Frantz

ФРАНЦ

1919, Кведлінбург

Я візьму оці білі.

Двадцять пфенігів, будь ласка.

Дякую.

Гарненька.

Вибачте, чи не знаєте, хто поклав ці квіти на могилу?

На яку саме?

На могилу Франца Хофмайстера.

На цю? Схоже, то був якийсь іноземець.

Звідки?

Французькі гроші.

Він поклав квіти на могилу?

Так, троянди.

Знаєте, хто це міг бути?

Ні. Може, це його друг-француз, ще з передвоєнного часу.

Гансу ні слова про це.

Як він?

Не виходить зі свого кабінету!

Йому зараз нелегко.

Як і всім нам.

Відчуваєте біль?

Не дуже, але ввечері, коли багато набігаюсь, тут щось тягне.

Скоро знову будете танцювати.

Французам не вдалось відібрати у вас ногу.

Дякую, пане лікарю.

Вже кілька місяців ми вас не бачимо на наших зустрічах, пане лікарю.

Я люблю Німеччину, але ще більше я любив свого сина.

Розумію. Але ми не збираємося дарувати їм цієї нашої поразки. Такого приниження!

Я знаю, що ви поділяєте нашу ідею, відновити сильну могутню націю.

Ви прийшли до мене лікувати ноги, пане Кройц.

Дотримуйтеся приписів ще тиждень. І все буде добре.

Я забув ще дещо, що хотів з вами обговорити, пане лікарю.

- Слухаю. - Стосовно Анни.

Анни?

Ви для неї – як родина, вона любить вас, як батька.

Я знаю, що вона була заручена з вашим сином, але я б хотів просити у вас її руки.

Чи кохає вона вас?

Покохає.

- Анно! - Що?

Пан Кройц хотів би з тобою поговорити.

- Зі мною? - Так.

Заходьте.

Доброго дня.

Вітаю, Анно. Сідайте.

Як ваше навчання?

- Я його кинула. - Як прикро!

У мене зникло бажання вчитися.

Анно, ми всі втратили близьких нам людей.

Але треба жити далі, будувати щось нове.

Так. Франц писав те саме у своєму останньому листі.

Я знаю, що ви відчуваєте.

Якби так, то вас би тут не було.

Зі мною вам буде легше забути Франца.

Але я не хочу його забувати.

А як твої пацієнти?

Звичайний нежить.

Авжеж, надворі весна.

Ти збираєшся піти на танцювальний фест цієї суботи? - Ні.

У місті, гадаю, з’явилися нові сукні.

З ким я маю туди піти?

З Кройцем.

Він хоче зробити тебе щасливою.

Хто це може бути?

Пацієнт у таку годину?

Будь ласка, проходьте.

Як вас звати?

Рівуар. Адріен Рівуар.

- Ви не тутешній? - Так.

Звідки ви?

З Парижа.

- Тобто, француз. - Так.

Вибачте. Але я не можу вас лікувати.

Пане лікарю, я мушу з вами поговорити.

Ні. Прошу вас, ідіть.

- Але я не хворий, я хочу лише... - Досить!

Кожен француз – убивця мого сина.

Йдіть звідси.

Ваша правда, пане лікарю.

Я також був солдатом. І я також убивця.

Гансе?

Може, у кімнаті Франца?

Гансе!

Що вам сказав цей француз?

- Ти його знаєш? - Ні. Але я бачила його на кладовищі. - Ти його знаєш? - Ні. Але я бачила його на кладовищі.

На кладовищі?

Так. Два дні тому він приходив на могилу Франца.

А сьогодні вранці я бачила, як він плаче.

Що саме він сказав тобі?

Нічого.

Я відмовив йому в лікуванні.

Але, Гансе! Він, напевне, товариш Франца, з яким він познайомився у Парижі.

Скажіть, будь ласка, цей пан тут живе?

Так, але, на жаль, його зараз немає.

Ви когось шукали, Анно? Напевне, що мене?

Ні. Могли б ви передати це йому особисто?

