The Life Ahead (La vita davanti a sé)

NETFLIX ПРЕДСТАВЛЯЄ

Випий води, милий. Спека така і їхали довго.

Втомився? Ходімо.

Сідай, зроби ковток.

Не поспішай, милий...

Момо?

Що ти тут робиш?

Момо?

Почекай!

Ти куди? Момо!

Момо!

Зупинись!

Момо!

Відчини двері!

Момо! Відчиняй!

Момо!

Кажуть, наше життя вже написане і нічого не змінити.

Відчиняй!

Але я хочу змінити усе.

Хочу повернутися на початок, коли ще нічого не було написано.

УСЕ ЖИТТЯ ПОПЕРЕДУ

Можна подивитися там?

Так, але не відходь далеко.

Гей!

Гей! Повернися!

- Ви не забилися, мадам? - Злодюга дрібний!

Побачимося там.

- Ого, крутий! - Тоді і поговоримо.

- Він новий? - Руками не чіпай!

- Чого прийшов? - Я до Руспи.

- Навіщо? - Є одна справа.

- Звичайно, справа... - Так, справа!

Слухай! Вони багацько коштують, це ж антикваріат.

Це сміття.

Іди на PlayStation гратися.

Руспо!

- Немає його тут. - Відвали.

- Я і врізати можу! - Відпусти!

Коли я кажу «ні», це означає — ні!

Зникни, дрібното.

І не повертайся.

Провалюй. Ні, мій байк!

Сучий сину...!

Мені 12-ть. Мене звати Мохамед, але усі кличуть Момо.

Я сирота. Ще змалечку, моїм опікуном призначили лікаря Коена.

У нього вдома завжди було повно пацієнтів.

Він вважав, що я маю поводитись, як інші діти

інакше погано скінчу.

Але я не хочу бути, як інші.

Момо, де ти був? Я усюди тебе шукав.

Що це?

Я виграв їх.

Пощастило. Це теж виграв?

Впав з велосипеда.

Питаю в останнє. Чиє це?

Не знаю.

Крадених речей в моєму домі не буде.

Якщо не згадаєш...

Я про це доповім.

Цими свічниками можна було сплатити місячну оренду.

Я сорок років на вулицях працювала,

але мене ніколи не били і не обкрадали. Ніколи!

І ось на старість...

мене обікрав дрібний шмаркач.

Щоб він вдавився!

Що смішного, Бабу?

Чим тепер платити за оренду?

Почекай. Ти зголоднів?

Хочеш печива? Тримай, любий.

Ось.

Кого принесло, в такий час?

Йосипе, піди відчини.

Добре.

І спитай хто це перш ніж відчиняти.

Зажди, я сама.

Мадам Розо, це лікар Коен.

- Лікар Коен, в такий час? - Так, він.

- Розо. - Вітаю.

Не хвилюйся. Я з хорошими новинами.

Маю для тебе подарунок.

- Де ти їх знайшов? - Злодій прийшов вибачитися.

Чи не так, Момо?

Ти мене збив з ніг. Якби я тебе впіймала...

Іди до Бабу.

Твоя черга.

Вибачте.

Голосніше!

Вибачте!

«Вибачте, мадам...»

Звідки мені знати, як Вас звати?

Діти завжди звали мене «Мадам Роза».

Вибачте, мадам Розо.

Вибачення не приймаються.

Дякую за свічники. Як тобі віддячити?

Мені потрібна послуга.

І яка ж?

Ти з глузду з'їхав? Через мій труп!

- Лише на кілька тижнів. - Ні.

Місяць, максимум.

Не може бути й мови.

Поки я не знайду йому відповідний дім.

Слухай, ти його опікун. Я тут до чого?

Думаю, йому буде краще тут, з тобою.

Серйозно? І чому ж?

Хлопцю потрібна жінка взірець.

Людина жорстка і поважна. Така, як ти.

Я не впораюся.

Старий вже.

А я підліток, еге ж?

Ти мій лікар.

І сам знаєш, що в мене хворе серце.

- Це ж лише на деякий час... - Ні!

Момо не такий, як ти думаєш.

Я добре його знаю.

Він потрапив до мене одразу після трагедії.

Я намагався, але не зміг знайти йому гарних батьків.

«Трагедія»?

Почекай у вітальні.

Я зараз прийду.

Нізащо. З мене досить.

Більше ніяких дітей повій в моєму домі.

Я за ними роками доглядала, наражаючи себе на небезпеку.

Повії завжди допомагають одна одній.

Краще я, ніж соцслужби.

Саме тому я і прошу тебе!

Допоможи мені.

А ти хіба повія?

Я усе сказала. Досить з мене.

- А як же Йосип? - Забудь.

Він мав залишитися лише на тиждень, але його мати поїхала.

Добре хоч регулярно гроші надсилає.

- Якщо справа в грошах... - Ні, припини.

Я люблю тебе, і вдячна за свічники.

На оренду тепер вистачить, але тобі краще піти.

А як щодо 600 євро на місяць?

У мене ще є деякі заощадження.

Бувай.

Гей.

Агов!

Ти забув свого злодюгу!

700 євро.

750.

Два місяці і ані днем більше.

- Я не залишуся з цією повією! - Не смій!

- Роза — хороша жінка. - То сам живи з нею!

Момо, або вона або назад до соцслужби.

Мені насрати.

Соціальні служби!

Я до вас!

Гей, розумнику!

Якби ти так зі мною розмовляв, вже б без зубів лишився.

Я сидів в кафе і чув тебе.

Я б не став з Вами так розмовляти, особливо якщо дасте роботу.

Жити з нею це не так і погано.

Більше ніяких соціальних служб.

І для бізнесу було б корисно.

Розумієш про що я?

Коли стара припинила торгувати собою,

вона почала приглядати за дітьми інших повій, аби був заробіток.

Вона виростила багато дітей.

Один навіть став начальником поліції. І захищав її.

Місцеві назвали це місце «притулком».

А я називав...

«Смердючою дірою».

Він буде добре поводитись.

Йому лише потрібна дисципліна і увага.

Добре, лікарю. А тепер забирайся, поки я не передумала.

Злізь, будь ласка.

Злізь з мого ліжка!

- Залиш мене в спокої. - Злазь!

Припиніть!

Вставай. Вставай!

Ніякого взуття на ліжку!

А ти, припиняй дуріти і починай вчити іврит.

Я пізніше перевірю.

Ходімо зі мною, житимеш в іншій кімнаті.

Тобі сюди.

Що це?

Твоя кімната.

Це якась діра!

А ти на королівський палац чекав? Не сміши!

Смердюча діра.

Злізь з мене! Мадам!

Досить!

Досить! Припиніть негайно!

Йосипе, іди в свою кімнату. А ти, в свою діру.

Заради Бога!

У мене навіть немає маминої світлини,

але дещо я про неї пам'ятаю.

Її усмішку, коли стояв у неї на ногах і ми танцювали.

Вона любила танцювати.

Одного разу я випадково збив її з ніг.

Але вона не засмутилася.

Ми каталися по-підлозі. Вона обіймала мене і сміялася.

Вона любила сміятися.

І була дуже вродливою.

Почни з цього.

Кожен пакетик — це доза.

Не попадайся.

І найголовніше, ніколи не здавай мене.