Tinker Bell and the Great Fairy Rescue

Деякі люди вважають фей суцільною вигадкою.

Для них існує лише те, що можна почути та побачити,

але поруч з ними є й інші, що вірять у казки та легенди.

Вони вірять усім своїм серцем, що феї насправді існують.

Так здавна повелося, що люди та феї ніколи не зустрічалися,

аж поки не настало одне літо, яке неможливо забути.

І прокидається життя Охоплює любов'ю все навколо

Маленькі жовтеці не сплять Чекають на промінчика нового

Травичка дуже поспішає На зустріч з сонечком рідненьким

А дощик крапельки кидає

Росте диво-травичка зелененька

Тут бджілочки дзижчать І павучок плете собі домівку

Чистіше неба годі і шукать Радіємо, і не лише на хвильку.

Маленький цвіт і квіточки Розкинули назустріч пелюстки

Змінилася природа, як завжди Така пора вже

Агов, Дінь! Готова до свого першого літа на землі?

Так! Навколо так гарно.

Не можу повірити, що ми залишимося тут на ціле літо.

То чого ж ми чекаємо? Давай навипередки!

Вітер дарує ніжний поцілунок Травичка стеле килимок

Барвистий, кольоровий І сонце - то життя ковток

Горобчики у виярку Співають кожен власну пісню

Усюди чутно голоси їх промовисті

Привіт, малеча.

Літо тільки почалося

Літо тільки почалося

Ось тут, Дінь. Поселення фей!

Зима й весна

готують нас для справ

Тих багатьох завдань Що влітку ми зробити маєм

Літо тільки почалося

Літо тільки почалося

Привіт, Сире!

Літо тільки почалося

- Гарний був політ? - Стережися!

- Заходь на посадку! На посадку! - Пригальмуй, Боббле!

- Нищівне приземлення, Стукі. - Дякую, Боббле.

Хлопці, здається, ви його перевантажили.

- Ходімо, Дінь. Пішли всередину. - Всередину?

Дінь, поселення фей розташовано в закритому місці.

Ми маємо ховатися від людей.

- Ховатися? - Так.

Ось чому поселення фей саме тут.

Цикади, по черзі. Ти, ти і ти. І ти також.

Оце так. Схоже на Долину фей під деревом!

Блейзе!

Яка краса! Квіти дикої моркви виходять гарними.

- Як працюють ткацькі станки? - Чудово, завдяки тобі, Дінь.

Наступна. Наступна. Наступна.

- Як працює бджілкофарбувальник? - Казково, Дінь. Дякую.

- Клас. Допомогти з візком? - Ні, дякую. Він чудово їздить.

Гаразд. Рада це чути.

Перша поставка на тижні.

Мені вже час. Потрібно доставити пилок ельфів до інших поселень фей,

але через пару днів ми зустрінемося.

Дінь! Не переймайся. Ти знайдеш, що треба полагодити.

Сподіваюся.

Тим часом пошукаю загублені речі.

Зажди, пані "загублені запчастини".

Ти ж не наблизишся до будинку людей, так?

- А тут є будинок людей? - Ні! Тобто, так, але ні.

- Ми тримаємося подалі від людей. - Ірідессо!

- Дінь-Дінь знає це, правда? - Що означає "триматися подалі"?

- Літо обіцяє бути довгим. - Буркоче.

- Відія в своєму стилі. - Ні, я про повітря. Пахне громом.

- Треба сховатися від бурі. - Припини, Сріблинко.

Світить сонце, повітря тепле. Чудовий день. Не буде ніякої ...

Дінь-Дінь.

Нарешті ми приїхали, татку. Усе таке, яким я його пам'ятаю.

Звісно, люба.

Поглянь на цей ставок, дерева та луки!

Якби ж то літо було цілий рік!

Так, Лізі.

Дінь-Дінь, що ти тут робиш?

Відіє, це дивовижно! Візок, що сам рухається!

Без коней. Я не жартую, поглянь.

- Ти бачиш коня попереду? - Ні.

Це безкінний візок! Тобі не цікаво, як він працює?

- Не дуже. - Мені теж цікаво.

Гадаю, що задні колеса рухаються, бо крутиться цей ланцюг.

А ланцюг крутиться, завдяки цьому великому...

Мені байдуже, Дінь-Дінь. Не можна бути так близько з домом людей.

Що, як вони нас побачать?

Та припини вже там кружляти! Це серйозна справа!

Знаєш що, Відіє? Гадаю, це приводить у дію весь візок!

Саме тому, моя люба, майстрам на землю зась. Вони...

Крикни, якщо щось спрацює.

Спрацювало? Відіє, ти вся мокра.

Ще б пак.

Тату, тату, тату! Давай візьмемо чай та хлібці,

і поїмо тут, у саду?

- Влаштуємо маленький пікнік. - Не зараз, Лізі.

Ще треба розпакувати речі та навести лад у будинку.

Тату, поглянь! Який казковий метелик.

Нічого собі. Просто неймовірний.

Він такий гарний. А який це вид?

Судячи з епідермічної мембрани, це, вочевидь, переливниця велика,

але крильця мають два абсолютно різних малюнка.

Це практично неможливо.

