نخستین 200 خط.
Тезей! Тезей!
АФІНСЬКУ МОЛОДЬ КЛИЧУТЬ НА ГУЛЬБУ ТЕЗЕЙ ПІДКОРИВ АМАЗОНОК
НІЧНІ ВЕСЕЛІ РОЗВАГИ
СОН
ЛІТНЬОЇ
НОЧІ
за комедією ВІЛЬЯМА ШЕКСПІРА
Красна Іпполіто!
Година шлюбу
Вже недалеко. Ще чотири дні,
Й новий настане місяць. Та старий
Минає так повільно!
Чотири дні у ночі швидко кануть,
Чотири ночі проминуть у снах,
Тоді півмісяць, ніби срібний лук,
Нап'ятий знов у небесах, осяє
Весілля наше.
Мечем тебе здобув я, Іпполіто,
І кривдою здобув твою любов,
Та шлюб я справлю на інакший лад:
З пишнотою, з тріумфом, із гульнею!
Щасливий будь, преславний князю наш!
Спасибі. Ти чогось хотів, Егею?
Поскаржитись до тебе я прийшов
На Гермію, оцю свою дочку.
Ось підійди, Деметрію. Владарю,
Це той, кого обрав я їй на мужа.
І ти, Лізандре, підійди.
О князю,
А цей моє дитя приворожив.
При місяці співав їй під вікном
Облудним голосом пісень облудних.
# На Валентина я прийду
# Із раннього рана,
# Глянь, Валентина жде твоя
# Обіч твого вікна. #
Ти хитрощами серце їй обплів
І обернув дочірній щирий послух
В затятий норов.
Славний князю наш,
дозволь мені вчинити, Як давній наш закон повеліває!
Вона моя дочка, я пан над нею.
Нехай вона моїй скориться волі Й за нього вийде,
а як ні – помре.
Що скажеш, Герміє?
Подумай добре.
Для тебе батько – все одно що бог.
- Твій жених Деметрій – Достойний і шановний чоловік. - Лізандр також.
Благаю, світлосте, простіть мене!
Сама не знаю, звідки ця відвага.
Та я прошу вас, світлосте: скажіть,
Яка найтяжча може бути кара,
Коли я за Деметрія не вийду.
Померти мусиш.
Зласкався, Герміє!
А ти, Лізандре
За мною визнай безперечне право.
Коли тебе так щиро любить батько,
З ним одружись, дочку ж лиши мені.
Ти ж, Герміє прекрасна, забаганки
Відкинь і волі батьковій скорися,
Щоб не скарав тебе закон афінський
Смертю!
О леле! Ще ніколи я не чув,
Щоб рівний був шлях щирого кохання:
Отож послухай:
Я маю тітку, удову, бездітну,
Багату вельми.
Дім її стоїть Від міста нашого десь миль за сім,
І я для неї – мов єдиний син.
Отам, кохана, ми поберемося,
Й закон афінський там нас не дістане.
Отож, як любиш ти мене, втечи
Цієї ночі з батькового дому,
І в тім гаю за милю від Афін,
Тебе я дожидатиму.
Лізандре!
Узавтра я зустрінуся з тобою.
Гляди ж, кохана! Он іде Гелена.
Куди прямуєш ти, Гелено красна?
Я красна?
Я не красна, я нещасна.
Ти красна, ти Деметрієві мила.
Очима-зорями його скорила.
Якби заразливі були принади,
То я б від тебе заразилась радо,
Перейняла б і чарівливі очі,
І переливи голосу співочі.
Твоїх навчившись поглядів і зваб,
його любов здобути я могла б.
Хоч суплюсь я – жагою він палає.
Усмішкою цього не досягла я.
Кляну його – йому так само мила.
А я й благаннями не зворушила.
Цей шал його – провина не моя.
Твоєї вроди.
Чом не винна я!
Утішся. Вже мене він не зустріне,
Бо ми з Лізандром кидаєм Афіни.
Гелено, ми звіряємось на тебе:
В ту пору, що сприяє втікачам, Пропустить нас одна з афінських брам.
І до Афін свої повернем спини,
Шукаючи нової батьківщини.
Прощай, Гелено,
і молись за нас.
