Culpa Mía (Culpa mía)

ЕМІЛІ БРОНТЕ ПОВНА ЗБІРКА ТВОРІВ

Ноа, готова?

Моя провина

Що читаєш?

ДЖЕЙН ОСТІН ГОРДІСТЬ І УПЕРЕДЖЕНІСТЬ

Просто скажи. Я без окулярів.

Ти не збираєшся розмовляти?

Для мене це теж нелегко.

Усе життя намагаєшся перейти на наступний рівень,

але той самий монстр продовжує стояти на твоєму шляху.

І ось, одного дня, коли здоров'я вже на нулі,

ти отримуєш додаткове життя, просто так.

Досить метафор з відеоігор. Мені ж не десять.

Або як розгортаєш нову книжку й починається нова історія. Краще?

Чорт забирай, Ноа. Тепер ми будемо головними героїнями наших життів.

Твого. Моє — за 1000 км звідси.

І я геть сама через якусь довбану примху.

-Ми з Віллом кохаємо одне одного. -Не хочу чути.

Ми кохаємо одне одного.

Я теж декого кохаю, а тобі байдуже.

Я не хотіла відривати тебе від Дана та друзів.

Ноа, тобі сімнадцять.

Тож ти знайдеш друзів, якщо будеш чемною.

Я не в гуморі.

Люба, «Сан-Марі» — гарна школа.

Там чудова волейбольна команда.

-Ти швидко станеш капітанкою. -Ти не розумієш?

Я не хочу в модну школу, за яку платить незнайомець.

Він не незнайомець, а мій чоловік.

Звикай до цього.

ВІЛЛА ЛЕЙСТЕР

Привіт, Мануелю!

Вілле, коханий!

Вітаю.

Як минула поїздка?

Розповім пізніше.

Прошу, сеньйорито.

-Я сама, дякую. -Це мій обов'язок.

-Дозвольте мені, сеньйорито. -Ні.

-Я сама. -Дозвольте.

Хай Мартін допоможе.

Дозвольте взяти валізу!

Твоя взяла, Мортімере.

-Дуже радий тебе бачити, Ноа. -Не можу сказати того ж, вибач.

Я лише хочу, щоб ти почувалася як удома і вважала мене частиною своєї родини.

Коли-небудь.

Гайда, роздивимося тут усе.

Не поспішай.

-Доброго ранку. -Сеньйоро.

Добре, сеньйоре.

Ось передпокій, ось кухня, спальні нагорі.

-Це — спа-салон. -І тренажерний зал.

Це збереже тобі багато часу!

А бібліотеки що, не маєш?

Або кімнати для гостей, де можна побути наодинці й відпочити?

Твої улюблені кольори.

Мені допомагав декоратор, але більшість вибрала сама.

Не знаю, що сказати.

Хотіла, щоб у тебе було все, чого ти колись бажала й не отримала.

Це чудово.

-Дякую. -Ти це заслужила, люба.

Гаразд, мамо.

І це не кімната для гостей.

Вибач.

До речі, кімната Ніколаса поруч.

А, точно, Hiк. Татків ідеальний син... Оце пощастило.

Послухай.

Ідеальний чи ні, та тепер маєш зведеного брата.

Ти маєш таке ж право жити в будинку.

Ти ж знаєш, я бачу це по-іншому.

Я зроблю все, щоб цей будинок став для тебе справжньою домівкою.

Розбирай речі.

Оце так одяг.

Дуже смішно.

Твій рингтон був такий нудний.

-Як його змінити? -Не треба!

Маєш мене зненавидіти.

Зненавидіти тебе?

Я не хочу цього ниття, як ти за мною сумуєш.

То змирися з цим, бо я вже сумую за тобою.

Ненавиджу тебе. Я так тобі заздрю. Ця роздягальня!

Не збираюся вдягати жодної з цих суконь.

Божевільна? Насолоджуйся!

Терпіти не можу ці викрутаси.

Увесь будинок тхне парфумами для пуделів.

Можеш уявити мене в спа-салоні, з одним з тих помпонів на ногах?

То я маю тебе жаліти, бо ти багатійка?

Сьогодні сімейна вечеря у вітрильному клубі.

Мене знудить за борт.

Слухай, його прадід був англійським адміралом.

І від цього вже нудить.

-Опублікуй мільйон фотографій, прошу. -Добре.

Я нічого не їла і вмираю з голоду.

То спитай у дворецького.

Гарантую, у них немає навіть паршивого сендвіча.

Як я й очікувала, жодного клятого сендвіча.

От лайно!

То ти донька нової дружини мого батька?

Як щодо рагу з яловичини? Рамену? Яблучного струделя?

