The Edge of Seventeen

Послухайте, я не хочу займати ваш час,

але я збираюся вбити себе.

Просто подумала, що хтось має знати.

Я ще не знаю, як це зроблю.

Мабуть, стрибну з естакади перед фурою.

Або вантажівкою, точно не перед автобусом.

Я не стерво, щоб змушувати людей дивитися.

Але точно перед чимось великим.

Таким великим, щоб...

Усе. Вбита. Миттєва смерть.

Бо якщо я просто скалічуся і буду така...

Кому від цього буде краще?

Доведеться шукати медсестру,

яка б мене задушила. Але як я їй це поясню, якщо я...

Не будемо зараз вдаватися у подробиці.

Я просто подумала, що ви - дорослий, вам варто знати.

Нічого собі.

Мені треба це переварити, Надін.

Якби ж я знав, що сказати.

Взагалі-то, я сам щойно писав свою передсмертну записку.

"Дорогі мої,

дехто з вас знає,

що у школі у мене є 32 швидкоплинні щасливі хвилини протягом обіду,

які щоразу з'їдаються, знову і знову,

однією надзвичайно кепсько вбраною ученицею.

Тож вгадайте, що я нарешті вирішив?

Краще я виберу темне, пусте небуття.

Так і зроблю.

Звучить заспокоююче.

Живіть гарно без мене, пройдисвіти".

Вас таки звільнять, коли я це зроблю.

Не впевнений, але мріятиму про це.

Почну з початку.

Десь у другому класі я зрозуміла:

у світі є два типи людей.

Люди, які випромінюють упевненість і легко перевершують інших...

Так!

...і люди, які сподіваються, що ті перші помруть у великому вибуху.

Надін, 7 років

Гаразд, покажи їм, малий.

Мій брат Деріан був переможцем від народження і мав десь мільйон фанів.

Бувайте.

Хто його найбільший прихильник?

Моя мама.

Бувай, солоденький.

Зацініть, я виграв.

Так, шефине. Побачимося ввечері.

Надін, давай не будемо починати знову.

Ти обіцяла. Виходь вже з машини.

Ну все.

Про нас із мамою не казали, що ми схожі, як дві краплі води.

Єдиний, хто нас витримував - тато.

Ненавиджу тебе.

Гей.

У тата було майже неможливе завдання -

втихомирити нас обох.

Гаразд.

Я знаю, діти бувають злими.

Але якщо у тебе буде можливість,

пердни у їхні рюкзаки.

Якби ж ти був маленьким.

Було б хоч із ким обідати.

Натомість найбільше уваги у школі мені приділяли ці три.

Ніхто тебе не любить.

Ти дурна і в тебе буде СНІД.

Моє дитинство було просто жахливим,

я не могла витримати більше ні секунди цього нестерпного жахіття...

Перепрошую.

І тоді, неначе грім серед ясного неба, з'явився янгол.

Посунься, будь ласка.

Вона була вдягнена як маленький старий джентльмен.

А з рота пахло цукерками.

Хочеш потримати?

Тільки не розчави.

Привіт, друже.

Якщо хочеш, можеш також бути його мамою.

Справді?

Я буду твоєю другою мамою і добре піклуватимуся про тебе.

Я ненароком придушила її через дві години у пеналі.

Але нарешті у мене з'явився перший друг.

Ми розказували одна одній речі, які раніше не говорили вголос.

Якось піжама мого дідуся випадково розкрилася,

я побачила його сосиску і так засмутилася.

Моя мама мусить приймати ліки,

інакше вона вийде з рівноваги і накупить всього в магазинах.

Це правда.

Виявилося, що життя Крісти також не ідеальне.

- Цей пудинг дуже смачний! - Я йду.

Хіба я твоя мати? Я маю доглядати тебе?

Але ми підтримували одна одну.

Можемо пограти з цим.

Можемо пограти з паном Пінгвіном.

Наступних декілька років усе було чарівним.

А тоді

сталося одне паскудство.

Надін, 13 років

Боже.

Я знала.

Це лише волосся.