Деметрія тобі хай верне час.
Прийди ж, Лізандре. Відтепер до ночі
Закохані поститись мають очі.
Прийду, кохана.
Не втрачай надій.
Повір, Деметрій буде знову твій.
«Повір, Деметрій буде знову твій».
Нічим за мене Гермія не краща,
То що ж – Деметрій мій не так гадає, Чеснотами кохання наділяє.
Не оком – серцем дивиться воно:
Сліпим малюють Ероса давно.
Як ще Деметрій Гермії не знав,
То градом клятв мене він обсипав.
Піду, йому розкрию те, що знаю,
Тоді вночі він побіжить до гаю.
Аби хоч крихту дяки заслужить,
Я найдорожче ладна заплатить.
Хоч трохи утамую тим свій біль,
Що йтиму з ним удвох туди й відтіль.
Таверна «Майстровик»
Любов і простота небалакучі
В небагатьох словах багато скажуть.
Навій!
Добривечір!
Моє шанування, Вільяме!
Низенько кланяюсь вам, любий пане Пейдже.
Як справи, пані?
Вирішуй твердо!
А той кричить: «Рятуйте».
Ми будемо поблажливі до них –
Я в скромнім та збентеженім мовчанні Гостинність чую більшу та щирішу,
Ніж у речах...
КОМЕДІЯ ПОМИЛОК
Чи все наше товариство тут?
А ти виклич кожного за списком,
як в дійових особах.
Осьде список усіх, котрі знайшлися в Афінах,
здатні до того, щоб зіграти нашу інтермедію
перед князем і княгинею увечері
в день їхнього шлюбу.
Отже, ми гратимемо «Прежалісну комедію
про страхітну люту смерть Пірама і Тізби».
- Я викликатиму, а ви озивайтеся. - Того я не знаю.
- Нік Навій, ткач? - Тут!
Тобі, Ніку Навію, припала роль Пірама.
А хто цей Пірам? Коханець чи тиран?
Коханець. Він сам себе вельми доблесно вбиває через кохання.
Ну, це така роль – коли зіграти її, як треба, без сліз не обійдеться.
Коли її гратиму я, то хоч би глядачі очей не виплакали!
Я цілу бурю здійму,
я сам до певної міри тужитиму.
Ну, давай далі.
Френсіс Дудка...
Та найдужче мені личить тиранів грати.
Я б зіграв Ракла як ніхто – або ще якусь роль,
щоб аж тріски летіли!
«Скеля двигтить,
Камінь летить,
Гучно тріщить
Брама темниці!»
«Долі сліпій Дасть вирок свій
Хвеб осяйний На колісниці!»
От де розмах!
Ну, викликай решту акторів.
Френсіс Дудка, міхоправ?
Тут, пані Клинець!
Дудко, тобі доведеться грати Тізбу.
А хто це – Тізба? Мандрівний лицар?
Це та дама, що в неї закохався Пірам.
А над усе – будь чесний сам з собою.
Ти файний хлопець.
Якщо можна машкару надягти, то я й Тізбу зіграю.
Я хіба ж таким тоненьким голоском пищатиму!
О Піраме, мій любий, це я!
Тізбо, Тізбочко!
Це Тізба кохана твоя!
Ні, ні! Ти маєш грати Пірама, а ти, Дудко, Тізбу.
Ну, гаразд. Давай далі.
Робін Замірок, кравець?
Том Носик, лудильник?
Тут, пані Клинець!
Робіне Замірку, ти маєш зіграти Тізбину матір.
Том Носик – Пірамового батька.
Я буду матір'ю Пірама. І...
столяре Гембелю, тобі припадає роль Лева,
і, здається, все розподілено якнайкраще.
А роль Лева у вас переписана?
Дайте її мені, дайте зразу
бо я дуже тугий, коли напам'ять вчити.
Та що там її вчити. Треба тільки рикати, і квит.
Давайте, я й Лева зіграю.
Мій рик усіх захопить.
Я так рикатиму, що сам князь гукне:
«Ану, хай рикне ще раз! Ану ще раз!»
Ні, як ти рикатимеш занадто страшно,
No comments yet. Be the first to leave one.