Propeller One-Way Night Coach

ФІЛЬМ ДЖОНА ТРАВОЛТИ

ПРОПЕЛЕР У НІЧНОМУ НЕБІ

ЗА КНИЖКОЮ ДЖОНА ТРАВОЛТИ

РЕЖИСЕР – ДЖОН ТРАВОЛТА

28 ГРУДНЯ 1962 РОКУ

АЕРОПОРТ «АЙДЛВАЙЛД», НЬЮ-ЙОРК

Був пізній вечір,

і в терміналі майже нікого не було.

Мама побачила фотографію Елізабет Тейлор у майбутньому фільмі

«Дуже важливі персони».

Вона хотіла таке саме пальто,

але своє купила на розпродажі в підвалі церкви,

де заможні люди продавали свій ношений одяг.

- До побачення, бабусю. - Бувай, сонечко.

- Чмок. - Я сумуватиму.

До побачення, мамо.

До побачення, доню.

Посадка на Trans World Airlines,

Рейс 700 «Королівський амбасадор» на реактивному літаку до Лондона.

Посадка – на Виході 3.

Просимо на посадку.

Голос оповіщення звучав дуже вишукано.

Я уявляв, що він належав дуже гарній жінці,

наприклад, актрисі.

Може, якщо поводитимусь як Мерлін Монро,

касир розподілить нас у перший клас.

Ще вона сказала, що всі напої безплатні,

якщо летиш першим класом.

Звісно, мені було байдуже, головне, що ми полетимо.

Trans World Airlines, рейс 393

на літаку Super Constellation до Піттсбурга,

Дейтона, Чикаго, Канзас-Сіті,

Денвера та Лос-Анджелеса.

Посадка почалася в Західному пасажі.

Просимо на посадку.

Тіло охопило хвилювання,

якого я ще ніколи раніше не відчував.

Усвідомлення, що через кілька хвилин я вперше в житті летітиму в небі, –

не порівняти ні з чим,

навіть з грою в лікаря з сусідськими дітьми.

А для восьмирічного це мало велике значення.

Я пам’ятаю про той вечір усе.

Тьмяне світло в терміналі,

колір емблеми авіаліній,

коли ми швидко йшли до виходу в Західному пасажі.

Навіть мама, схоже, була схвильована,

але зовсім з інших причин.

Скоріше за все, через безкоштовні напої,

або можливість познайомитись у літаку з гарним чоловіком.

Моїй мамі було 49 років, і вона була приваблива.

Сині очі, гарне волосся

і гарна фігура, як на її вік, – так вона мені сказала.

Фігура у неї була б ще гарніша, якби вона не народила мене так пізно.

І для багатьох чоловіків пузце не було проблемою.

Деякі вважали це сексі, як вона думала.

Може, вона закохається в когось дуже класного,

наприклад, капітана літака чи когось такого.

Мчати через аеропорт «Айдлвайлд» було так захопливо.

Я не міг повірити, що цього разу ми справді полетимо.

Зазвичай ми ходили в аеропорт роздивлятися людей.

Одного разу мама мала летіти, щоб зіграти

у виставі, яку вона грала в літньому театрі.

Але цього разу я летів також.

Усе здавалося нереальним.

Серце калатало.

Усе було наче в сповільненій зйомці.

Він був прекрасний.

Сріблясто-білий з двома червоними смугами

і літерами TWA нанесеними збоку.

Ох, яке видовище.

Холодний вітер обпікав обличчя, але не міг розвіяти мою першу любов.

Величний на вигляд, він випромінював силу й міць.

Тут почнуться враження, яких я не забуду ніколи.

Коли ми піднімалися по трапу,

я помітив щось дивне.

З нами в літак сідало мало людей.

Усього декілька.

І тоді я вдав, що цей рейс лише для мене й мами,

а хіба це не винятково?

Вітаємо на борту. Тут значно тепліше.

Нас зустрічала висока й струнка стюардеса

з привітною усмішкою.

І є план дій у разі надзвичайної ситуації.

У ній було щось особливе.

Щось невловиме.

Пізніше мама познайомиться з нею ближче.

Вони дуже подружаться.

Я поцікавився, чому Ліз відрізняється від інших,

і мама відповіла, що в ній була глибина

та щирий сум через перебування в концтаборі.

Поки двигуни по черзі заводилися,

я сидів у великому, м’якому, зручному кріслі.

Я майже їх не чув.

Великі пропелери крутилися, а із задніх вихлопів виринав вогонь.

Це епоха реактивних літаків,

та було щось захопливе в тому. щоб летіти літаком,

якому потрібно удвоє більше часу, ніж реактивному,

особливо, коли летиш уперше.