Усе не так погано. Ти можеш його відростити.

Ти взагалі там є?

Гей, виходьте. Хочу попісяти.

Тим часом Деріан ставав дедалі вродливішим.

І цей козел знав це.

Тієї ночі ми з батьком заїхали за чизбургерами.

Що у мене є хорошого? Скажи. Що в мене колись було хороше?

У тебе багато чого є.

У тебе є любов. У тебе є моя любов.

Дуже скоро у тебе будуть чизбургери.

Дивися!

Хіба я не казав? Чизбургери.

- Хочеш картоплі? - Ага.

Гей, це був Біллі Джоель.

Ніхто не вимикає Біллі Джоеля.

Тату?

Тату, все нормально?

Тату!

Тату!

Тату?

Тату.

Не буду засмучувати вас деталями,

просто наступні декілька років були повним лайном.

Боже.

Надін, 17 років

Ну, окрім одного.

У мене була Кріста.

Це було минулої п'ятниці. Подивіться на мене. Я в гарному настрої.

- Люблю спойлери. - Ні, не скажу.

Так, справді. Це означає, що мені не треба дивитися.

Я просто знаю і продовжую жити.

Дам підказку.

Я так і знала! Вони одружилися!

Нічого собі.

Після колонії він став таким сексуальним.

Боже, забула тобі дещо сказати.

Тепер він працює у зоомагазині.

Треба піти туди і сказати:

"Перепрошую, де риба-півень?

І, може, вставиш у мене свій пеніс?"

Не ти.

Боже. Якби ти це справді зробила?

Якби справді втратила цноту у зоомагазині?

Думаю, це було б мило.

Тропічні риби спостерігали б. Це було б навіть духовно.

Боже, подивися на мотлох, який носить мій брат.

Соски просвічуються.

Невже він не розуміє, що його одяг так і кричить:

"Я комплексую через тіло більше за дівчат"?

Скільки він зараз займається?

У нього нав'язливий синдром. Ти б його бачила.

У нього була істерика, бо мама більше не куплятиме йому креатин,

бо він убиває нирки.

І я така: "Розумію, Деріане.

Невже мама очікує, що ти подобатимешся людям своєю особистістю?"

Гей, просто попереджаю,

що вчора під час лекції ви сказали:

"Щось там, а тоді Північ вийшла з Союзу".

Ви хотіли сказати, що Південь вийшов, а ненароком сказали зворотне.

Я не підняла руку, щоб сказати:

"Пробачте, але цих дітей так легко спантеличити".

Подумала, що ви захочете знати.

- Гей. - Так?

- Молодець. - Ага.

Я знаю, що це була довга лекція, можливо, ти й не пригадуєш,

але ти в якийсь момент подумала:

"Боже, цікаво, як це - мати справжнє життя"?

Ні, я була занадто зосереджена на ваших клятих помилках...

Я розумію, але знай, що я не втратив надію. Ще ні.

Гаразд.

Гей.

Гей.

Мені подобається твоя кофтина сьогодні. Вона мила.

Дякую.

Де ти її взяла?

Светр. Кофтину.

Я...

Не знаю. Не пам'ятаю.

Крута.

- Точно. - Так.

Не знаю, чому так сказав. Що?

- Як його звати? - Ервін Кім.

Я його не знаю.

Він тобі сподобається. Він чарівний.

То ти закрутиш із ним?

Не настільки чарівний. Милий.

Наче я хочу возити його у колясочці.

Добре! Застали мене. Я така щаслива.

Тобі подобається ця сукня?

Мені не личить? Гадаю, мені вона не пасує.

Якась занадто пишна.

Руки висять?

Ні.

Щось непереконливо, ти мене дратуєш, Надін.

Верхня частина твоїх рук дуже вродлива.

Ти куди?

Ну, в останній момент подзвонив Брент, котрий дантист.

І спитав, чи не хочу я поїхати до Манзаніти на вихідні,

от я й подумала,

що інколи я заслуговую бути егоїстичною, отже...

- Це з ним ви на сайті познайомилися? - Так.