Short Term 12

Не переживай ти так.

У... у мій перший день, я забув геть усе, чого мене навчали.

- Справді? - Так.

Першого дня завжди важко.

Не має значення, як проходило навчання,

завжди... залишається елемент несподіванки,

зовсім непередбачувана ситуація.

Хочеш, можу розповісти тобі непогану історію.

- Добре. - Привіт. Як ти?

- Привіт. - Ви знайомі?

- Ні. Нейт. - Привіт.

Привіт.

- Джессіка. - Добре, слухай, тож...

Я працював тут лише перший тиждень і мене поставили на виході, зрозумів?

А як це?

Якщо дитина хоче піти, по закону ми не можемо її затримати.

Тож ми ставимо когось біля входу, щоб він його спробував відмовити.

- Швидко ти приїхала. - Ага.

- Доброго ранку. - Привіт.

Нейте, це Ґрейс. Вона твоя нова шефова.

- Добридень. - Привіт.

- Привіт, приємно познайомитись. - Мені теж.

Зніми краватку, раджу тобі.

І якщо ти вже слухаєш історію Мейсона,

повір мені, правди в ній мало.

Гей, не плюй у колодязь, потім пити схочеш.

Йому тоді справді бракувало досвіду.

Добре, Ґрейс, моя прекрасна шефова,

залишає мене на три години на вході

без перерви на туалет.

І раптом відчуваю, що мені зле, після тако, які я з'їв тут,

а вона не попередила мене, що воно діє, як чудове проносне.

Аж ось дитина, шістнадцятирічний, такий собі, куревський переросток,

чуваче, десь на 30 см вищий від мене.

Підходить і починає кружляти біля мене.

Це лише мій другий день і я не знаю, що в біса буде далі.

А Ґрейс просто стояла собі на розслабоні і мовчала.

Твої проблеми.

Було так: Мейсон сидів собі, а Веслі посміхався по той бік огорожі,

- бо знав, що ми його не дістанемо. - Чому?

Якщо вони хоч крок за огорожею, ми не маємо права торкатись їх.

Тож Ґрейс наказала мені слідувати за ним і я ходив кілька годин,

у пару кроках позаду нього.

Зрештою він сів в автобус, я за ним.

Але на той момент, я вже ні про що інше не міг думати,

як про ці чортові тако, що вони виробляють у мене всередині.

Розум мені підказув: "Клади на це

і негайно виходь, бо обсерешся в шорти перед всіма людьми.

Цієї ж миті, коли я собі міркую про це все, до мене нахиляється

через прохід жирдос Веслі і спокійно каже:

"Я виходжу на наступній зупинці,

якщо ти теж вийдеш, я вирву твої срані яйця і нагодую ними."

- От бляха. - Пам'ятай, що я говорила.

Гей, так і було, я ж був там.

Справді?

- Ти впевнений? - Звісно.

Отже, автобус зупинився, він вийшов. Я почекав трохи,

підходжу до дверей, а він стоїть

на тротуарі в трьох метрах, дивиться на мене і чекає.

Що робити? У мене не було вибору, тож я виходжу з автобуса.

І в цю ж секунду, коли моя нога торкається асфальту,

моє очко, сука, пускає і вся ця фієста з мого живота,

починає текти по ногах.

Тож я так і залишився стояти, а лайно хлинуло донизу по ногах.

Я повністю обдристав свої довбані улюблені Найки.

А Веслі стоїть, аж зігнувся від сміху.

- Рже, курва, як кінь. - Я ще ніколи такого...

- Давай, Нейт. - Тобто, що?

- Давай, Нейт! - Вперед.

Семмі!

Семмі!

- Я тримаю його. - Відпустіть мене, срані збоченці!

- Добре. - Нейте, тримай ноги, будь ласка.

Посидь тут трохи на траві, поки не заспокоїшся.

Заспокой краще мою сраку, задроте траханий!

Щось не дуже зрозумів, що ти хотів сказати.

Ти ж знаєш, що буде, Семмі. Зараз все пройде.

Все гаразд, приятелю?

Ух, він сьогодні далеко вирвався, думаю, новий рекорд.

Тож, зрештою, все закінчилося тим, що він повернувся зі мною,

але лишень для того, щоб розпатякати всім

в нашій групі, як я обхезав шорти.

І він так і зробив. Усім розповів.

Навіть моя мама вже знає.

- Ти чув цю історію, Семмі? - Так.

- Як ви там? - Прекрасно.

Як почуваєшся, Семмі? Тобі вже минуло?

Хочеш поспати? Гаразд, піднімаємося.

Давай, догори, друже.

Гаразд, побачимося пізніше в офісі.

- Вітаємо тебе з першим днем, чуваче. - Добре.

Видно, хлопчина на сніданок пластівців об'ївся.

КОРОТКИЙ ТЕРМІН 12 Семмі, ти не думав часом про участь в олімпіаді?

На біговій доріжці?

На всіх дітей заведені теки, якщо ти схочеш

- побачити через що вони пройшли. - Як довго вони тут перебувають?

Мали би бути не більше року, але декілька дітей, вже понад три.

Ми тримаємо їх тут, поки чиновники не вирішать, куди їх перевести далі.

Томе! Йди чистити зуби!

