The Pursuit of Happyness

На основі реальних подій

Пора вставати.

-Гаразд, тату. -Ну ж бо.

Скоро буде.

-Треба скласти список. -Тобто?

-Подарунків на день народження? -Так.

Але два-три бажання, так?

Так. Щоб все подивитись і обрати найкраще.

Так. Це мудро. Так. Складай список.

Знаєш, як пишеться те, що задумав?

-Думаю, так. -Добре.

-Як садочок? -Непогано.

Погуляємо сьогодні в парку? Потім?

Я їду в Окленд. Не певен, подивимось.

Поцілуй мене.

Потім поговоримо.

Пробачте.

Перепрошую.

А це взагалі колись змиють?

Але ж буква «Я». Я казав. Треба «А».

«Щастя» пишеться через «А». Не «Я».

Я Кріс Гарднер.

Уперше побачив батька, коли мені було 28 років.

І ще хлопчиком зарікся –

коли у мене з’являться діти,

вони знатимуть, хто їхній батько.

Це частина мого життя.

І я б назвав її «автобусними поневіряннями».

Сан-Франциско, 1981

Що це?

Машина часу?

Дуже схоже на машину часу.

Дуже схоже. Це машина часу. Візьміть мене із собою.

Апарат...

У мене на колінах...

У нього машина часу.

Він подорожує в минуле і...

Це не машина часу.

Це портативний денситометр.

Медичний прилад, який я продаю.

Дякую за те, що вислухали мене. Я це ціную.

Він нам не потрібен.

Та й дорого.

-Можливо, колись... -Дякую.

Знімок більш чіткий, ніж на рентгені. Але вдвічі дорожчий.

-Привіт. -Привіт.

-Щось сталось? -Ні, нічого.

Я не встигну по Крістофера.

Навіть не кажи. Я повертаюсь о сьомій.

Я знаю, але мені треба в Окленд.

То я забираю Крістофера, годую, купаю,

кладу спати і до сьомої повертаюсь?

-Так. -А ще прийшли папери з податкової.

-Що з цим? -Ми мусимо так зробити.

Бачите цю машину? З симпатичним жовтим блокатором.

Вона моя.

Біля лікарень паркуватися не можна.

Таке буває, коли ти постійно поспішаєш.

Дякую.

-Можливо, іншим разом. -Можливо.

Щоб платити комірне й за садок, я мушу продавати по два апарати на місяць.

Ще один,

щоб оплатити штрафні квитанції на автомобіль.

Проблема в тому,

що останнім часом їх не беруть.

Коли це ти розлюбив макарони із сиром?

А я їх любив?

-Що це? -Що?

-Що це? -Крістоферу подарували.

-А хто? -Синтія, з роботи.

Це для дорослих. Кріс не потягне. Вона не знала.

І що з ним робити?

Щоб кожна грань було одного кольору.

Податки заплатив?

Подам прохання про відстрочку.

-Ти ж наче вже подавав. -Отже, подам ще раз.

Шістсот п’ятдесят доларів, заплачу через місяць.

Це ж не просто так?

-Буде штраф? -Невеликий.

Залиш це мені.

Розслабся. Гаразд?

-Ходи сюди. Заспокойся. -Я запізнююсь на роботу.

Лягаймо спати. Тарілку – в мийку.

Я вивчив доповідь

про результати аудиторської перевірки

економіки нашої країни.

Вам не сподобається. Мені не сподобалось.

Але ми повинні визнати гірку правду

і змінити стан справ.

Я впевнений, нам це до снаги.

Федеральний бюджет вийшов з-під контролю.

Його дефіцит складе близько 80 мільярдів доларів.

За поточний фінансовий рік, який закінчується 30 вересня.

Це більше, ніж увесь держбюджет 1957 року.

Цього року майже 80 мільярдів доларів

у нас підуть на оплату процентів державного боргу.

20 років тому, 1960 року,

витрати на державні структури не перевищували 13 мільярдів...

Зараз 75 мільярдів.

Упродовж цих двадцяти років населення збільшилось на 23,3%.

