Val

Я підійшов до Гарольда Беккера і сказав йому:

«Слухай, я не піду.

Ти мене не змусиш, негідник».

Він отримає від мене в останній сцені.

Розумієш?

Наступного дня вони сказали: «Ні, тобі треба піти».

Тебе звільняли до цього?

- Негідники. - Мене звільняли.

Так?

Мене звільнили практично з усіх моїх фільмів.

Кожного разу, вони шукали когось ще.

Навіть зараз.

Більше! Більше! Більше!

Більше! Більше!

Він хоче більше!

Більше сексу.

Більше наркотиків. Більше вина!

Більше тютюну. Більше головного болю.

Більше виразок. Більше герпесу.

Більше жінок.

І менше Тома Круза.

Давай ще!

Всі про мене балакають,

Але я їх слів не чую,

Лише тільки ехо в голові.

Я не роблю це на кожному своєму інтерв'ю.

Не запрошую вас у гості.

Але цього разу зроблю.

Всі на мене дивляться в погоню,

Але я їх облич не бачу,

Лише тільки тіні чиїхось очей.

Мене звуть Вел Кілмер.

Я йду туди, де сонце світить

Через сильний дощ,

Я актор.

Нещодавно мені діагностували рак горла.

Залишаючи холодний вітер,

І хоч я швидко вилікувався від раку,

великими дозами радіації та наступною

хіміотерапією пошкодили мій голос.

І як камінь, стрибок, за океан.

Я все ще відновлююся, і мені дуже важко

говорити і бути зрозумілим.

Всі про мене балакають,

Але я їхніх слів не чую,

Лише тільки ехо в голові.

Не дозволю не любити

мене тобі.

Не дозволю не любити

Ні, не дозволю...

Мій син Джек.

Отже.

Мене звуть Вел Кілмер.

Я прожив чарівне життя.

І зміг досить добре його зняти.

Серед своїх знайомих я був першим, у кого з'явилася камера.

У мене тисячі годин записів на касетах і відеоплівці,

які я зняв за все своє життя і кар'єру.

Я все зберіг.

І воно багато років лежить у коробках.

Записи.

Привіт, мене звуть Вел.

Аудіозаписи.

За кулісами.

Привіт, друже.

Ти виглядаєш дивовижно природно в цьому.

Як виглядаю?

Ти виглядаєш дивовижно природно в цьому.

Домашні відео.

Воно і голос записує?

Palladium інтерв'ю Режисер: Вел Кілмер Оператор: Джон Коннор.

Ідеї для фільмів.

Я хотів розповісти історію про акторське мистецтво

вже дуже давно.

Розповісти про те, де закінчуєтеся ви

і починаються персонажі.

Про правду і про ілюзію.

Тепер, коли говорити стало складніше,

я хочу розповісти її більше, ніж коли-небудь.

Історія про моє життя...

яка також не моя.

Я наче прожив своє життя,

і...

вона як наче

вся в коробках,

але велика туга

заключається в тому,

що вона неповна.

Як би багато

я не знімав,

я нічого не можу зробити,

щоб хоч щось

стало зрозуміліше.

Я знаю,

що це неправда,

але я так відчуваю.

Як все починалося.

Покажи мені,

- як потрапити додому. - Додому.

Я втомився і хочу в ліжко. Я втомився і хочу в ліжко.

В постелі.

Я трохи випив

Десь годину тому

І тепер у моїй голові погано.

Ви прийшли побачити аварію на човні?

Це не була аварія на човні.

Я знаю, ви хочете, щоб ця риба здохла.

І я знайду її. І я її вб'ю.

Але не за жалісні три тисячі доларів.

Я знайду її за три, але вб'ю за десять.

Десять тисяч?

Десять коробок з печивом.

Жили-були три брата:

Веслі,

Марк

і я, Вел.

Наш батько, Юджин, був промисловцем

і забудовником.

Він назвав свою компанію «Liberty Engineering»

на честь найвеличнішої скульптури в Америці.

Наша мати Гледис була вірячою жінкою,

яка любила коней.

Саме тяга до навчання Христового

з'єднала моїх батьків разом.

Вони виростили нас в Чатсворті, Каліфорнія,

в серці долини Сан-Фернандо,

біля Голлівуду, світової столиці кіно.

Мій молодший брат Веслі був початкуючим режисером,

художнім генієм, чиє уявлення затмевало моє.

Велику частину часу він займався мистецтвом...

і відтворював свої улюблені фільми.

Ми жили вниз по вулиці від ранчо Роя Роджерса,

і коли у 1971-му його виставили на продаж,

наш батько купив його і ми переїхали туди.

Веслі перетворив ранчо в повноцінну знімальну площадку.

Натисніть на кнопку.

З цією ракетою я маю намір перетнути звичайну милю

приблизно за 12 секунд.

Активуйте ракету!

Я рано захотів грати.

З Різдвом, дядька Скруджа.

Нісенітниця!

- Моїми героями були величні. - Так?

які починали на сцені

і пішли освітлювати екрани.

Стелла!

Я пам'ятаю, як вперше в житті зробив живу аудиторію веселою.

Не розбудіть бомбу.

Саме там і тоді я усвідомив,

- що немає нічого кращого. - Ця маленька бомба.

якщо вона вибухне, ми знищимо весь Нью-Йорк.

А також Філадельфію і Бостон.

Так все і було.

Повторюйте за мною.

- Я... - Я...

- слухаю! - слухаю!

- Не вірю! - Не вірю!

Вперше для Чатсворта.

Якщо вірити в щось досить сильно,

воно стає реальним.

Після багатьох років мрій про поїздку в Нью-Йорк,

я став наймолодшим учнем із коли-небудь прийнятих

в Джульярдську драматичну школу.

Містер Кілмер, що ви відчуваєте,

коли хтось говорить,

що «Байки з Чатсуорта» – це спектакль?

Все, що я відчував – це ошеломлення,

і моє ліве вухо говорило: «Ми перемогли!»

Моя красуня з старшої школи, Мар Уїннінгем.

Я збирався піти в школу в Нью-Йорку,

коли мені приснився сон.

В ньому я говорив про смерть зі своєю дівчиною з старшої школи, Мар,

і її матір'ю.

Її мати сказала, що не боїться смерті,

бо тоді вона зустрінеться зі своїм творцем.

Мене розбудив телефонний дзвінок

від мого старшого брата Марка. Він сказав мені, що у Веслі

був епілептичний напад і він втопився в нашому джакузі.

Йому було п'ятнадцять.

Небо плакало.

Більше ніяких домашніх відео.

Ніяких імпровізованих п'єс.

Мій напарник перетворився в прах.

І наша родина більше ніколи не буде колишньою.

Нью-Йорк.

Доброго дня.

У мене зустріч з директором драматичного відділення,

хочу показати синові школу.

Коли я нарешті почав навчатися,

мене переповнювало горе.

Для полегшення я розвісив малюнки Веслі по всій квартирі.

В Джульярді було важко.

Курси були важкими, і в перший же день

нам пояснили, що все, що ми нібито знали, було неправильно.

Коли ви написали збірник віршів

під назвою «Мій рай після пожежі»?

Вісімдесят сьомий, вісімдесят восьмий.

Джеймс Ліптон (1926-2020)

Тут є вірш під назвою «Клас акторської майстерності».

Ці сцени – гроші смерті,