The Good Dinosaur

Генрі, вже час.

То яке там ворухнулося?

Те, що ліворуч.

Ти став татом.

А ти мамою.

Маленька пустуха. Привіт, Лібі.

Лібі.

Привіт, Баку.

У нього твої очі.

Ану геть звідси, малий бешкетнику.

А цей буде великим.

Привіт, Арло.

Вилазь звідти.

Глянь на нього.

Баку!

Це гора Зуб-та-Пазур. А це наша ферма.

І ми всі разом працюватимемо тут.

- Що? - Ось тобі!

Лібі!

А ось тобі!

Мамо, я все полила.

Чудово, Лібі. Баку, а ти працюй давай.

- Що? - Дякую, Баку.

Але я... Я...

І останній.

Можна я зроблю щось інше, мамо?

- Неси давай. - Гаразд.

Хто тут?

Привіт, Юстіс.

Ти застряг, малюче?

Давай допоможу. Все, ти вільний.

Агов, біжи. Де твої тато й...

Мама!

Тпру. З річкою не можна жартувати, Арло.

Будь обережнішим. Що сталося?

Тату, Генрієта - найгірша з усіх курок!

Учора в тебе найгіршою була красуня Франя.

Але ж у неї лише одна нога.

Вони й не мають тобі подобатися, Арло. Ти лише їх годуй.

От і все.

Тепер всілякі підступні створіння не крастимуть нашу їжу,

бо я зробив так, що в це сховище ніхто не залізе.

Залиш на ньому свій слід, Генрі. Ти це заслужив.

- Так, тату, давай! Ну ж бо! - Так!

Тільки після вашої мами.

Вона більше за всіх це заслужила.

Ти що, поставив свій слід вище за мій?

Що? Ні. Ти просто дивишся під іншим кутом.

Під іншим кутом, кажеш?

- І я хочу! Моя черга! - Я, я, я! Моя черга!

Не поспішайте. Це нелегко.

Треба заслужити право залишити свій слід, зробивши щось велике.

Перевершити самого себе.

Одного дня ви всі залишите свій слід, і мені так кортить це побачити.

Ось як треба розчищати поле. Оце так Бак.

Він сам розбереться. Нічого страшного.

Давай, Баку. Ти це заслужив.

Молодець, синку.

Ти майже впоралася, Лібі! Ще трошки.

- Яка краса. - Тепер і ти залишиш свій слід, люба.

Арло!

У нього все вийде.

Так, пернаті, зараз вас будуть годувати.

Арло.

- Підійди сюди. - Баку! Що сталося?

Я прийшов допомогти тобі з роботою. Але вони напали на мене.

- Тримайся, все буде гаразд. - Скажи мамі, що я її люблю.

Я бачу світло.

Я по допомогу!

- Бачив би ти своє обличчя! - Я мав би здогадатися!

- Ти завжди мене зачіпаєш. - Я?

Ти сам не вмієш працювати й іншим заважаєш.

- Ну ти й боягуз. - Баку!

Я не боягуз. І я теж залишу свій слід.

Так само, як ти, Лібі і всі ви!

Звісно, синку, залишиш. Тобі лише потрібно більше часу.

Забудьте. Не потрібен мені той дурний слід.

У мене ідея.

Арло. Арло. Прокидайся.

Ходімо зі мною.

- Куди ми йдемо? - Побачиш.

Отже, а тепер іди-но туди.

- Сам? - Давай.

Тату. Тату.

Заспокойся. Дихай.

Інколи потрібно подолати свій страх,

і тоді по той бік відкриється краса.

Овва.

Завтра на тебе чекатиме нова робота.

Цебто якщо ти ще хочеш залишити свій слід.

Якась дика тварина перелазить через огорожу, трощить нашу їжу,

і мені це вже в печінках сидить.

Якщо це триватиме й далі, у нас не вистачить їжі на зиму.

Саме тому ти зловиш цю подобу.

