Ace in the Hole

Фільм відреставровано компанією Крітеріон Колекшн

Фільм компанії Парамаунт Пікчер

Кірк Даґлас у кінокартині

"ТУЗ В РУКАВІ"

А також - Джен Стерлінг

Боб Артур, Портер Гол, Френк Кейді, Річард Бенедикт, Рей Тіл, Френк Джаквет

Сценарій - Біллі Вайлдер та Лессер Семюелс, і Волтер Ньюмен

Оператор - Чарльз Б. Ленґ молодший

Композитор - Ґ'юго Фрідхофер Монтаж - Артур Шмідт

Режисер та продюсер - Біллі Вайлдер

"Гараж Чіко. Альбукерке, Нью Мексико Послуги ремонту та евакуації"

"Альбукерке Сан-Буллетін"

Агов. Станьте на узбіччі. "Альбукерке Сан-Буллетін"

Зачекайте тут.

Хау.

Доброго дня, сер.

- - Слухаю?

Я хочу побачитися з босом. Як кажеш його звуть?

- Я не казав. - Кейджі, хмм?

Пан Бут видавець та власник.

Гаразд. Передай пан Буту, що з ним хоче побачитися пан Тейтум.

Чарльз Тейтум з Нью-Йорку.

З якого приводу?

Слухай, хлопче, просто запитай у нього чи хоче він заробляти 200 доларів на тиждень.

Що ви казали ви продаєте? Страховку?

Я не казав.

Кейджі, хмм?

Напис у рамці на стіні: "Кажи правду"

Оце так. Хто це сказав?

Ну, це сказав пан Бут, проте вишивку робила я.

- Оу. - Заходьте.

Якби ж мої цитати теж так вішали.

Якщо колись таки вийде, то виш'єте їх для мене?

Оу.

- Пане Тейтум? - Так, сер.

- Кажіть. В чому справа? - Ну, пане Бут.

Я проїжджав повз крізь Альбукерке. Поснідав тут. Прочитав вашу газету.

Гадав, вам буде цікава моя реакція.

- Ще б пак. - Ну, сер, я ледве не зблював.

Маю на увазі, я не очікував рівня Нью Йорк Таймс.

Проте навіть для Альбукерке, це занадто Альбукерке.

Гаразд. Повертаю вам ваш п'ятак.

А тепер, щодо цього заробітку 200 доларів на тиждень?

Схоже, ви не знайомі з моїм ім'ям.

Не можу сказати, що знайомий.

Це мабуть, тому що, у вас тут немає газет зі східного узбережжя.

Я гадав, що може, сюди час від часу потрапляє примірник Супер Чіф...

і можливо, ви бачили мою авторську колонку.

Чарльз Тейтум?

Я працював у Нью Йорку, Чикаго, Детройті.

- Що про ті 200 доларів? - Якраз до цього йшов.

Пане Бут, я журналіст вартий 250 доларів на тиждень.

- Ви можете мене мати за 50. - Чому ви такі до мене щедрі?

Я все знаю про газету, згори донизу і по боках.

Я можу їх писати, редагувати, друкувати, завертати, продавати.

- Я не шукаю зараз співробітника. - Я можу займатися великими і малими новинами.

А якщо новин не буде, то я піду вкушу собаку.

- Давайте 45 доларів. - Чому ви дешевієте?

Правильне питання, ураховуючи, що я був найкращим на кожному місці роботи.

Ви будете раді дізнатися, що мене звільнили з усіх 11 газет...

загальним тиражем сім мільйонів копій...

з причин, якими я не хочу вас зануджувати.

Продовжуйте. Занудіть мене.

Я дуже вправний брехун. В свій час я багато брехав.

Я брехав чоловікам, які вдягають ремені. Я брехав чоловікам, які вдягали підтяжки.

Але я ніколи не був достатньо дурним, аби брехати чоловікам, яка вдягають, і ремені і підтяжки.

Що ви казали?

Ви справляєте вигляд обережного чоловіка, який перевіряє і перевіряє двічі.

Тому я розповім вам чому мене звільнили.

У Нью Йорку, у реакцію на мою статтю на газету подали в суд за наклеп.

В Чикаго, в мене дещо почалося з дружиною видавця.

У Детройті, мене помітили за розпиванням в робочий час.

- У Клівленді-- - Я зрозумів.

І ось, зараз я опинився в Альбукерке без грошей...

зі зламним підшипником, неякісними шинами та понівечною репутацією.

Неякісні шини це небезпечено.

Єдиним моїм шансом повернути своє місце--

це робота в газеті невеликого містечка, як ваше...

і очікування, сподівання та молитви за якийсь великий прорив--

щось, за щоб я міг би вчепитися...

щось, щоб проковтнули Телетайпи і прохали про ще одну порцію.

Лиш одна вдала справа-- Авторське від Тейтума--

і вони б розтелили червону доріжку.

Бо коли вони тебе потребують, вони пробачають та забувають.

Але до того часу, пане Бут, ви матимете найкращого журналіста, якого ви коли-небудь мали.

Гаразд, 40 доларів. Коли можу починати?

Не тисніть.

- Сподіваюся, я вас не перелякав. - Ну, не знаю.

За справу про наклеп я не переймаюся, бо я сам адвокат.

Я перевіряю і перевіряю двічі все, що друкую.

Авжеж. Ремені та підтяжки.

А щодо дружини видавця...

Вам варто знати, що місіс Бут вже тричі, як бабуся.