Нічого собі! Дозвольте два питання.

Де ви служите? І як туди потрапити?

-Я біржовий брокер. -Ви брокер...

-Для цього потрібна спеціальна освіта? -Не обов’язково.

Вміння рахувати і спілкуватись.

-І все. -Щасти вам!

На вихідних можете покататись,

-але до понеділка поверніть. -Неодмінно.

Як зараз пам’ятаю те відчуття.

Всі вони здавались мені такими щасливими.

Чим же я гірший?

Спробую прийти до шостої. Тільки забіжу в одну брокерську контору.

-Навіщо? -Запитати щодо роботи.

Справді? Якої?

Я у дитинстві

завиграшки розв’язував задачі.

Подивимось, може мені вдасться влаштуватись.

Але ким?

Брокером.

Ти брокер?

Так.

А чому не космонавт?

Не говори зі мною так.

Я просто зайду. Запитаю.

Краще б клієнтів обійшов.

Не будемо про клієнтів, Ліндо,

адже я з трьома з них зустрічаюсь ще до роботи.

За тиждень платити за житло, пам’ятаєш?

Чи забув?

Ми винні за два місяці.

Тепер будемо винні вже за три.

Я чотири місяці працюю в дві зміни, Крісе.

Ти продай те, що винен по контракту,

і кидай цей бізнес.

Ліндо, а що я по-твоєму роблю?

Цим я і займаюсь. Для сім’ї,

для тебе й для Крістофера.

Та що з тобою?

Ліндо.

Ліндо.

ДІН ВІТТЕР РЕЙНОЛЬДС. ВІДДІЛ КАДРІВ.

ЗАПРОШУЄМО НА КУРСИ БРОКЕРІВ

Цей фрагмент свого життя я б назвав безглуздим.

Чи не наглянете за цим?

Буквально п’ять хвилин?

У мене тут співбесіда. Прийти з валізою якось несолідно.

Ось вам долар. А коли повернусь, дам ще.

Згода? Це не цінність, продати ви не зможете.

Навіть я не можу, хоча це моя робота.

Гаразд? Згода.

Дін Віттер. Доброго ранку.

-Кріс? Тім Брофі, відділ кадрів. -Дуже приємно.

-Ходімо. -Так, сер.

Я дам вам бланк заяви на стажування.

Більше нічим не можу допомогти, адже ми філіал.

Твісл з головної контори, комплектує всі кадри.

Тобто, я... А я тільки місцеві.

Бачите, стільки бажаючих...

Зазвичай у мене є екземпляр резюме, та я не можу його знайти.

Ми...

Дуже дякую.

Мені треба бігти,

я занесу потім.

Дякую.

Добре.

Довірити денситометр якійсь хіпі.

Чим я думав?

Пробачте.

Як я казав, цей відрізок життя я назвав безглуздим.

Агов! Зупинись! Стояти! Стій!

Ні! Стійте!

Відчиніть двері, зупиніть потяг!

Стійте! Заждіть!

Раз на півроку на курс набирали 20 стажерів.

У штат потрапляв один.

У графі «Освіта» після школи пропонували заповнити три рядки.

Утричі більше, ніж мені б вистачило.

Спробуй заснути, вже пізно.

Головоломка, сім на сім сантиметрів,

з кольорових елементів, яку повертаєш,

щоб кожна грань була одного кольору.

Кубик Рубика – найкращий подарунок 1981 року.

Він не легкий.

Ми знаємо професора математики,

який зміг зібрати кубик за 30 хвилин.

Я поки що на цьому етапі.

Як бачите, є над чим працювати.

Джим Фінерті для телеканалу KJSF, Ричмонд.

Не спати.

Жуй.

-Бувай, мамо. -Бувай, синку.

-Повертайся без цього. -Так і зроблю.

Попрощайся, більше ти його не побачиш!

Бувай, і хай щастить збути.

А другу частину могла б і не казати.

Бувай, мамо.

Бувай.

Написано через «Я», а має бути «А».

-Це прикметник? -Ні, іменник.

Але це написано неправильно.