Germany Year Zero (Germania anno zero) (Germania anno zero)

Німеччина, рік перший

ПРИСВЯЧЕНИЙ ПАМ'ЯТІ МОГО СИНА РОМАНО

В російському секторі давали джем вчора, а янкі давали маргарин.

Крапля меду нам на хліб. Як завжди.

Я втомилася від всього цього.

В такому випадку стрибай в будь-яку з цих могил.

Досить говорити про це, втомлює.

Хіба я не говорив 2 х 0,9 х 1,7 метри?

Ми тут не садимо картоплю.

Цей хлопець не може тягати таке важке!

- Що він тут робить взагалі? - Скільки тобі років?

- П'ятнадцять. - Він бреше!

Якщо йому є 13, я з'їм свій кашкет.

Йому не більше 12. Він ходить до школи з моїм хлопцем.

- Це правда? - Облиш мене!

Де твій дозвіл на роботу?

В моєму...

Я впевнена, що він підроблений. Ці шибеники пробують що завгодно.

Якщо ти хочеш працювати тут, малюк, тобі потрібен дозвіл на роботу.

Я теж хочу шмат.

Зникни.

Давай, котися.

Залиш вугілля, негідник.

Зачекай, колись я спіймаю тебе.

Що відбувається?

Цей чоловік з енергетичної компанії.

Ви перевищили на 62 кіловат.

- Я знав це. - Ми живемо тут вдесятьох.

П'ять окремих домогосподарств.

Це не виправдання. Сплатите великий штраф.

- У тебе є сигарети? - Я вже всі віддала йому.

Це мої останні.

- А в тебе щось є? - Ні.

- Ти нічого не приніс? - Тільки трошки вугілля.

Ну, вмовили, я перенесу надлишок на наступний місяць.

Таке більше не повториться.

Минулого тижня те ж саме було з газом, тепер електрика.

Скоро всі будемо блукати у темряві.

Нам потрібні більш суворі правила. З цього моменту ніякої гарячої води.

Ми не можемо бігати, як свині.

Я завжди користуюсь тільки холодною водою. Ніхто скаже, що я брудна.

Можу я користуватись своїм феном, тату?

Мовчи.

Я вирішу це з Келерами.

Нехай говорить. Не роби дурниць.

- Все в порядку? - Так.

Вся ця метушня з їх батьком -

чай, грілки, гарячі компреси.

Так не може тривати далі.

Не забувайте, він хвора людина.

Хворий! Ми всі хворі. Нікому не краще за нього.

Я знаю, але...

Легко тобі сказати. Ви поняття не маєте, що ми пережили.

- Все в порядку. - Так, не хвилюйся.

Про що це ви?

Перевіряли лічильник. Перевитрата енергії.

- То відключать електрику? - Ми відговорили його від цього.

Ми знову будемо ходити брудними.

Ти отримав картку другого рівня?

Ні, вони сказали що мені немає 15.

На 15 ти не виглядаєш. Я знав, що так буде.

Насправді, я радий, що так сталось.

Це не робота для 13-річного хлопчика.

Це означало б більше їжі. Для Карл-Хайнца теж.

Ти чув...

Карл-Хайнц?

Ти розумієш, що твій брат сам підставляє свої плечі

під тягар нашого існування?

А ти?

Що ти робиш?

Ти ховаєшся.

Ти навіть не зареєструвався і не отримуєш продовольчу картку.

Як можна вижити чотирьом людям, маючи картки тільки на трьох?

Ми не можемо більше дозволити собі купувати їжу на чорному ринку.

Ми вже розпродали все.

Я зроблю все для вас,

що в моїх слабких силах,

але в моєму стані...

Тільки подумай, це божевілля, те, що ти робиш.

Що може трапитися з тобою?

Я не здохну у таборі для полонених.

Я натерпівся достатньо. Я не зможу так далі.

Але я показував газету, і по радіо ти чув про це.

Колишні військові можуть зараз повернутись до нормального життя.

Треба просто зареєструватися в поліції, як і всім.

І коли вони дізнаються, я боровся до самого кінця

і якому полку я служив,

ти думаєш, що вони мене відпустять?

Це була війна. Ти виконував свій обов'язок солдата.

Вони не зможуть в чомусь звинуватити тебе.

Легко тобі сказати. Це не твоє життя під загрозою.

Тату, ти не уявляєш як це. Ти не був там.

Це просто логіка.

Хто-небудь викликав нас чи виникали якісь проблеми до цих пір?

Чудово! Якщо ти гарантуєш, що все так буде,

я піду здаватися хоч і зараз.

Ні, Карл-Хайнц!

Лишайся тут.

Я знайду щось і Єва теж.

Просто дай нам трохи часу.

