White Tuft, the Little Beaver

Пригоди бобренятка

Були часи, коли люди прислухалися до шелесту листя,

глухого дзюркоту води між скель,

або до свисту холодного вітру між гіллям.

Їм було відомо, що кожна крапля води шепоче яку-небудь історію,

кожен камінь приховує яке-небудь оповідання,

кожне дерево таїть у собі легенду.

У цей час людям подобалося сідати на березі довгих рік.

Вони концентрували свою увагу й чекали.

І от одного разу,

посередині легкого туману й ранкової свіжості,

вони почули шепіт річки.

Вона заплескалася.

Злегка здригнулася від ледве вловимого шуму, від таємничого звуку...

І зрештою, вона розповіла їм свою історію,

історію річки, де жили бобри.

Мама бобриха.

ЇЇ день починається з того моменту,

коли вона прослизає тихенько у воду.

Мама бобриха починає тут свій важкий трудовий день.

Завдяки величезним зусиллям вона перенесла більше 5000 гілок,

починаючи від самої маленької гілочки до цілого березового стовбура.

Все це для того, щоб побудувати греблю.

Вона збирає гілки, глину, траву,

щораз проробляючи шлях туди й назад до лісу й каналів,

де вона знаходить для себе деревину.

У місці, де гребля перешкоджає надходженню води,

утворився великий ставок.

Посередині нього сімейство бобрів побудувало свій будинок,

хатину із землі й гілок.

У мами бобрихи є двоє малят,

про яких вона повинна піклуватися: син і дочка.

Син народився з пучком білої шерсті, що проходить уздовж його потилиці.

Через що його прозвали Білим Чубчиком.

дуже специфічний й сильний зв"язок поєднував брата й сестру.

Здавалося, зла доля переслідувала їх з перших кроків, зроблених у житті.

Білий Чубчик і його сестра живуть одні зі своєю матір"ю.

Вона піклується про них,

вона віддає їм всю свою ніжність, всю свою любов.

Але для повного щастя їм чогось - або, швидше за все, когось - не вистачає.

Їхній батько зник відразу після їхнього народження.

Це був великий, рішучий і сміливий бобер,

турботливий батько.

Їхні тато й мама були дружною парою.

Але один раз він пішов збирати свіже листя для своїх малят.

Заблукав занадто далеко в ліс.

Ніхто його більше ніколи не бачив.

З боку річки обоє малят почули дикі лементи.

Всім стало ясно - вовки загризли їх батька!

Незважаючи на свій власний сум,

мама бобриха зробила все для того, щоб вони забули про цю драму.

Вона облаштувала теперішнє райське місце для їх сімейства,

воно простягається на кілька сотень метрів уздовж річки.

Бобренятка проводять своїї дні,

дізнаючись щось нове, навчаючись поринати й плавати,

використовуючи свій плоский хвіст у якості керма.

Вони веселяться, розполохуючи риб.

Потім вони вибираються на поверхню

і відправляються на обстеження своєї території.

Білий Чубчик, без сумніву, самий цікавий із двох малят.

Він любить ховатися посередині трави,

звідки може спостерігати за навколишнім світом.

Але Білий Чубчик насправді не зовсім щасливий,

йому явно не вистачає батька.

Ах, якби він був тут, поруч із ним!

Без сумніву, це додало б йому більше сміливості.

Він би зміг відправитися на пошуки пригод подалі.

Але світ такий величезний, а він такий маленький.

З настанням ночі

мама бобриха гризе, гризе й продовжує гризти.

Більше немає батька бобра, щоб їй допомогти.

Вона повинна працювати за двох.

Щоночі вона повинна валити ціле дерево.

Гребля залишається для неї постійною турботою.

Чи буде вона досить стійка, чи зможе протистояти негоді?

У темряві й прохолоді

мама бобриха оглядає її востаннє...

І нарешті, вона може повернутися до своїх малят.

У хатини є свій секретний вхід, під водою.

Тільки бобри можуть туди проникнути.

Тут, в укритті,

Білий Чубчик і його сестра насолоджуються затишком свого будинку.

Саме тут вони народилися, у цій кімнаті й на цій підстилці,

в укритті під купою деревини і шаром непроникноЇїЇ глини.

Малята незабаром заснуть у теплі, з їхньою мамою.

Але що їм буде снитися зараз?

Болісні жахи, вовки, їх пащі з іклами?

Або приємний сон, про те, як вони гуляють зі своїм батьком?

Ранком всі погані сни випаровуються,

і кожний приступає до своїх справ.

Білий Чубчик продовжує удосконалювати свою методику.

Обережно обстежує все навколо.

Їхня мама йде в ліс. Робота, як завжди, робота!

Вона блукає уздовж канав у пошуках нового дерева.

Треба вибрати підходяще,

те, що дозволить утримувати воду в ставку на рівні.

Воно не повинне бути ні занадто великим, ні занадто малим.

От чому Мама бобриха оглядається, порівнює...

Перед тим, як вона буде впевнена, що відшукала ідеальне дерево.