Можете покластися на мене.

Знаю, вчора я засмутив вас.

Але, можливо, ми разом підемо потанцювати у суботу?

Пан Хофмайстер не мав нічого проти цього.

Я немаю настрою танцювати. На все добре, пане Кройц.

Для кого цей лист?

Для француза.

Ти впевнена, що він прийде?

Сподіваюся, що так.

Якби Ганс його не вигнав, усе було б набагато простіше.

Гадаєте, Хофмайстер спуститься сюди?

Сподіваюсь, що так.

Боже мій, це він!

Прошу!

Я – мати Франца.

- Доброго вечора. - Доброго вечора.

А це – Анна. Вона нам як донька. Наречена Франца.

- Доброго вечора. - Доброго вечора.

Я бачила вас на кладовищі. Це я залишила вам листа у готелі.

Дозвольте? Ваше пальто?

Це – мій чоловік.

З ним ви вже знайомі.

Доброго вечора.

Проходьте, будь ласка.

Сідайте.

Вам так багато треба нам розповісти.

Скільки вам років?

Двадцять чотири.

Францу двадцять чотири виповнилося б у лютому.

Ви дуже добре розмовляєте німецькою.

- Не так, щоб дуже. - Ви були знайомі з Францем?

Так.

Познайомилися у Франції?

Так.

Під час його останнього візиту?

Вибачте.

Ми вдячні за ваші щирі сльози. А також за квіти на могилі.

Ми дуже зворушені розмовляти з його товаришем,

який його добре знав і пам’ятає про нього.

Я кажу це не лише тому, що я – його матір. Анна також.

Ми мали б одружитися цього року восени.

Його улюблена пора року.

У Верлена є вірш про осінь, якому він мене навчив.

Французькою.

Ми розуміємо, як вам зараз тяжко говорити.

Мабуть, це дуже важко отак раптом познайомитися з його родиною.

То ти постійно про нього думаєш?

Так.

І ти ніколи його не забудеш?

Хіба я можу?

Пробачте за мого чоловіка. Він дуже любив Франца, нашого єдиного сина.

Він хотів би загинути замість нього.

Я так само.

Розкажіть нам, як ви з ним познайомилися?

- Так. - Перша зустріч.

І остання зустріч.

Так, якою була остання зустріч?

Остання?

Остання зустріч, коли я його бачив...

Він був щасливим?

- «Щасливим»? - Щасливим.

Це було в Парижі? Перед війною.

Так.

Це було в Парижі. Так.

Я заїхав по нього до готелю.

Потім ми пішли до Лувру.

Як справжні друзі.

Тоді був чудовий день.

Він тішився бачити картини, і я також.

І ми довго стояли перед полотнами Мане.

Я пригадую...

Так, пригадую, одна сподобалася йому найбільше.

Картина, де блідий юнак обернувся головою назад.

Сьогодні ввечері було відчуття, ніби Франц повернувся додому.

Благослови вас, Боже.

Дякую.

Дякуємо за цей вечір.

Ви зробили для них дещо дуже важливе.

Лише не пану Хофмайстеру.

Йому також.

Дуже добре, що ви до нас усе ж таки дійшли.

Не певний у цьому.

Добраніч.

Добраніч, Адріене.

Тут покоїться Франц Хофмайстер.

Під квітами нічого немає.

Нічого?

Вони поховали його у Франції.

Анонімно, разом з іншими солдатами.

Нам відома лише дата його смерті.

Іноді здається, що він ніби й не помирав.

Що він скоро повернеться.

Я впевнений, що він нас чує.

Неголосні млосні пісні

Струн осінніх серце тобі топлять в журбі.

В голосіннях.

Блідну, коли чую з імли –

б’є годинник.

Линуть думки в давні роки мрій дитинних.

Вийду надвір – вихровий вир в полі млистім

Крутить, жене, носить мене з жовклим листям.

У вас приємний акцент.

Ми часто розмовляли французькою.

Наша таємна мова.