Звичайно, Едмунд. Як-небудь переживемо.

Мені треба побачити гера Радемахера.

У нього є дещо для мене. Я скоро повернуся.

Досі якось викручувалися.

Батьку, тобі буде так зручніше.

Нам треба поговорити. - Добре.

Але не тут. Пішли до мене в кімнату.

Щоб та персона побачила мене, так?

- Вона не завдасть тобі шкоди. - Шкоди!

А як же так звана "жертва фашизму"?

Тоді пішли у ванну. Ніхто не побачить нас там.

Побачить, якщо зайде.

Ні, нікого немає.

Пішли.

Я не хотіла

сваритися у присутності батька.

Ти знаєш, в якому він стані. Його не можна хвилювати.

Я не починав це. Був би вдячний, якби мене залишили у спокої.

- Тому що ти боягуз. - Можливо.

І жахливо егоїстичний.

Тебе не хвилює, звідки їжа береться, поки вона є.

Я не просив Едмунда йти працювати.

Ні, ти не просив нікого і нічого,

і я бачу тебе тут, голодного і спраглого.

Тебе не хвилює, куди я йду вночі, щоб принести додому сигарети.

Я їх курю?

Ні, але ти знаєш, ми їх обмінюємо на найнеобхідніше.

Я маю через це бути у захваті від тебе? Всі дівчата в наш час так роблять.

- І багато іншого. - Бачиш?

Ти хочеш, щоб я стала повією?

Пробач, я не вдало висловилася.

Ми обидва на межі.

Але подивися на нашу ситуацію.

Ми стаємо з кожним днем більш ворожими. - І не кажи.

Ми просто не можемо дозволити Едмунду...

Так, знаю. Думаєш, мене це не турбує?

Але всі ви думаєте тільки про себе.

Ви забули, через що я пройшов за всі ці роки.

Це не так.

Ми знаємо, що ти майже помер від спраги поблизу Тобрука

і ледь не замерз у Росії.

Я не хочу більше страждати. Я волів би покінчити з усім цим.

Ні, Карл-Хайнц.

Ти все пережив, і ти залишишся жити.

Ти тут, Гіна. Ходім зі мною.

Мамо, я хочу залишитися тут.

Ваша дівчинка не заважає.

- Ви працюєте при такому освітленні? - Ми повинні економити електроенергію.

Але в розумних межах.

Я можу вам якось допомогти?

Дякую, я в порядку.

- У вас є якесь упередження щодо мене теж. - Ні.

- Але інші ставляться з недовірою до мене, чи не так? - Я так думаю.

Чому?

Тому що я була довго закордоном?

- Ні, через ваші політичні погляди. - Це смішно.

Радемахери ненавидять мене тому, що я займаю кімнату.

- Ми знову поїдемо? - Ні, заспокойся.

Ви дружите з фройляйн Келер. Вони хороші, прості люди.

Вони проти мене?

Я переконана, що це через їхнього сина...

Пішли, Гіна.

Я виберу щось з постільної білизни для вас.

Нашиєте підгузників.

Вона завжди допомагає.

Я не вірю в безкорисливу допомогу від чужих.

Зараз кожен мусить виживати, як може.

Я все розумію, мій хлопчику. Я не монстр.

Але є межа. Я вже казав тобі.

Я не знаю, чим ти можеш допомогти мені.

Я не можу нічого зробити для вас?

Ти знаєш, я ненавиджу чорний ринок.

Може якийсь обмін?

Для цього є офіційні пункти обміну.

Вони обдурюють нас кожен раз. Дай йому ваги.

Мої ваги? Як я контролюватиму свою вагу?

Це не перша річ, яку ми мали пожертвувати, моя дорогенька.

Давай, неси ваги. - Добре.

Скільки мені за них просити?

- Як думаєш, скільки за них дадуть? - Я думаю, 200 марок.

Мало. Принаймні 300.

Це ціна фунта масла.

Едмунд... О, вибачте мені.

Твоя їжа вихолоне. Поспішай. Мені треба йти.

- Зараз буду. - Вибачте.

Фройляйн Радемахер...

Можу я забрати ваги?

Це неподобство! В цієї дівулі немає сорому!

Точнісінько як шльондра Бланке.

Страшно, що наша дочка змушена жити поряд з такими людьми.

Типова біда часу.

Що ви маєте проти моєї сестри? Чому ви постійно варнякаєте про нас?

Помовч.

Забирай ваги і не повертайся з менш ніж 300 марок.

Зрозумів?

Так, гер Радемахер. Зайду завтра.

- Єва? - Чого тобі?

Куди ти йдеш?

- Погуляю. - Чому ти йдеш?

- Я ходжу щоночі. - Чому?