Гадаю, це тому, що феї вирішили пофарбувати її саме так.

Лізі, феї не фарбують метеликам крильця,

бо феї - це вигадка, і ти це знаєш.

Ніяка не вигадка. Тут і доказ є.

Ніяка не вигадка. Тут і доказ є.

- Фарба накапала їй на крильце. - Авжеж, люба.

Раціональні люди вважать віру в казки дещо нерозумною.

- Крильця дуже свіжі. - Що ти робиш?

Її лялечка має ховатися десь у луках.

У луках? Тату, зажди.

Я саме йду туди. Приєднаєшся?

Не зараз, Лізі. Ще треба занести нові записи в польовий щоденник.

Завтра ввечері в мене співбесіда в музеї.

Ти вже збираєшся повертатися? Ми ж тільки-но приїхали.

Знаю, сонечко, пробач мені. Але мене не буде лише один день.

Місіс Перкінс нагляне за тобою, а я приїду, коли ти вкладатимешся.

- Обіцяєш? - Обіцяю.

- Гаразд. - Розумниця.

Обрій чистий!

Ну ж бо, Відіє.

- Не можу літати. Крильця ще мокрі. - Точно. Пробач.

Доведеться повертатись пішки.

Не хвилюйся, я складу тобі компанію. Це буде чудово.

Чи не буде. Здається, я зрозуміла, як працює візок.

Ці пляшки з чимось в'язким потрібні для змащення механізму,

нагадує слиз слимаків, розумієш?

Не хотіла б я побачити слимака такого розміру. Але спершу...

Ось ваш дім, маленькі феї. Де б ви не були.

Бракує лише одного.

Але я так і не зрозуміла, що робить той іскровий дріт.

Слухай! Може, весь візок працює на блискавці?

Мокрі крильця ще тебе турбують? Відіє, дозволь тобі допомогти.

Дінь-Дінь, можливо, якщо ти припиниш спричиняти халепи,

тобі не доведеться так часто допомагати іншим.

- Правда очі коле? - Поглянь! Візьмемо це до нас!

Клас. Вони нам підійдуть для створення прототипу візка.

Ось. Впевнена, що варто мені взяти дві чи три з них, поєднати,

і в мене б вийшло міцне колесо!

Добре, що ми йшли пішки, бо інакше ми б цього не побачили.

Відіє, де в тебе ґудзики?

Дінь-Дінь, я не понесу це людське неподобство до нашого поселення.

- Вперед! - Вперед!

Ласкаво просимо, феї.

Дінь-Дінь, нам не можна бути поруч з будинками людей.

Це не будинок людей. Вони більші за цей.

Окрім того, напис каже: "Ласкаво просимо, феї".

Хто, на твою думку, це написав? Люди!

Пошта для фей

Дінь-Дінь, не заходь туди.

Прошу, скажи, що не зайдеш туди! Вона зайшла всередину.

Як гарно.

Дінь-Дінь! Не їж цього! Це може бути пастка.

Припини, Відіє. Це повністю безпечно.

Та невже?

- Відіє. - Зараз не так і безпечно, га?

Гарна спроба, Відіє, але ти мене не налякаєш.

Боже мій, яка чудова річ.

Ти просто не знаєш, коли зупинитися, так?

О, ні. Дінь! Хтось іде!

Двері заїло!

Годі, Відіє. Ти можеш вигадати щось краще.

- Дінь! - Цікаво, що робить ця деталька?

Дінь! Я не жартую! Виходь!

Секундочку. Секундочку.

Відіє? Відіє?

Відіє, годі тобі. Відчини. Ти вже трохи...

О, ні. Що я наробила?

Відіє? Гаразд, це вже не смішно.

Фея!

Це справжня фея!

Тату! Тату!

Тату!

- Тату! Тату, тату! - Так, Лізі.

Ти не повіриш, що я знайшла.

- Давай пізніше, Лізі. - Але тату, тату, тату,

- тату, тату. - Зараз, люба.

- Я дуже зайнятий своїм проектом. - Так, але тату!

- Тату! - Лізі, будь-ласка.

Мені треба внести цю неймовірну знахідку в польовий журнал.

Ось і вона.

Це той метелик, якого ми бачили раніше?

Так. Чудовий екземпляр, правда?

Ти ж не збираєшся взяти його до Лондона?

Збираюся. Опікунська рада ніколи не повірить мені,

якщо не побачить це не власні очі.

Зараз я певен, що отримаю посаду хоронителя музею.

До того ж, як член наукової спілки,

я зобов'язаний ділитися з колегами визначними знахідками, як ось ця.

Розумію, що метелику не пощастило, але іншого виходу немає.

Я готовий, люба. Що ти хотіла мені показати?

Не зважай.

Вівсянка "Едвардс"

Куди ти поділася?

Пане Пострибунчику, ні! Геть! Пішов геть!

Пане Пострибунчику!

Поганий кіт! Ні, ні, ні!

Не хвилюйся, маленька фея.

Пан Пострибунчик не потурбує тебе, доки ти сидітимеш у клітці.

Поганий кіт! Будеш жити на вулиці.

Люди схопили Дінь-Дінь!

- О, ні. - Що сталося? З нею все гаразд?