Vortex

Всім тим, чий мозок розкладеться раніше, ніж серце.

Все готово.

Добре.

- Трохи вина? - Так.

Досить. Дякую.

- Будьмо! - Будьмо!

Життя - це сон, чи не так?

Так.

Сон уві сні.

За нас.

За нас.

Mи такі маленькі.

Моя подруга Роза

сказала мені це сьогодні зранку.

Я народилася на світанку,

хрещена росою.

Я розцвіла

щасливою і закоханою

у променях сонця.

Я закрилася на ніч

і прокинулася старою.

І все ж я була дуже красивою.

Так, я була найкрасивішою

квіткою твого саду.

Ми такі маленькі.

Mоя подруга Роза

сказала мені це сьогодні зранку.

Бог, що мене створив

змушує мене схиляти голову.

І я відчуваю, що падаю,

я відчуваю, що падаю.

Моє серце майже оголене.

Я стою однією ногою в могилі,

мене майже нема.

Учора ти захоплювався мною,

а завтра я стану

прахом назавжди.

Ми такі маленькі.

Mоя подруга Роза

померла сьогодні вранці.

Цієї ночі місяць

наглядав за моєю подругою.

А я уві сні бачила

сліпучу та схвильовану

її душу, що танцювала

далеко за хмарами

та посміхалася мені.

Вірте тому, хто може вірити.

А мені потрібна надія,

інакше я ніщо

або так мало значу.

Моя подруга Роза

сказала мені це вчора вранці.

...ми обговоримо процес скорботи,

важливість ритуалів,

поняття життєстійкості,

усвідомлення ситуації після жалоби

і суб'єктивний досвід контакту з померлим.

До наших гостей приєднується

доктор Борис Цирюльник, нейропсихіатр,

есеїст і етолог;

доктор Крістоф Форе,

психіатр і психотерапевт,

а також журналіст Стефан Аллікс,

автор, засновник Інституту досліджень екстраординарного досвіду.

Крістоф Форе обговорить процес скорботи.

Процес скорботи - це природний розумовий процес,

властивий нашій природі,

що супроводжує загоєння жорстокої рани,

завданої смертю.

Це заліковує рану

і дозволяє нам перейти від зовнішнього, об'єктивного зв'язку

з людиною, яку б ми могли чути,

бачити, розмовляти та обіймати,

до суб'єктивного внутрішнього зв'язку,

при якому ми ніколи не втратимо її.

Це протилежність забуттю.

Навпаки, це називається інтроєкцією,

інтерналізацією присутності коханої людини назавжди.

Якщо ви близькі з кимось, хто втратив кохану людину

і відчуваєте себе безпорадно або ніяково,

доктор Форе підкреслює важливість

відкриття діалогу,

не залишайте недомовок.

Розпитування про їхні зв'язки з померлим,

причини смерті,

пробудження спогадів

або вимовляння їх імен допомагають тому, хто у скорботі, підтримувати взаємодію

сприяючи процесу інтеграції.

Процес скорботи супроводжується певними ритуалами.

Борис Цирюльник:

ми не можемо лишити гнити на землі

тіло того, кого ми все ще любимо,

хто продовжує жити в нашій пам'яті та в нашому серці.

Ми любимо того, хто пішов.

Нам треба створити могилу.

Ми робили це з часів неандертальців:

тіло вкладається в осмислене положення,

розкидуються пелюстки квітів,

запас їжі для подорожі в загробне життя.

Проливаються сльози.

Містер і місіс неандертальці вміли говорити і

я уявляю, що говорили вони приблизно те саме, що й сьогодні.

Коли ми втрачаємо когось, когось коханого,

ми висікаємо його ім'я на камені.

Нанесення імен зберігає їх живими.

Ми розміщюємо їх фотографію на надгробку,

кладемо коло неї квіти,

зберігаючи їх живими в нашій пам'яті,

у той час, як ми розуміємо, що вони насправді мертві.

Отже, ритуал скорботи... (нерозбірливо)

У кожній культурі є ритуал скорботи.

Він надає гідності і покійному,

і нам теж,

бо якби ми залишили тіло коханої людини гнити на землі,

нам було б соромно.

Ми повинні зробити могилу,

виконати соціальний ритуал.

Ми плачемо, але ми разом,

це і надає смерті сенс.

Нашою першою відповіддю

була гробниця, як витвір мистецтва.

Єгиптяни створювали витвори мистецтва,

ми все ще відкопуємо їх.

Це цікаво з точки зору універсального стану людини:

уявлення про смерть.

Це відрізняється від сприйняття мертвої людини.

Бо мертве тіло - це труп, а смерть - це духовність.

У західному суспільстві вона трималася на відстані,

так само, як і ритуали, традиції та соціальні коди,

що супроводжують втрату близької людини.

З якою метою?

Це пов'язано з технологічним прогресом,

що безумовно приніс користь.

Але в 50-60-х роках,

супроводжуючі смерть речі

віддалилися від дому.

Спадкові практики...

...але ті, що віддалили смерть від суспільства.

Вона стала медичною.

Тепер турбота лежить на техніках, експертах,

і ми вилучили її з суспільства.

Ні, ні!

Дякую.

Добрий день, мадам. Чого бажаєте?

Іграшки...

Внизу праворуч.

...а тоді їх мозок знову починає функціонувати.

Якщо їх не заспокоїти, мозок відключається,

сканування мозку показує, що він більше не працює.

Отже, їх потрібно заспокоїти

і після цього їх треба заохочувати

розібратися у тому, що сталося.

Їм потрібно виговоритися,

мова стає ефективною:

промовляння викликає емоції.

Це має сенс:

чому це сталося?

Як рухатися вперед?

Це біологічний і психологічний процес.

Ви розділяєте травматичну пам'ять

і здорову пам'ять.

Як це працює?

Здорова пам'ять прогресує.

Ми продовжуємо перебудовувати

пам'ять про те, що сталося.

Це не повернення минулого.

Це уявлення про минуле,

наше уявлення про те, що сталося.

Воно змінюється з часом та людьми.

Ми бачимо речі не так, як раніше.

Неминуче, з віком,

наші дитячі спогади

тьмяніють у порівнянні з підлітковим періодом.

Репрезентація нашого минулого зміщюється.

Знайшли?

Пам'ять про минулі події змінюється.

Це здорова пам'ять,

вона розвивається.

Травматична пам'ять застрягає на місці, вона перестає розвиватися.

Вук!

Іду!

Ти тут?

Ось ти де!

Ти бачив мою дружину?

Ні, не бачив.

Вона була тут?

Обережно.

Вона заходила?

Сьогодні ні.

Як побачиш її,

скажи, що я її шукаю.

Гаразд.

Добре, що ти зайшов, я знайшов кілька книг

для твоєї роботи.

Почекай.

Які саме?

Тримай, це про символізм та мрії.

Думаю, це має відношення

до того, над чим ти працюєш.