це тільки речі. Навіщо тобі стільки?

В інших нічого немає. Ні змінного одягу, ні взуття.

Стара шаль.

У валізі лише сама стара шаль.

Зараз доллємо окропу. Якщо гаряче, скажіть.

Ноги у Вас дуже червоні.

Ой! Гаряче!

- Не боляче? - Ні, дякую, все добре.

Не варто було турбуватися. Навіщо?

Але ж лікар велів Вам ноги перед сном парити.

Посидьте трохи.

Я Вам чаю принесу.

Господи!

О, Господи!

Ну, добре!

- Стійте! - А-а-а! А-а-а!

А, Гарській!

Бандит.

Благаю Вас, не опиратися! Дасть Бог, обійдеться без жертв!

Давай-давай-давай!

Тату! Тату!

Давай-давай-давай!

Без паніки! Ви віддасте зовсім небагато. Нам, все одно, не забрати все.

Ой, ой! Віддай, віддай!

Ну!

Підеш зі мною?

Як тебе звати?

Фейга.

Пішли, хлопці!

- Стій! - Стривай, чекай! Давай! Ну?!

- Та швидше! Давай! - Давай! - Жени!

Фейго!

Донько!

Відкрий!

Доню!

- Як Ви мене знайшли? - Я тебе півроку шукав.

- Що з тобою? Як ти? - Зі мною все гаразд. Будь ласка, йдіть!

- Ходімо додому. - Я не можу!

Чого? Фейго, він же бандіт!

- Ні, він не бандит! - Бандіт!

- Ви нічого не розумієте! - Бандіт!

- Фейго! - Ідіть, будь ласка!

- Піднімайтесь, піднімайтесь. Я Вас дуже прошу. Швидше. - Що таке?

Швидше.

- Фейго, що таке? - Він не бандит!

- Він бере участь у революції! Він... Він - анархіст. - Фейго! Доню!

Не приходьте сюди більше. Це небезпечно.

Тато, я Вас люблю. І маму, і Лілю.

І запам'ятайте: кидати бомби треба перед, в жодному разі, не вслід екіпажу.

- Угу. - Щонеділі він обов'язково приїжджає на обідню.

- Зрозуміло? - Угу. - Угу.

- Впораєтесь? - Впораємося!

- Це вона? - Це?

Ні. Це лише мої штани.

Ну... геть всі у дірках. Терор - справа неприбуткова.

От і попросив своячку полагодити. Вибачте, пані!

Скажіть, невже, Ви, справді, думаєте, що я буду ходити по місту з бомбою?

Так не робиться.

Вам у Києві в готель пакет доставлять. Зрозуміло?

Гроші.

Паспорт для панянки.

На цьому дозвольте відкланятись. Вашу ручку?

- Бувайте, товаришу! - Навіщо ж так голосно?

Мене можете не проводжати, я сам вихід знайду.

- Фані Хаїмівна Каплан. - Як?

Може, втечемо кудись?

Поїдемо закордон, до Франції, чи Німеччини, чи, навіть, Америки.

Нас там ніхто не знайде. І не треба буде нікого вбивати.

Я тепер революціонер, а ти - подруга революціонера.

Тож маєш відповідати статусу.

І тобі слід підпільну кличку придумати. Будеш... Шарлоттою.

- Це хто? - Шарлотта Корде.

- Вона заколола кинжалом тирана Марата, коли той приймав ванну. - Приймав ванну?

У ванні йому легше було терпіти біль від екземи.

Не розумію, як можна вбити людину, та, ще й яка страждає від болю?

Ти - дитя, Фані, їй Богу!

- Тоді я зватиму тебе Міка! - Чому Міка?

Не знаю.

Гаразд.

- Вона тобі подобається? - Хто?

Ця Шарлотта?

Дуже.

- Міка! - Шарлотта!

Фаню!

Що з тобою?

Відчиніть!

Ти можеш підвестися?

Відчиніть!

Ти зможеш іти?

Іди, будь ласка, іди! Мене залиш тут! Тобі не можна тут бути!

А мені нічого не буде! Нічого не буде! Іди, будь ласка!

Відчиніть!

Мені нічого не буде! Я неповнолітня!

Іменем Закону, відчиніть!

Бийте скло! Давай!