Аж ось іде той паразит...

А ось так ти доведеш справу до кінця.

Коли зі шкідником буде покінчено,

ти залишиш свій слід на сховищі поряд із моїм.

Я подбаю про цю звірюку, тату. У неї не буде жодних шансів.

Що ти робиш, жуче?

Ану геть звідси.

Пролітай далі, листе. Пролітай.

Тобі кінець, звірюко.

Гаразд. Ти вільний.

Що ти робиш? Іди собі! Тікай!

Не підходь! Геть! Ой.

Арло!

Навіщо ти його відпустив?

Він напав на мене, кусався, верещав та...

Тобі була доручена робота.

Ти мусиш подолати свій страх, Арло, інакше ти тут не виживеш.

Ходімо.

Доведемо твою роботу до кінця.

- Туди? - Перелазь.

Але, тату, а раптом ми заблукаємо?

Якщо знайдеш річку, то знайдеш і шлях додому.

Що ти бачиш?

Сліди?

Їх уже змиває дощ, треба поквапитися!

Ми втрачаємо слід!

Арло, швидше рухайся!

Тату, зажди.

Арло, я ж сказав, давай швидше...

Усе гаразд.

Усе гаразд, Арло. Вибач.

Я лише хотів, щоб ти подолав свій страх.

Я знаю, що ти хоробрий.

Але я не такий, як ти.

Ти - це кращий я.

Сьогодні ми вже достатньо пройшли.

Буря посилюється. Ходімо додому.

Арло, ворушись!

Тікай, Арло!

Тату!

Тату! Тату! Тату!

Мамо!

Якщо ми не зберемо врожай до першого снігу,

то в нас не вистачить їжі на зиму.

Знаю, без тата важко, Арло, та мені потрібна твоя допомога.

Не хвилюйся, мамо. Голодувати ми не будемо.

Ти хороший син.

Ти!

І ти насмілився сюди повернутися.

Це все ти винен!

Якби не ти, мій тато зараз був би живий!

Рятуйте!

Мамо! Мамо!

Мамо!

Мамо?

Мамо!

Ах ти...

Треба було ще тоді тебе вбити.

Це все ти винен. Ану йди сюди. Іди сюди.

Не підходь. Не підходь. Відійди від мене!

Саме так. Тікай краще!

Де це я? Де мій дім?

Якщо знайдеш річку, то знайдеш і шлях додому.

Знову ти?

Забирайся звідси.

Я ж казав тобі, щоб не підходив до мене.

Я все одно випущу тобі кишки.

Але поки я цього не зробив, можеш принести мені ще?

Ось цих ягід. Розумієш...

Ні. Припини. Що ти робиш?

Зажди. Відведеш мені до ягід?

Куди ти йдеш?

Я так і знав. Я тут загину. І все через тебе.

Гей. Що ж ти робиш? Ні, ні, припини!

Гей. Ні. Досить!

Ах ти ж малий... Ану повернися!

Ягоди!

Та що з тобою? Он же вони. Божевільне створіння.

Вітаю.

Є хто?

Ми за тобою стежили.

Ми думали, що ти загинеш. Але ти вижив.

Тебе захищала ця істота.

- Чому? - Не знаю.

Я шукаю свій дім. Ви не знаєте, до гори Зуб-та-Пазур далеко?

Чудова ідея. Він нам потрібен.

Навіщо?

Бо тут просто жахливе життя.

Він буде мене захищати, як мої друзі.

Це Жахайло.

Він захищає мене від нічних повзучих істот.

Це Руйнівник,

мій захист від комарів.

Це Убий-мрія.

Він боронить мене від нереалістичних цілей.

А це Дебі.

Так, він нам потрібен.

У нього є ім'я?

Ім'я? Навіть не знаю.

Тоді я помедитую над цим.

Якщо я дам йому ім'я - він мій.

Живоїд.

Мучитель.

Горлоріз.

Замурза!

- Копай-могила? - Блоха!