Toy Story

З вами Джон Лассетер. Я був співавтором книги

і режисером фільму «Toy Story».

- Я Ральф Гуггенхайм. - Я Бонні Арнольд.

Ми з Бонні були продюсерами «Toy Story».

А я Ендрю Стентон. Я - один із сценаристів

та художників графічного сценарію цього фільму.

Мене звати Піт Доктер. Я працював над сценарієм

і був головним аніматором.

Я Ральф Егглстон. Я був художником-постановником.

А я Білл Рівз, головний технічний директор фільму «Toy Story».

Ми зібралися, щоб провести для вас аудіокоментар

до чудового мультфільму «Toy Story».

Беручись до втілення цього задуму, ми вважали, що це буде легко,

бо комп'ютерна графіка надає всьому трохи пластикового вигляду,

тож ми могли відразу знімати розповідь про іграшки.

І ми з тобою, Білле, зняли «Олов'яну іграшку», короткометражку,

де була представлена ідея про те, що іграшки - живі.

Наша перша зустріч із Вуді -

це класичне представлення в стилі вестерну.

Ми хотіли, щоб це було

чимось на зразок дитячої версії фільму-вестерну,

і коли ним починають гратися,

хід подій стає трохи нелогічним, як це буває у дітей.

Дитяча логіка. Для дитини це логічно, але...

Атож. Той факт, що в нього було б силове поле.

- Силове поле, а тоді... - Динозаври.

Ось цікава річ. Дуже багато людей

не знали, що в кімнаті Енді жила ще й Моллі.

Там весь час стоїть дитяче ліжечко, але люди ніколи...

Гадаю, ми недостатньо наголосили, що Моллі живе в його кімнаті.

Люди думали, що Бо Піп - іграшка Енді.

А тоді на початку в нас іде ця прекрасна пісня Ренді Н'юмена,

який написав пісні та музику.

І досі пам'ятаю, як ми вперше сіли й послухали, як Ренді

співає цю пісню, акомпануючи собі на звичайному піаніно.

Ми говорили про емоції,

про деякі почуття, які ми хотіли донести цією піснею.

Ми порівнювали це з фільмами «Гарольд і Мод» та «Випускник»,

де про емоційний момент у фільмі розповідали нам пісні,

а не персонаж, що співав про свій настрій.

Завдяки цьому все здавалося сучаснішим і реалістичнішим,

і, гадаю, саме це намагався передати Джон.

За короткий час нам треба було показати,

що між Енді та Вуді була дружба довжиною у все життя,

але це лише частина фільму. Скоро ми мали її затьмарити,

і вийшло чудово. Почувши пісню Ренді, ми знали: вона те, що треба,

пісня створює відчуття, що вони були нерозлучними.

Гадаю, вона зробила навіть більше. Для нас вона стала темою фільму.

Цю пісню ми використали і в кінці, під час кінцевих титрів.

На початку вона про Енді та Вуді,

а в кінці - про відносини Вуді й Базза.

Коли Ральф із твоєю командою...

Ви розробили дизайн усіх цих декорацій.

Перед нами - справжній тривимірний світ.

Він відрізняється від анімації на целулоїдних заготівках.

Тобто це дійсно тривимірні декорації.

Вітальня була першою кімнатою, в якій ми опинилися,

там стільки деталей, які ніхто не встигав як слід роздивитися.

Пам'ятаю, ти казав, що хочеш створити в цьому світі

відчуття історії, щоб коли на нього дивилися люди,

було схоже, що в цих будинках хтось жив.

Білле, тобі надходили всі ці дизайни.

Вони так чи інакше нагадували креслення.

Отримуєш, було, такий пакет інформації,

де були детальні дані про те, що вони...

Як насправді виглядали ці предмети.

Начебто ми мали будувати їх із дерева,

чи глини, чи пластику, чи з чого завгодно.

А тепер Вуді вперше оживає.

- Повільне наближення. - Зрежисоване Джоном Лассетером.

Титри з моїм прізвищем - найдовші в усьому фільмі.

Їх показують на один кадр довше, ніж ваші.

Перша репліка, яку повинен сказати Вуді,

зазнала дуже багатьох переробок.

- Нею були списані цілі сторінки. - Не менше, ніж із назвами фільму.

Перші його слова дуже важливі.

Вони повинні мати вагу, але не бути надто сердитими,

бо це ж фільм і для дітей.

Відбираючи акторів для озвучення іграшок,

ми зважали на те, яким характером ми хотіли наділити іграшку,

і багато в чому характер залежав від типу іграшки.

Класичний приклад - пан Картоплеголовий, одна з його рис

полягає в тому, що він постійно губить свої частини,

і ми вирішили, що через це він буде завжди готовим до сварки.

Першим актором, про якого ми подумали, був Дон Ріклз...

- Єдиний варіант, який у нас був. - Так, він був неперевершеним.

Цей рішучий солдатик -

це сержант-інструктор

із «Суцільнометалевої оболонки», тож ми його прослухали.

А Слінкі - останній персонаж, якому нарешті дібрали голос.

Власне, ми переробили його через голос Джима Варні.

Як на мене, Джим привніс у роль щось від гончої собаки,

але він був людиною, і в нього був такий голос,

що здавався мультиплікаційним, якщо можна так сказати,

при цьому він говорив як завжди.

Одна з особливостей цієї дошки -

вона оживляє іграшки, ми думали... Усі так погано

малюють на цій дошці,

що ми хотіли, аби жива дошка

вміла малювати перехресне штрихування і досконалі кола.

