The End of the Tour

- Привіт, Боб. Як справи? - Привіт. Слухай.

За непідтвердженими даними Девід Уоллес помер.

Що? Ні.

Ні, мабуть, це якийсь студентський розіграш.

Та я гадав, що ти маєш знати, чи це правда.

Спомини про письменника Девіда Фостера Уоллеса.

Його знайшли мертвим у п'ятницю ввечері. Очевидно, самогубство.

Роман "Нескінченний жарт" приніс йому широку популярність.

Письменник Девід Ліпскі виражає свою вдячність.

"Читати Девіда Фостера Уоллеса - це відчути, як відкриваються очі.

Деякі письменники діляться досвідом своїх мандрів.

Вони були на сафарі,

їли по всій Італії,

доповідали про війну.

ДЕВІД ФОСТЕР УОЛЛЕС 1962 - 2008

Уоллес варився живцем у нашому сонному акваріумі,

у стандартному телебаченні, у магазинах, у кампаніях політиків.

Письменники, які так вміють, Селінджер і Фіцджеральд,

сковують себе з читачами нерозривними узами.

У його книгах шукаєш не сюжет, не інформацію,

а певне відчуття -

бути Девідом Фостером Уоллесом

упродовж кількох сторінок".

Я свідомо намагався не задавати явний напрямок.

Хоча, звичайно, зрештою стаєш собою.

- Вони хотіли, щоб ви писали? - Ні, я збирався...

У дитинстві я цілком серйозно займався спортом.

Грав у футбол за місто. Я був дуже великим і сильним.

Потім років п'ять я збирався стати професійним тенісистом.

- Моя велика мрія. - Так.

Читав для задоволення,

просто дивне побічне зайняття.

За 12 років до того

"Я не розумів Сохо.

Склади, розвалища, бруківка.

Зовсім не такий, як район Аппер Іст-сайд, та ще й брудний.

Я почувався покинутим.

Мати забрала нас із шляху приємного життя.

Вона потягнула нас у болото до своїх друзів зі світу художників.

У школі ні в кого таких друзів не було. Я почувався іншим.

Неначе мені потрібно було щось приховувати".

Привіт, Девід. Як пройшли читання?

- Чудово. - Вибач, що не прийшов.

Нічого страшного.

Чула, тебе взяли у "Роллінг Стоун".

- На випробувальний термін. - Удачі.

Бачив відгук Кірна в журналі "Нью-Йорк"?

Його буквально канонізували.

- Кого, пробачте? - Девіда Фостера Уоллеса.

"Нагорода наступного року..." Уявляєш?

"Почесні відзнаки і цитати можна скласти в скарбничку.

"Нескінченний жарт" Девіда Фостера Уоллеса -

насичений сатиричний опус майже на тисячу...

На тисячу сторінок,

не рахуючи виноски. Конкуренти повержені.

Неначе Пол Бан'єн вступив до НФЛ, або Вітгенштейн виступив у "Ризикни!"

Роман колосально руйнівний

і неймовірно гарний". І це тільки перший абзац.

А якщо він дійсно такий хороший?

Тобі краще його прочитати.

Прокляття.

- Дейв. - Дякую.

Чудова стаття, все подобається, отримай добро від юристів.

Скільки разів ми брали інтерв'ю у письменників за останні 10 років?

І скільки?

Жодного разу. Я перевірив.

"Роллінг Стоун" не бере інтерв'ю у письменників.

Таких письменників багато не буває.

Один на покоління. Хемінгуей, Пінчон.

- Дозволь написати статтю. - Яку статтю?

Він закінчує книжковий тур, я хочу поїхати до нього.

Це не стаття.

Він викладає в державному університеті в Іллінойсі.

Будь ласка, Боб. Відправ мене туди.

Я повинен писати такі статті, а не 500 слів про хлоп'ячі групи.

Запитати у Янна?

Сподіваюся, стаття вийде.

Вийде!

Було б добре.

Ярмарок мистецтв

Блумінгтон-Нормал

- Здрастуйте, це Девід Ліпскі. - Ви де?

Здається, я повернув не там.

Я на Каунті-Хайвей, 29. Навпроти Серкус-Відео.

Звідки у вас цей номер?

Ваш видавець вказала в листі про всяк випадок.

Краще б ви його втратили.

Стояти. Спокійно.

- Здрастуй. Ти доїхав. - Здрастуй. Так.

- Дейв. - Так.

- Дейв Уоллес. - Девід Ліпскі. Дуже приємно.

- Взаємно. - Так.

Пробач за дзвінок. Я просто...