Тому, якщо ви з нею щось почнете, то ви їй тільки полестите.

Щодо випивки-- Ви багато п'єте?

Не багато. Проте часто.

У нас правило в газеті. Ніякої випивки в офісі.

- А щодо куріння? - Без проблем.

І в нашому офісі я плачу 60 доларів на тиждень.

Я згоден.

- Де мій стіл? - Той, біля входу.

Можливо, ви вже звільнетеся в суботу.

Чим швидше, тим краще.

Дякую, Джеронімо. Передай це гравіювальникам.

Що це таке?

В них більше немає курячої печінки. Я приніс вам тако з куркою.

Тако з куркою?

Вони більше не готуватимуть для вас курячу печінку.

Її ніхто не купує. А також не буде часникових маринованих огірків.

Коли будуть писати історію цього розпеченого Сибіру,

то напишуть оці ганебні слова:

"Ніякої більше курячої печінки."

Більше ніяких часникових маринованих огірків.

Ніякого ресторану "У Лінді." Ніякого Медісон Сквер Гардену.

І ніякого Йогі Берра.

Ви знаєте про Йогі Берру, пані Деверіч?

- Перепрошую? - Йогі Берра!

Йогі? Це що, якась релігія, чи що?

Ще і як-- Це віра в Нью Йорк Янкіс.

Знаєте, в чому проблема з Нью Мексико, пане Вендел?

Забагато відкритого повітря.

Дайте мені тих вісім миршавих ялинок перед Рокфеллер центром.

Цього повітря мені буде достатньо.

Ніяких метро із кисло-солодким запахом.

Як ви можете без цього шуму?

Без цих чудових криків восьми мільйонів мурах, які б'ються, лаються, кохають.

Ніякого театру. Ніяких мюзиклів.

Ніяких вишуканих паночок всередині переповненого бару.

А найгірше з цього, Гербі...

ніякого 80-го поверху, з якого інколи так і хочеться зістрибнути.

Чаку, це одна з твоїх заїжджених платівок?

Давай послухаємо її зворотній бік.

Гаразд. Зіграю її для вас.

Коли я сюди приїхав, то чекав, що це буде на місяць, можливо, на два.

А вже пройшов рік.

А виглядає це як довічне.

Де воно? Де той шмат хліба з пилкою у ньому?

Де, та велика історія, яка б забрала мене звідси?

Пройшов рік, і які у нас гарячі новини?

Гонки на саморобних машинах.

Торнадо, який нас зрадив, оминув і полетів до Техасу.

Старигань, який заявив, що він справжній Джессі Джеймс--

допоки вони не дізналися, що він крадій курей з Галлопу...

на ім'я Шімелмачер.

Я застряг тут, друзі.

І застряг на довго.

Лише, якщо, ви--

Пані Деверіч, замість того, щоб писати поради для домогосподарок...

з приводу того, як вивести плями чилі з синіх джинсів...

чом би вам не стати причетною до трупа у багажннику?

Як вам, пані Деверіч?

Я можу створити чудо з вашим розчленованим тілом.

Ох, пане Тейтум. Годі вам.

Або ви, пане Вендел.

Якби ви кинули цю сигару у вікно--

і так далеко, ген далеко до Лос Аламос--

А потім бум!

Оце б була історія.

Я ж казав, що ніякої випивки в офісі.

Я гадав, я можу тобі довіритися.

Який у вас підозріливий характер, пане Бут.

Гмм.

Гарний, егеж?

Я роблю їх кожної ночі, коли вдома. Роблю їх з сірників та зубочисток.

- Вони заспокоюють мої нерви. -

Пробач, Тейтум.

- Можливо, тобі справді потрібна зміна обстановки. - Ще б пак.

Тоді у мене для тебе новина. Ти на кілька днів їдеш за місто.

- Як далеко і в якому напрямі? - Округ Лос Барріос.

У них там полювання на гримучих змій, і я хочу, щоб ти про це написав.

- Полювання на гримучих змій? - Так.

І прихопи з собою Гербі. Зробимо ще фотографії.

Полювання на гримучих змій? Хіба, ж це не чудово?

Справжнє "зупиняйте друк, виривайте головну сторінку,

готуйтеся до заміни" завдання.

Гарно тобі провести час, Чаку. Побачиш вид за містом.

І не переймайся. Я сам вкладу папір спати.

Ну, схоже, ми починаємо другий рік зі справжньої сенсанції.

Гаразд, хлопче, збирайся.

Знаєш, Чаку, з цього може вийти гарна стаття.

Не треба її відкидати.

Це насправді цікава картина - тисяча гримучок у підліску...

і купа чоловіків, які намагаються їх виманити та прикінчити.

Велике діло. Тисяча гримучок у підліску.

От якби 50 гримучок на свободі у Альбукерке.

Як той леопард в Оклахома Сіті.

Ціле місто у паніці.

Спустошені вулиці. Забарикадовані будинки.

Евакуація дітей.

Кожен чоловік озброєний.

П'ятдесять вбивць на свободі. П'ятдесять.

І їх впольовують, одна за одною.

Вони впольовують 10, 20.

Цифра росте. Вони вполювали 40, 45. Вже 49.

А де ж остання зміюка?

В дитсадку? В церкві?

В людному ліфті? Де?

Здаюся. Де?

У шухляді мого стола, хлопче.

Схована. І ніхто про неї не знає, розумієш?