Medium

- Вершки? - Дякую.

Про вічні таємниці всесвіту

Декілька слів про Сонце з приводу сьогоднішнього затемнення.

Франтішек Адамчик капітан і капельмайстер у відставці

Очікувана дата смерті 2 Жовтня, 1933

Співпадає.

- Ти встановила контакт. - Так.

Доброго дня. Попрошу квитки для контролю.

- Він веде декількох людей. - Одночасно?

Пані...

Рихтель замість того щоб писати задимлює скло.

Для чого він їх веде?

Він...

...хворий.

Смертельно хворий.

Три особи наближаються до нього

з різних сторін.

Де ці люди?

Один з них

зараз на вулиці.

- Яка вулиця? - Я не змогла прочитати назви.

Хто це?

Чоловік,

років 40 - 50-ти,

капелюх, світлий плащ, борідка...

Бачу будинок.

Той будинок належить медіуму

котрому ти нав'язала контакт?

Зайшов у будинок.

Зайди за ним.

Не можу.

Медіум не хоче мене впустити.

Де друга особа?

Друга особа їде в потязі.

Яка станція?

Де третя особа?

Третя особа знаходиться в музеї.

Це жінка.

Сталося щось неочікуване.

Він помер?

Помер або ж знепритомнів.

Намагайся дістатися до нього.

Ні, зараз неможливо.

Перепрошую, яке це місто?

Вибачте.

Ви залишили це на лавці.

Дякую.

Я не знаю хто це.

І чого він хоче.

Єдине що знаю -

це медіум нечуваної сили.

Кров вже не йде.

Хвилинку.

Дякую.

Хто з вами таке зробив?

Не знаю.

Прокляте місто.

Якщо не подобається наше місто - то чому ви сюди приїхали?

Власне. Чому?

Я вже тут колись був?

Я бачу вас вперше.

Ви впевнені?

Не поїду доки всього не з'ясую.

Неприпустимо для вчителя полишати клас під час уроку.

У вас немає виправдань.

Ханс стверджує що це не вперше.

Добрий день, пане комісаре.

Бачу, ви вже зробили вибір,

Кранк.

Це не питання переконань, пане комісаре.

Здоровий глузд підказує бути з тими, хто сильніший.

У вас ще є шанс, поспішайте.

- Є щось нове? - Ні.

Власне ні, хіба що один телефонний дзвінок.

- Хто дзвонив? - Пані Лівер, з музею

- на Кенігштрассе. - Що хотіла?

Якась жінка вкрала костюм з виставки.

- Який костюм? - Дуже коштовна сукня, минулого століття.

Ну, дійсно цікава справа...

- ... для відділу вбивств. - Але в цій справі

є дійсно дещо цікаве, пане комісаре.

Бачите, ця жінка вже кілька разів крала ту сукню

а потім повертала і вішала на місце.

Якщо цікавитесь такими справами, то переведіться до відділу моралі.

Кожного дня матимете справу з фетишистами,

ексгібіціоністами, повіями.

- Чудова компанія для таких як ви. - Вибачте?

Якщо пані Лівер вимагає допомоги, то надайте їй людей,

і не забивайте мені голову такими дурницями.

Це все?

Опівдні буде повне сонячне затемнення, пане комісаре.

У певних людей це може спричинити виняткову агресію.

- Вони голодні. - Я не винен, пане комісаре. Порожньо.

Магазин Орвіча ще зачинений.

Дев'ята, пане комісаре.

- Кранк! - Так?

Сорочку.

Він щодня п'є.

І, окрім того, запізнюється на роботу.

- Це все? - Ні, пане гауляйтере.

Я підозрюю, що комісар Селін замішаний в якійсь брудній афері.

- У якій? - Ще не знаю в якій саме.

Мені лише відомо, що він певний час не ночує вдома.

- А де? - На пляжі, у одному з тих плетених крісел.

Його там бачать щодня..

Приходить на роботу неголеним, міняє сорочку,

годує своїх золотих рибок, корм рибам купує

у зоомагазині Олександра Орвіча.

Також він є громадянином польського походження...

Досить, Кранк!

Мені потрібні серйозні докази, щоб його позбутися,

а не це незрозуміле лайно.

- Неймовірно. - Щось сталося, Кранк?

Зараз я розумію Орвіча.

На його місці я б теж нікого сюди не пускав.

- Щоб не заздрили. - Ні-і-і...

Він не боїться заздрості, він просто боїться.

Він вірить, що їхні долі пов'язані.

- Орвіча та черепах? - Так...

Однієї з них. Він стверджує, що помре того самого дня

коли та помре.

Дякую.

- На три місяці вистачить. - Комісаре...

В будинку власника ніхто не відповідає.

- Може кудись поїхав? - Пан Орвіч попередив би.

Повернеться, я впевнений.

- Він важко хворий. - На що?

- Діабет. - Діабет?

Так, то спадкова хвороба. Його батько теж хворів.

- Небезпечна? - Смертельно небезпечна.

- Я дуже про нього хвилююся. - Не знав, що від діабету помирають.

- То це від нього помер старий Орвіч? - Та ні.

- Його вбили. - Вбили?

Кранк, у вас такий вираз обличчя,

наче вбивства також передаються у спадок.

Черепахи у чудовій формі.

- Навіть не знаю де Орвіч живе. - Сопот. Лінденштрассе, 11.

Залишайся тут.

Кранк, тримай його!

Тримайте його! Поліція!

Досить!

Комісар Селін телефонує.

Надішліть "швидку" на Лінденштрассе, 11.

Так, чекатиму.

Прізвище.

Прізвище Нец, Єжи Нец.

Працюю в банку.

Одружений, двоє дітей.

Народився 18 січня 189...

...6.

- Де проживаєте? - У Берліні.

Зонненштрассе, 17.

- У нас де зупинились? - В Гранд готелі.

Перевірте.

Сьогодні вам не повезло, пане Нец.

А усе мої

золоті рибки.

Не розумію.

Пане комісаре, я ж і справді ні у чому не винен.

То чому ви втікали?

І як ви там опинились?

Схоже, так само як і ви.

Двері були відчинені.

Ви домовлялися з Орвічем?

То з якою метою ви до нього прийшли?

Не знаю.

Я його взагалі не знаю, пане комісаре.

- Вам відомо що вам загрожує? - Ні.

Лікар хоче вас бачити. Хоче з вами поговорити.

Прибув вчора о 16-й..

Вийшов з готелю о 23-й.

Сьогодні зранку повернувся, знову вийшов.

І він приїхав не вперше.

Дивний випадок, пане комісаре. Жодних уражень.

- Він опритомніє? - Не знаю. То або серце,

або щось з мозком, щось раптове.

- Він хворів на діабет. - Діабет...

Про це я не подумав.

Забираю його до лікарні.

Поїдеш з ними.

Але усе це мої власні речі,

дивіться, більше тут нічого нема, я нічого не вкрав.

- Ви спали в цьому ліжку? - Так, я спав в цьому ліжку.

Чому не в готелі?

Я цього не знаю.

Що ще пам'ятаєте?

Потім прокинувся...

сидів тут.

- Я сидів тут. - Попрошу сісти.

- Сісти? - Так, будь ласка.

- Ви пишете вірші? - Ні, чого б це.

"Як бачу відчуваю біль і щастя"

"і вірю я, що мушу я кохати,"

"хоч і ненавиджу і проклятий тобою,

віддам тобі свою я душу."

- Це ваш почерк... - Так, але...

Що було далі?

Далі?

Почув дзвінок у двері.

Так, так. Почув дзвінок...