Нічого. Це був жарт на 95 відсотків.

Точно, так.

Заздалегідь прошу вибачення за собак. Вони тебе обслинять.

- Я не проти. Люблю собак. - Правда?

- Ти ще з цими не знайомий. - Красені.

Господи. Ходімо всередину. Холодно.

Хлопчики, заходимо.

Дякую.

Давай, дружок.

Я теж дуже радий знайомству. Це хто?

- Джівс. - Привіт.

- Джівсмейстер. - Привіт, Джівс.

Такий виродок був, що його ніхто не брав.

А тепер у нього морда на обкладинку проситься.

Це Дрон. Мій умовний пес.

- Чому умовний? - Він просто одного дня з'явився,

коли ми з Джівсом бігали, решта - історія.

Запропонувати чаю абощо?

- Так. - Точно?

- Дякую. - Добре.

Так.

Красивий краєвид.

Дякую. Вибирав не я.

Вас ніколи не було у телефонному довіднику?

Довелося нещодавно виписатися. Почалося божевілля.

Через фанатів?

Навряд чи "фанати" - відповідне слово.

Я забув сказати батькам, щоб не давали мій номер.

Знайшлися ті, хто вистежив моїх батьків.

У мене жахлива проблема. Ненавиджу нікого кривдити.

- Так. - Я вчинив боязко.

Ні, навряд чи прибрати свій номер - боязко.

Та ні. Я ж змінив номер, щоб мене не могли знайти.

- Так. - Один комп'ютерник...

...живе в якомусь підвалі у Ванкувері.

Дуже зворушливо.

- У нього сильний біль. - А чого хотів?

Незрозуміло. Я його нібито питав,

але він розсердився.

Стало страшно.

А це що? Хто намалював?

Дочка друга зве мене курячою довбешкою.

Я зву її курячою довбешкою. Це привід для війни.

Весело. Ти не проти?

- Ні. Роби свою справу. - Дякую.

Поки не почали записувати, маю дещо запитати.

Я хочу бути упевнений, що коли я попрошу щось не публікувати,

ти це не опублікуєш.

- Звичайно. - Рахуючи рівень втоми...

...і щоденний рівень провалів, тільки так я зможу не збожеволіти.

Я розумію.

І відразу вмикаєш?

Ти ж погодився на інтерв'ю.

Так це твій шлях, так?

- Так, це мій шлях. - Звичайно.

Скажеш, де повернути. Я звик до квартальної системи.

- Тут для мене все нове. - Справедливо.

Їдеш прямо півтора кілометри. Справа буде знак на школу.

Тобі подобається викладати?

Так. Навіть дуже...

Такий кошмар. Я так співчуваю діткам.

Чому ж? У них чудовий викладач письменницької праці.

Ще б я був там.

Я про цей галас.

Два тижні мене не було на роботі, завтра знову їхати.

Удосвіта встаємо і в аеропорт.

Справді?

- Це частина контракту, еге ж? - Не проблема.

- Можеш написати про моїх собак. - Та ні.

Може, вийде навіть цікавіше.

Зроби собі послугу, не чекай нічого блискучого.

- Усе буде чудово. - Так.

Кохання в студмістечку.

Я скажу вам так, друзі. Середньому громадянинові це зовсім не цікаво.

Вони бояться викладачів творчих мистецтв.

"Їх очі зустрілися над барильцем".

Я хочу, щоб оповідач був смішним та розумним.

Розумію.

Ви хочете, щоб оповідач був смішним та розумним. Ось порада.

Нехай говорить смішні та розумні речі.

Дякую.

- Молодець. - Дякую.

Хто наступний? Меліса.

Зазвичай, я викладаю набагато краще. Присягаюся.

Здається, ти чудово впорався. Вони тебе люблять.

Справді?

Так, звичайно. Ти ж знаєш.

Їсти хочеш?

Що ви питимете?

Мені велетенський дієтичний.

- Я буду те ж саме. - Зараз принесу.

- Дякую. - Дякую вам.

Можна?

Ти не проти?

Секундочку.

Ти не п'єш.

- Це питання до мене? - Ні. Скоріше, спостереження.

О, зрозумів.

Ні, не п'ю.

- Ти замовляй, якщо хочеш. - Ні, ні. Обійдуся.

У мене багато друзів лікувалося від алкоголізму.

Вони кажуть, що їм незручно, коли п'ють у них перед носом.

Так що, я просто...

Тобто, з поваги

буду те саме, що й ти.

Я не експерт з реабілітації.

Наскільки я розумію, для тих, хто через неї пройшов,