Hellraiser

БЕЛГРАД, СЕРБІЯ

Це мій портфель?

Так.

А це – ваше.

Нею не можна легковажити.

Власне, я чомусь надіявся,

що він сам прийде.

Це особливість містера Войта.

Він ніколи не робить того, що інші можуть зробити замість нього.

БЕРКШИР, МАССАЧУСЕТС

Насолоджуєшся?

Так, тут…

тут просто неймовірно.

Як тебе звати?

Джої.

Джозеф. А друзі називають мене Джої.

Тоді я теж так називатиму.

Я Серена.

То ти знаєш цього Войта?

Власне, я на нього працюю.

Та ну.

Без «та ну».

Він залюбки з тобою познайомиться.

У кінці коридору є зала.

Із подвійними дверима.

Приходь за десять хвилин.

Тут є хто-небудь?

Серено?

Вона прекрасна, правда?

Містере Войт, я… Там одна…

Одна жінка сказала, і я просто…

Вибачте.

Не перепрошуй. Можеш потримати.

Але дай відповідь на запитання.

Так, вона… справді гарна.

А що це?

Це…

Головоломка.

Єдина у своєму роді. Донедавна забута.

І вона майже зібрана.

Продовжуй.

А якщо я її складу, то отримаю якийсь приз?

Я отримаю.

Стоп, здається, до мене дійшло.

Сюди! Хто-небудь!

Що зі мною?

Я не можу…

Що ти, гаде, зі мною зробив?

Я покаянний…

раб Левіафана.

Даруй мені аудієнцію.

Даруй мені благодать.

ПОВСТАЛИЙ З ПЕКЛА

Сильніше. Ще.

-Точно? -Так. Ще.

-Стій, стій. -Що?

Розверни мене.

-Так. Давай. -Сюди?

-Прямо сюди? -Так, давай.

Як темп? Добре?

-Подобається? -Ага. Люблю так.

А я люблю тебе.

Що?

-Стій, що? -А що?

Дарма я це ляпнув.

МИНУЛО ШІСТЬ РОКІВ

Ага. Та ні, не страшно.

-Мене занесло. -Треворе, не парся.

-Я просто думаю, нам треба… -Господи.

Привіт. Куховарите?

Так, Нора приготувала тапас.

То що, це… Це він?

Це Тревор.

-Ти їм про мене розказувала? -Зовсім трішки.

-Добре. Привіт. -Салют.

-Як ти? -Добре.

Це мій брат Метт, а це його хлопець Колін.

-Привіт. -Привіт.

Нора, сусідка по квартирі. Сідайте, їжі вистачить.

Сідати.

Та мені пора йти.

Ще купу картин треба розвезти.

-У мене практично робочий день. -Як хочеш.

-Ага. -Круто.

Куртку візьму.

Народ, кльово було з вами познайомитися.

Смачної вечері. Бувайте.

-Ви чули, як ми трахалися? -Так.

Кажи вже, Метте.

Він мені не подобається.

Ти просто його боїшся, бо він красунчик.

Хто мутить із жінкою, яку зустрів у програмі «12 кроків»? Серйозно?

Що? Це така підколка?

Райлі, не в тому річ. Я про тебе думаю.

Як тобі буде, коли він знову зап'є?

Ти багато місяців у зав'язці. Скільки, майже пів року?

Так.

Не забирай усі гріхи, дай потрахатися з гарним пацаном.

Ви прикрутили звук, щоб послухати нашу сварку?

-Ні. -Ні.

Ніхто мене тут усерйоз не сприймає.

Бо ти занадто опікуєшся всіма.

Ну, хтось же повинен.

Перше число швидко наближається.

Я не можу тебе постійно виручати.

Я розумію! Тебе ніхто й не просить!

Чайових мало дають.

-Я стараюся! -Добре.

Рай, я тебе люблю.

Ти маєш радіти життю.

Я не хочу контролювати кожен твій крок.

Просто хочеш перевіряти, чи я даю собі раду? Так?

Я тебе почула. Не зустрічатимуся з ним.

Тут штука ось у чому.

Він правий. Це проблема.

Він правий, бажає мені добра,

тому хочеться його придушити.

Та звісно. Я його за тебе порву.

-Гру скінчено. -Подумаєш.

Не треба мені, щоб він мною пишався.

Але було б трохи приємно, якби не соромився.

Та забий. Не будемо.

Чого, бляха, ми не будемо?

Ми…

Нам самотньо вдвох.

Маєш кращі ідеї?

Так, треба йти шукати роботу.

У тебе ж є робота.

Та ні… Я знаю. Тобто… краще оплачувану роботу.

Набридло рахувати копійки.

Що?

Що таке?

Забудь.

Братикові не сподобається, тому…

А ще йому не сподобалося б, що я зараз тут.

Очі не бачать, серце не болить.

Ну так, але розумієш, це… шкодить тобі.

Ти, Райлі, не хороша дівчинка,

але ж ти хочеш такою бути.

Але в тебе на плечі сидить маленький Метт,

то, може, варто його послухатися.

Розумієш? Може?

Тепер можеш розказати.

Нема чого розказувати.

-Треворе, розказуй. -Перестань.

Не дурій. Відчепися.

Ну добре, добре.

Розказуй.

Ти ж знаєш, що я катаюся кур'єром у район складів?

-Так. -Ну, там є одна точка,

куди ми раніше завозили товар.

Повна анонімність.

Там ніхто ніколи нікого не бачив.

Але та хрінь, яку їм привозять і забирають…

вона мільярдерська.

Тому я іноді там катаюся, і, зуб даю, там нікого немає.

Абсолютно пусто, крім останньої партії.

Хочеш зламати двері?

Це зайве. Я пам'ятаю пароль.

А що за товар?

Без поняття.

А кому він належить?

Не знаю. Мабуть, якомусь…

багатому мудаку, який хоче нажитися.

Ніхто й не помітить.

Підсобиш – виділю частку.

Знаєш що? Я… Забудь, що я казав.

Бо ти ж намагаєшся розгребтися зі своїм гівном.

А я не хочу заважати, тому…

Треворе, замовкни.

Ну все.

Точка неповернення. Ти впевнена?

Точно?

Погнали.

Добре.

Подивимося, що тут.

Клас.

Що скажеш?

Тобто як це, що я… А шифр ти знаєш?

Ну… ні,

не знаю.

-Якщо я не зміг, тобі без шансів. -У всьому є секрет.

Ага. Аякже.

Показуй.

Ого.

Побачимо, що тут.

-Зможеш? -Так.

Відчинити зможеш?

Офігіти. Коробки в коробках.

Господи!

Гаразд.

Вона відкрита?

І це все?

Сука!

Я думав, тут буде типу пачка облігацій чи ще якась хрінь.

Вона має щось коштувати.

Сподіваймося. Так.

Я заберу, якщо ти не хочеш.

Так. Потримай у себе поки що.

Я пошукаю якогось оцінника,