Пам'ятай: ти для них не батько і не терапевт.

Ти тут для того, щоб вони перебували в сприятливому оточенні, не більше.

- Ясно. - Ти тут новий,

отже вони випробовуватимуть тебе, щоб побачити, чи ти їм попустиш.

- Відмовляй їм певний час. - Добре. Зрозумів.

Ти маєш бути свинею, щоб з ними подружитися.

Не переживай, все буде добре.

Збори через п'ять хвилин!

- Луїсе, тобі краще встати. - Я не хочу.

І що далі буде?

Маєш п'ять секунд.

Бляха!

Я теж тебе кохаю.

Це не прикольно.

Кендро, допомагатимеш мені сьогодні?

- Звичайно, допоможу. - Добре, дякую тобі.

Розпочинаємо збори нашої групи.

Хтось хоче щось сказати?

Нічого не скажете?

Що з вами, друзі? Ви якісь неживі.

- Ти їм щось зробив? - Навіть не знаю.

Я лишень пукнув назовні. Може трішки сюди потрапило.

- Ти знову обробився? - Ні, Луїсе.

Не обробився. Дякую, що нагадав.

Це трапилося лише раз, коли тебе ще тут не було.

- Але це й надалі смішно. - Гаразд, може досить з цим?

Я це вже втретє чую за сьогодні.

- Так, бо це прикольно. - Супер прикольно.

Добре, якщо про гімно більше ніхто не говоритиме, тоді я щось скажу.

Більшость з вас знає, що Маркусу невдовзі виповниться 18 років

- і він покине нас. - Можна перейти в його кімнату?

Ми влаштуємо для нього невеличку вечірку наступного тижня.

Маркусе, маєш якісь бажання?

- Можна мені поголити голову? - Я мала на увазі їжу.

Ні, мабуть, ні. Я не хочу їжі.

Лише хочу поголити голову.

- Добре, але бритву я триматиму. - Клас.

Гаразд. Хто ще щось скаже?

На вечірку Маркуса, що приготуємо?

Добре, добре. Не всі разом, попрошу по одному.

- Луїсе, дякую тобі за підняту руку. - Хто цей дивак позаду?

Це Нейт.

Будь ласка, не турбуйте його. Це його перший день.

- Представишся? - Так, звичайно.

- Чудово. - Отже, всім привіт.

Тож, мене звати Нейт. І... я лише...

Я взяв академку на рік, щоб набратися трохи життєвого досвіду.

І я завжди хотів працювати із скривдженими дітьми.

- Гей, що ти, курва, мелеш? - Маркусе, заспокойся.

Ні, я лише хочу почути від нього, що значить "скривджені"?

Я мав інше на думці.

Тоді краще задумайся над тим, що тут говориш!

- Гей! - Жовтодзьоб!

Тебе покарано. Пішов у свою кімнату.

Йди в свою кімнату.

Вибач, друже.

Вибачте.

Отже, рівні і почуття. Ви знаєте, що робити.

- Почнемо з тебе, Луїсе. - Зелений. Добре.

- Срібний. Без різниці. - Жовтий. Мені смішно.

- Зелений. Все гаразд. - Жовтий. Я роздратована.

Інтернат №12. Ґрейс слухає.

Негайно?

То, що ти скажеш?

Про нову лампу. Крута штука.

Вмикаєш і вимикаєш простим доторком до металевої основи.

Спробуй.

Круто, ні?

Слухай, я маю зараз вести групову терапію.

- Ти не проти погорити по дорозі? - Ні.

Це про Джейден. Її направили до нас сьогодні вранці.

Її батько, знайомий мого друга. Чудова людина, справжній інтеліґент.

Тоді чому вона не разом з ним?

Він втратив дружину кілька років тому.

А Джейден важка дитина.

За останні пару років, вона змінила кілька притулків

для важких дітей.

Минулого тижня вона вкусила свого терапевта за ніс.

- Чудово. - Так.

Ми займатимемося нею у будні дні, а на вихідні,

- вона повертатиметься додому. - Добре.

Я сказав її батьку, що ми подбаємо про неї.

- Я про всіх добре дбаю. - Я знаю це.

Ось чому я хочу, щоб ти попрацювала з Джейден.

- Коли вона прибуде? - Можливо вона вже тут.

Мені подобається твоє ім'я, Джейден.

- Це хлопчаче ім'я. - Справді?

- Я так не думаю. - А Вілл Сміт думає.

Слухай, цього тобі не можна мати в кімнаті.

Я сховаю ножиці у шафку, а ти зможеш взяти їх, коли тобі буде треба.

Так. Я знаю правила.

Не можна пасків, бритв, ножиць, ніякої сраної свободи.

- Не лайся. - Курва, я й забула про це правило.

Цього разу тебе не каратиму, бачу, ти кмітлива дівчина.

- Добре. - Пішли, побачиш свою кімнату.

- Ось вона. - Нічого собі, досить приваблива.

На стіни можеш вішати, що хочеш, лиш би це було доречно.

Тобто, жодних зображень пенісів?

Ні, хіба це буде пов'язано з наукою.

- Нічого собі. Це справді круто. - Ні. Лайно це все.

Якщо ти на це кажеш "лайно", то я тобі заздрю.