Звісно, їй би не було в цьому рівних.

Коли ми створювали Рекса, саме вийшов «Парк юрського періоду»,

і ми вирішили, що добре було б мати у фільмі тиранозавра,

і щоб він був тривожним.

По-перше, найкрутіший динозавр - це тиранозавр.

Тож у нас мусив бути тиранозавр,

а тоді ми придумали йому нетиповий характер - нервовий.

Найнервовіший хижак з усіх, що існували на Землі.

Рудиментарні ручки, якими не дотягнешся до власного носа.

Вони жалюгідні. Найжалюгідніші...

Він же найстрашніша істота, що існувала на Землі,

але він не здатен навіть почухати собі носа.

Створюючи цих персонажів,

ми дійсно вивчали справжні іграшки.

Пам'ятаєте? Як ми постійно ходили до іграшкового магазину?

Я був на сьомому небі. Пам'ятаєте, як ми туди ходили

й купували іграшки за гроші студії, в робочий час?

Збирали іграшки, у кожного були свої, які вони приносили на роботу.

Атож.

Це наводить на думку про те, що ми хотіли...

Поєднати іграшки, які ми вигадали,

з реальними іграшками, що існують у світі.

Ми постійно давали Ральфу список...

«Чуєш, Ральфе, давай купимо щось фірми «Литл Тайкс».

Чуєш, Ральфе, давай купимо конструктор Тінкертойз».

Скільки годин я провів на телефоні з юристом пана Картоплеголового,

намагаючись зрозуміти, як нам використати цього пана у фільмі.

- Точно. «Він повинен бути». - Ми обрали лише реальні іграшки,

які пройшли випробування одним чи двома поколіннями,

і які існуватимуть ще тоді,

коли цей фільм дивитимуться через 10 чи 20 років.

Насправді пес Слінкі був єдиною використаною нами іграшкою,

яка на той час не випускалась.

Книжки, що стоять позад Вуді - це фільми «Pixar».

Ось тут буде найбільше пауз,

щоб прочитати написи на палітурках книг.

Ще один момент, який варто побачити - у багатьох сценах

ми написали кумедні фрази на абетці.

Це її діалог.

«Виробнича нарада».

Аналізуючи іграшки й мету існування іграшок, ми зрозуміли,

що їх роблять для того, аби з ними гралась дитина.

Але іграшки можуть вважати, що гра з дитиною - це їхня робота.

Отож, вони всі вважають це роботою,

і коли Енді виходить, це їхнє робоче місце.

Безумовно, на кожній роботі бувають виробничі наради.

Це сцена, яку ми малювали й перемальовували,

писали й переписували частіше, ніж будь-яку іншу сцену у фільмі.

Оцей поцілунок у зад став у цьому фільмі визначальним жартом.

Дивитися на обличчя глядачів, коли вони це бачать, справді смішно.

Раптово все виглядає так: «Я справді бачив те, що бачив?

Це ж фільм студії «Disney», а він...»

Він задавав тон решти фільму. Він наче казав:

«Готуйтеся до того, що шанобливості тут нема».

І тому до фільму «Toy Story» було багато уваги

з боку дорослої та підліткової аудиторії.

Ми справді хотіли зняти цей фільм для дітей,

але зробити це так, щоб він сподобався і дорослим.

Один із аніматорів, Даг Світленд, працював над сценами,

де на Вуді нападають усі іграшки,

він працював над ними так довго,

що, закінчивши одну цю сцену, він провів завершальну вечірку.

Власну завершальну вечірку після зйомки однієї сцени.

Приніс шоколадний торт, який спік власноруч.

Хемм, свинка-скарбничка,

ми думали, що це буде такий всезнайко,

бо він цілими днями сидить на полиці й дивиться у вікно.

Він знає більше, ніж решта іграшок.

Тож ми прослухали Джона Ратценбергера,

який зіграв листоношу в серіалі «Привіт».

Він прийшов

і неперевершено зіграв експромти.

Бо персонаж Хемма весь час говорив короткими репліками.

Тож на кожну свою репліку

він видавав нам по 10 дуже смішних варіантів

і все продовжував імпровізувати. Ми просто вмикали запис

- і дозволяли йому вигадувати... - Продовжуй.

А зараз буде епізод, який подобається всім.

Це найперший епізод, який ми...

Який ми внесли в графічний сценарій і мультиплікували.

Його часто показували,

він справді підсумовував суть усієї розповіді.

Коли ці солдатики починають іти, ви вже багато знаєте про світ іграшок,

який буде створено в цьому мультфільмі.

І, гадаю, не знайдеться жодного чоловіка,

який би не пригадав цих зелених солдатиків.

Я ще таких не зустрічала.

Аналізуючи цих солдатиків, ми зрозуміли, що є три моменти,

які ми мусили передати в моделях. По-перше, вони неякісно відлиті,

тож у них є та зайва пластмаса,

оплавлені шви, які стирчали з їхніх голів.

Стволи в їхніх рушницях зігнуті,

їхні ноги завжди прикріплені до тих основ.

І коли парашутисти починають стрибати,

бо я в захваті від тих...

Їх треба було кріпити за великі кільця на голові.

- Мені дуже подобається. - Ми завжди...

Після перших показів цієї сцени ми здивувалися,

бо, як на нас, те, що вони стрибають з балкона,

було значним, драматичним моментом у цій сцені.