Не знаю, що ви їсте у вашому селі, але якщо тебе вирве...

-Ніколас, так? -Так. А тебе як звати?

-Ти серйозно? -Ти ще там?

-Ноа? -Ноа?

Це ж хлоп'яче ім'я?

У твоєму обмеженому лексиконі немає слова «унісекс»?

Знаєш, яке найулюбленіше слово Тора з мого лексикону?

Починається на «а»,

потім «та»,

і в кінці «куй».

-Це не смішно. -Ти йому не подобаєшся.

Він, мабуть, думає, що ти вдерлася без дозволу.

Але ж це не так, еге ж?

Досить, Ніколасе!

Він як пудель, але розумніший.

Ти малим головою вдарився, придурку?

Тор не терпить образ.

-Розслабся! -Дідько, та скажи щось!

Торе, не можна.

-Що ти робиш? -Серйозно, або я тебе вдарю.

Якщо він відчує загрозу, то розірве на шматки.

-А ти все ж отримаєш по голові. -Торе, сядь!

Ти що, збожеволіла?

До речі, здалеку я не побачив твоїх веснянок, сестричко.

Я тобі не сестра чи щось таке.

Привіт! Бачу, ви вже познайомилися.

О, так, Нік дуже милий. Але мені більше сподобався Тор.

Так, хлопче? До мене.

До мене, малий! Агов!

Не знаю, що таке. Мабуть, я його налякала.

Це було неймовірно!

Бетті?

-Ти ще тут? -Боже, твій зведений брат!

Це хлопчик, про якого казала твоя мама?

Бачиш? Повний придурок.

Але ж красунчик?

То ти пліткарка і збоченка.

То він таки красунчик?

Я не знаю. Я не дивилася на нього.

Я не проти браку пунктуальності, але ця вечеря дуже невчасна.

Вибач, але це не обговорюється.

Вона, мабуть, обирає сукню. Ми трохи переборщили в магазині.

Так, любий?

Розкішний вигляд, Ноа.

Ходімо.

Може, сфотографуєш?

Іншим разом ти за кермом.

Може, змінити музику? Може, їй більше подобається... Щось таке?

Ти ж пасажир, тобі й обирати.

ЗАТЕЛЕФОНУЙ, ЯК ПОБАЧИШ ЦЕ

-Тобі не спекотно? -Ні, не збільшуй.

Ні? Краще холодніше?

-Руки на кермі. -Ні...

На кермі, будь ласка!

НАБЕРУ ПІЗНІШЕ. МУШУ ЙТИ. ЛЮБЛЮ.

-Це ж пряма дорога. -Ти чудово пахнеш.

-Сім, шість, п'ять, чотири. Нік. -А ось і Нік.

Ноа, твоя клубна картка надійде наступного тижня.

Тож скористайся моїм прізвищем.

-А це не буде незручно? -Ні, чому ж?

Сеньйоре Лейстер.

Привіт. Я сеньйора Лейстер. Ноа Лейстер.

Вітаю, сеньйоре. До мене дійшли чутки.

Ні, Антоніо, ні. Я не такий.

Ось це сеньйора Лейстер.

-Вибачте, як незручно. -Не хвилюйся. Це не твоя провина.

Ходімо.

Літо ніколи не було моєю улюбленою порою року, але це море, захід сонця, ти…

Це місто мене вражає.

За версією National Geographic, це одне з найчарівніших місць світу.

Завдяки нашому лобіюванню.

А тут багато лісових пожеж?

Так, Ноа, на жаль, це прокляття нашого міста.

Цього літа їх було вже дві.

Я не розумію людей, які викидають недопалки у вікно.

Уже маєш штрафні бали у посвідченні?

За таке? Це неможливо.

Нік не курить.

Він спортсмен. Чемпіон із серфінгу?

-Так. -Серфінгу?

Щось не так?

Ні, я просто віддаю перевагу командним та стратегічним видам.

Де треба використовувати інтелект.

Вибачте, мені треба йти на роботу.

-До Мікеля? -Так.

-Перша справа? -Якби ж.

Його батько попросив подбати про документи.

Вивчає право, лише відмінні оцінки.

Але це все сила духу, ніякого інтелекту.

Не хвилюйся, якщо звільнять з фірми батька Мікеля,

то залишишся в татковій.

Завжди можна подоїти дочірню фірму «Лейстер Ентерпрайзес».

-Так, Hiку? -Ноа, прошу.

Нічого.

Вечір обіцяв бути нудним...

Тепер нам буде з чого посміятися.

Бувай, сестричко.

-Я теж іду. -Ти залишаєшся.

Ні, зачекай. Ніку.

Можеш відвезти її додому? Це ж по дорозі?

Не зовсім, це чимале коло.