В той час, як Мама бобриха зайнята обробкою гілок або стовбурів,

не тільки її малята, але й інші малята самі.

Десь у лісі батьки теж полюють, збирають, рубають або риють.

Серед них Маля рисеня - самий безстрашний і самий жвавий.

от він і приходить, щоб користуватися по-сусідськи ставком і греблею...

Можливо, щоб завести собі нових друзів.

Білий Чубчик і Маля рись роблять зі ставка широку ігрову площадку.

Всім цим вони зобов"язані Мамі бобрисі.

Вона зробила цей ставок, подарунок природи й іншій тваринам.

Багато тварин приходять сюди, щоб почиститися, угамувати спрагу,

поплавати або перейти на інший берег по греблі, як по мосту.

Білий Чубчик повинен буде знайти своє місце серед них,

навчитися відрізняти своїх друзів від своїх суперників або від хижаків...

Тих, кого варто боятися, і тих, яким він не повинен довіряти.

Білий Чубчик швидко збагне,

що великий Пугач, один з найбільших його ворогів!

Але вода подарувала йому ідеальну можливість, щоб зникнути.

Вибравшись на берег річки,

він швидко біжить до своєї мами, щоб заховатись в її хутрі.

Здається, що ніщо не може потривожити або злякати Маму бобриху.

Вона, не знає утоми й тривоги.

Продовжує займатися своєю справою й навіть носом не веде.

Білий Чубчик почуває себе поруч із нею в цілковитій безпеці.

І заспокоївшись, він знову відправляється у воду,

щоб продовжити свої веселі ігри.

Наближається літо, і в лісі починають іти постійні дощі.

Рівень води підійметься, і Мамі бобрисі відомо,

що їй треба буде ще попрацювати над греблею, щоб її зміцнити.

Неподалік, у лісі, інші звірі теж не люблять, коли починаються дощі.

Адже бруд проникає в барліг, і Мамі ведмедиці це не подобається.

Нарешті, дощ закінчився,

ведмежа і його мама залишають свій барліг...

Спускаються до ріки.

Ведмежа такий же цікавий, як і Білий Чубчик.

Знайшовши зручний момент, він непомітно тікає з-під маминого догляду

і перебирається на інший берег по греблі,

яку побудувала Мама бобриха.

Крихітка Сестра цікавиться,

що це за невідоме звірятко?

У всякому разі, це найбільший звір з тих,

кого вона зустрічала до сьогоднішнього дня.

Ми знаємо, що ведмідь - це хижак, він може з"їсти бобреня.

Але Крихітка Сестра не знає ще про це.

На щастя для неї, ведмежа теж!

Йому ще багато треба навчитися.

ось так молоде покоління проводить свої дні.

Ці дні наповнені новими відкриттями й цікавими зустрічами.

Разом зі своєю сестрою Білий Чубчик

часто відправляється на обстеження канав і річок,

у той час, як їхня мама намагається упоратися з домашніми обов"язками.

Це гребля, будинок, їжа для малят...

Мама ведмедиця зважилася забрати ведмежа з іншого берега річки.

от вона перетинає річку, у свою чергу...

Але важким кроком. Це дається їй важкими зусиллями.

Мама бобриха залишає своїх малят й прямує до греблі.

Діти повинні залишатися в безпеці,

але Білий Чубчик йде за нею.

Його тягне цікавість.

Він забуває про обережність, наближається до протоки,

і його підхоплює швидка течія.

Течія відносить його униз по річці,

за кілометри від свого ставка й дому.

Мама бобриха й перелякана, і спантеличена.

Вона тільки що помітила, що її маля зникає з поля зору.

Але не змогла нічого зробити.

Вперше Білий Чубчик так далеко від дому.

Повернувшись спиною до річки, яка його ледве було не поглинула,

він іде в ліс.

Зазвичай жоден бобер не відходить від своїх гребель далі,

ніж на десять метрів.

Навіть якщо він іде за деревиною.

Білому Чубчику добре відома доля тих, хто шукає пригод.

Адже приблизно так і зник його батько.

Однак Білий Чубчик прямує усе далі,

його заспокоюють звуки лісу.

Гіпнотизує його чарівна краса.

Помалу утома бере своє.

Він не знаходить ні єдиного сліду, який міг би привести його додому.

Тут навколо він нічого не довідається.

Білий Чубчик приходить на територію скунса.

Ні, цього звіра він ніколи не зустрічав.

Треба визнати очевидне. Білий Чубчик остаточно заблудився.

Незабаром наступить ніч.

Білий Чубчик дотепер не знає, куди йти.

Білий Чубчик ніколи не бачив цього звіра,

але ці звуки йому прекрасно знайомі.

Так, це ті самі вовки, які загризли його батька.

Треба бігти!

Молодий вовк теж тікає.

Неподалік чекає його зграя.

На чолі зграї перебуває ватажок, Чорний вовк.

він найбільший, найсильніший і найагресивніший.

Ніхто не може від нього вислизнути.

Білий Чубчик ховається в отворі стовбура старого дерева,

вузькому, сирому й темному.