Я пам’ятаю, як відкладав монети в чорний квітчастий гаманець.

Твоя бабуся, моя мама, дала мені

цей квітчастий гаманець, щоб відкладати гроші.

Тепер тобі варто відкладати в нього гроші,

і, можливо, ми кудись разом з’їздимо.

Можемо поїхати у Філадельфію, Гартфорд.

Можемо поїхати в Бостон!

Так.

Коли мама чимось захоплювалася, це було щось особливе.

Здавалося, весь світ яскравий і сповнений надії.

Так.

Так.

Я хотіла, щоб це був сюрприз,

але ми переїжджаємо в Лос-Анджелес.

Серй… Серйозно?

У мене є друг-режисер з Театру Аллентауна,

який пообіцяв, що як ми переїдемо на захід до лютого,

то він знайде мені роботу у фільмі.

Чесно?

Не можу повірити.

Мама вже кілька разів

знімалася в масовці,

тож це виглядало цілком реалістично.

Вона викладала театральне мистецтво в школі,

а до того мала повноцінну сценічну кар’єру.

І коли вона не працювала, я був її найкращим глядачем.

Я зараз.

Мені треба терміново перевірити свій розклад.

Я фактично залетів у свою кімнату,

де зберігав розклади авіарейсів.

«Юнайтед», «Американські», TWA.

Ось він. «Нічний рейс на пропелерному літаку в один бік».

Повний квиток 95 доларів, дитячий – пів ціни».

Це воно!

А тепер – час рейсів.

«Trans World Airlines, рейс 393

відлітає з аеропорту "Айдлвайлд" о 21:00.

Літак Super Constellation до Лос-Анджелеса,

з посадками в Піттсбургу,

Дейтоні, Чикаго, Канзас-Сіті, Денвері та Лос-Анджелесі

Прибуття о 15:00 наступного дня».

Тільки Trans World Airlines

з’єднує 70 міст США з 15 міжнародними центрами за кордоном.

Уся країна і світ

Розраховуйте…

На TWA

Вихід – це TWA

Коли я спустився,

у вітальні вже не світило світло.

А з радіо стереосистеми тихо грала музика.

Джек Джонс співав «Wives and Lovers».

У темряві тліла її сигарета, поруч стояв келих білого вина.

І тоді я злякався, що, можливо, переїзд у Лос-Анджелес –

це неправда.

Можливо, це її фантазії.

Ну що ж.

Я подумав, що можу заощадити на коротку поїздку.

Мабуть… знову зазирну у свій розклад.

У бабусі був Plymouth Belvedere 1957 року.

І от, у грудні 1962 року,

ми їдемо в аеропорт «Айдлвайлд», а я думаю про рейс 393.

Коли ми приїдемо?

Коли лічильник покаже 62,

ми приїдемо.

Цікаво було розглядати рекламні щити

з різними можливостями, наприклад,

«Літайте Pan Am, сім годин до Парижа».

Або «TWA – найкращий шлях до Каліфорнії».

І тепер я сидів у цьому літаку,

летів в один з найдовших рейсів, що пропонують авіалінії.

У цій першій частині маршруту було всього з 15 пасажирів.

Я сидів у мисливському кепі, яке забув зняти,

мабуть, тому що прийшов з холоду.

Тим не менш, саме так я виглядав під час зльоту.

Було видно, що мама за мене радіє,

але в ту мить нетерпляче чекала зльоту,

щоб викурити сигарету й випити.

Мені подобалося дивитися, як ззаду з двигунів виривався вогонь.

У журналі авіаліній написано,

що це типово для пропелерних двигунів.

Полетіли зі мною

Давай полетимо далеко

Якщо ти не проти екзотичного напою

Є бар у далекому Бомбеї…

Коли ми мчали по злітній смузі, мене знов охопило відчуття нереальності,

І в ту мить літак відірвався від землі.

Не можу повірити, що я лечу.

Мама дивилася прямо,

а тоді повернулась і усміхнулася мені.

Я завжди пам’ятатиму маму такою.

Зліт відчувався набагато м’якше, ніж я уявляв.

Чомусь усе, що сталося того вечора до цєїє миті,

здавалося ідеальним.

Багато років, хоч би який поганий період я переживав,

від моменту, коли я їхав в аеропорт,

і до прибуття в місце призначення

життя здавалося безпечним, а я був щасливий.

Мама любила «Мангеттен»,

а мені смакувала «Кока-кола».

Біля наших місць з’явилася Ліз.

Що будете пити?

- Можна «Кока-колу»? - Аякже.