Jumping from High Places

NETFLIX ПРЕДСТАВЛЯЄ

Що ж, нехай буде…

фісташкове, так.

Що я сказала? Я ж його не люблю.

Ні, вибачте. Я передумала. Пробачте.

Нехай це буде…

скажімо…

молочна квітка.

Прокляття, я змушую всіх чекати.

Вибачте. Я знову передумала.

Я хочу щось фруктове, але без молока.

Нехай це буде

лимонне.

Я Соле Санторо.

Усе життя я живу з генералізованим тривожним розладом.

Не знаєте, що це? Вам пощастило!

Є різні рівні тривожності.

Так. Отже, я?

Скажу скромно, я на вершечку.

Чому він на мене дивився? Байдуже.

Доктор Базіле каже, що останнім часом у мене великий прогрес.

У певному сенсі він має рацію.

Уже рік я живу без панічних атак і не приймаю ліки.

Просто

мені завжди здається,

що всі навколо знають щось, чого не знаю я.

Люба!

Привіт.

Привіт, тату.

-Привіт усім. -Привіт, Соле.

Знаєш, хто приїхав?

Пеппіно. Кузен моєї невістки.

Знаєш, про кого я? Високий хлопець…

Гарний парубок. Так.

Він майже інженер!

Це ж треба таке.

Джанні.

У майже 25 і без хлопця,

він вважає мене підтоптаною старою дівою.

-Він скоро буде. Давай вип'ємо разом. -Соле треба йти.

Так, мені треба йти.

-Куди це? -У неї важлива зустріч.

-Вибачте. Бувайте. -Бувай!

-Бувай, красуне. -Бувай.

Джанні — одна з причин, чому я не дуже люблю це місце.

Яке насправді доволі приємне.

Але…

Якби ви могли обрати, куди б ви поїхали?

Доктор Базіле.

Він милий, га?

Але як же мені дошкуляють ці його хитрі запитання.

Річ у тім…

Що я не знаю.

Просто…

Усе було б легше, якби тут була Емма.

Вона жила тут.

Я завжди думала, що ми постаріємо разом,

що ніколи не розлучимося.

А тоді вона зустріла Ксав'є

і поїхала жити до нього в Живерні поруч із Парижем.

-Бувай, Соле. -Бувай.

Бувай.

-Бувай. -Бувай.

Вона була такою щасливою.

Через 23 дні мені виповниться 25.

Найкращий час у житті для багатьох. А для мене…

Забудьте про це.

О боже!

Мамо!

Неправда, що ти поговорила із сусідом! Не бреши мені!

Цей пес гуляє тут сам, ніби в цьому нічого такого немає.

Ходи сюди, тут для тебе сюрприз!

Таке враження, що це якась савана!

Массімо.

Брат Емми.

Бачиш, хто тут?

Поїхав у Мілан вчитися на архітектора й не повернувся.

Соле.

Я часто йому дзвонила останні два роки.

Він не відповідав. Ніколи.

Ми були, наче брат і сестра.

Ну, якщо так можна сказати, адже я завжди була в нього закохана.

Так приємно тебе бачити.

Цікаво, чому він тут?

Кава.

Дякую, Еліде.

Так добре, що ти тут.

Ти надовго приїхав?

Ще не знаю. Хочу побути тут деякий час.

-Чудово. Я наллю тобі соку. -Я не хочу соку, мамо.

А твоя дівчина?

Твоя мама показувала мені фотографії. Така красуня.

Не рахуватиму, скільки часу я витратила,

порівнюючи свої соцмережі із соцмережами Вітторії,

найщасливішої дівчини у світі.

Ось твій сік.

То що? Вона тебе провідуватиме?

Ні. Насправді ми з Вітторією вже не разом.

О, мені шкода. Я не знала.

Отже, ти будеш тут на день народження Соле.

Мамо, облиш.

А, 25 серпня. Звісно.

Їй виповниться 25 років 25 серпня. Її золотий день народження.

-Ми маємо відсвяткувати. Правда ж? -Так.

Бачиш, яка вона?

Вона зовсім не змінилася. Вона завжди така сама.

Це не буду, і це теж.

Не знаю, у кого вона така. Я з нею божеволію!

Я такий радий тебе бачити.

І я тебе теж дуже рада бачити.

Ну?

Що я пропустив?

Що сталося?

-Тут? -Так.

А що мало статися?

Як ти?

Університет?

Ні, я з нього пішла. Я шукаю роботу.

Ага.

То ти будеш тут деякий час?

Соле, я маю тобі дещо віддати.

ДЛЯ СОЛЕ

Це почерк Емми.

Чому це в тебе?

Я знайшов цей лист удома, в її кімнаті.

Тобі краще піти.

Ні, зачекай.

Іди.

Бувай.

Тридцять чотири мінус п'ять дорівнює…

До дошки йде… Санторо.

Соле.

Соле!

Санторо?

Іди до дошки.

Усе гаразд, це я.

Я не можу дихати.

Це прекрасно.

-Щось сталося? -Ні, нічого, мамо.

-Точно? -Так.

Можеш вийти, будь ласка?

Сьогодні в Лючії вечірка.

Я пам'ятаю.

МАССІМО ДЗВОНИТЬ

-У мене є чудова весільна сукня. -Така дорога.

Я працюю на Валентіно. Я наймолодший.

-Годі тобі, мені пощастило. -Пощастило?

Одне місце в докторантурі, і вона його отримала.

Це не удача. Це знання й досвід, люба.

Лючія, іменинниця.

Вона — донька Бетти, власниці цього місця.

І маминої найкращої подруги.

Вони мріяли, що ми теж будемо близькі.

Але цього так і не сталося.

Подружко!

З днем народження.

Дякую, що прийшла.

-Лючіє! -Як інакше.

Друже мій! Дякую, що прийшов!

Соле!

Соле. Привіт!

Привіт!

Це Міріам, сестра Лючії.

Живе в Римі, вчиться на відмінно,

і, як бачите, вона — Джулія Робертс під апулійським соусом!

Соле. Подруга родини.

А це Джулія і Марта.

Мої університетські подруги й сусідки в Римі.

Вони трохи поживуть у мене.

-Привіт. -Привіт.

Гей! Наступна вечірка буде на її честь!

Ні, будь ласка.

Що? Золотий день народження. Це місцева традиція.

Соле, люба.

Ми тебе ніколи не бачимо. Де ти ховаєшся?

Чим ти займаєшся? Навчаєшся? Працюєш?

У тебе є хлопець?

Перевірка. Ви мене чуєте?

Я хотіла б…

Я хотіла б запропонувати тост за Лючію.

-Лючіє, люба. -Мамо!

Іди сюди,

Дякую, моя люба.

Дякую, що прийшли.

За твої 25 років і твою докторантуру.

-З днем народження. -Молодець, люба.

І я хотіла тобі подякувати, тут, сьогодні, перед усіма,

за ту радість, яку ти нам даруєш

своїм розумом,

своєю надійністю

і своєю хоробрістю.

Завтра Лючія їде в Лондон. Досягнута ще одна ціль.

Ура!

Ура!

-Дякую. Дякую вам усім. -Будьмо!

Ну ж бо, танцюймо!

-Массімо? -Соле, послухай.

Ти брехун.

Я була там, коли ви з батьками сортували речі Емми.

-Цього листа там не було. Ні! -Чекай.