Our Lady of the Assassins (La virgen de los sicarios)

БОГОМАТIР УБИВЦЬ

- А ось і ти! - А ось і я.

- Скільки років минуло? - Майже З0.

З0 років! Навіть не віриться!

Ти майже не змінився.

- Ти теж не змінився. - Ходімо, я тебе познайомлю.

Познайомся, його звуть ля Пле.

Я приготував тобі надзвичайний подарунок.

Найкращий хлопець у Медельїні.

Алексіс.

Мій друг Фернандо.

Ми знайомі цілу вічність.

Відтоді, як стали гомиками.

- Чи не так? - Я гомик?

Кажи за себе й за президента.

Той, хто переспав із тисячею гарних хлопців, уже не гомик.

- Це супермен. - Твоя правда.

Сідай.

I більше ніколи не сумуй.

Алексіс... Гарне ім'я.

- Хто його вибрав? - Моя мати.

- Ти звідки? - З Медайо.

- Медельїн називають Медайо? - А також Метрайо.

Як мітрайєт, автомат?

Хоч би перейменували це місто.

Звучить старомодно.

Так називався свинарник у районі Естремадура.

Ніхто цього тут не знає, і всім начхати.

Знаєш, де розташований Естремадур? В Іспанії.

- Ти був там? - Я був скрізь.

Як чаклуни.

- Це правда? - Правда.

- I чого ти повернувся? - Щоб померти.

Померти?

Поки він живий, покажи йому кімнату метеликів.

Життя коротке.

Ти помираєш, коли зовсім цього не чекаєш.

- I де метелики? - Тут немає метеликів.

Метелики - це ми.

Назва не має значення.

Головне, що вона означає.

Роздягайся, хлопчику мій.

- Це мене захищає. - Від кого?

Від усього.

- А це? - Сліди пострілів.

- Талісмани не рятують. - Без них я був би мертвий.

Нічого не скажеш проти такої логіки.

- Це мій ствол. - Твій ствол?

- Моя пушка. - Навіщо тобі пушка?

Закохані хлопці хочуть мене порішити.

Хочуть убити мене.

Не розумію.

Якщо вони закохані в тебе, навіщо вбивати?

Вони люблять мене й ненавидять одночасно.

Якою мовою ви розмовляєте у вашому Медайо?

Марсіанською?

Підніми свій пістолет.

Якщо я візьму його, то можу вистрелити собі в серце.

А я не хочу крові в квартирі мого друга.

Я повернуся.

- Хто це? - Валейо, письменник.

А його маленьке янголятко?

Янголятко скоїло три - чотири вбивства на моїй пам'яті.

Він був членом банди, тепер неіснуючої.

Тільки він лишився живий.

Ля Пле, хтось іще вижив?

А яке це має значення?

Ми народжені, щоб померти.

Я тобі приніс ром із колою.

Це для тебе і твоєї подружки.

Якої подружки? Ти ж знаєш, я не люблю жінок.

Дуже добре.

Ти знаєш, котра година?

Не знаю, якому годиннику вірити.

Чверть на одинадцяту.

Чудово.

Хай буде по-твоєму.

Що ти робиш завтра?

- Завтра який день? - Вівторок.

По вівторках я ходжу молитися Богоматері в Сабанеті.

Підеш зі мною?

Сабанета!

Це поряд із Санта Аніта.

Ферма мого дитинства.

Якби я міг туди повернутися!

Тут був красивіший будинок.

Його зруйнували.

Ніщо не вічне.

Зробіть радіо тихіше.

Не можу більше чути цю музику.

Зупиніться, ми виходимо.

- Але ви заплатите за всю дорогу. - Чому? Ми ще не приїхали.

За лічильником.

Ось, будь ласка.

Гомик!

Якби не день Святої Богородиці, я б убив його.

- Ти повернувся, щоб померти? - Це правда.

Я більше не хочу жити.

Я прожив більше, ніж повинен був.

Дивно, що я ще живий.

Подивися на цей бар!

Це «Бомбей»!

Він як і раніше тут.

Просто диво, що його не знесли.

Нічого не змінилося,

крім автозаправки, яка зникла.

Ти думаєш, тут хтось є?

- Є тут хто-небудь? - Так, я тут.

Це добре, що ви тут.

Горілки, будь ласка.

Тобі теж?

Дві чарки.

«Сендеріто».

Неймовірно!

- Скільки треба покласти? - 1000 песо.

Чорт! 1000 песо коштує вся Санта Аніта.

Ти плачеш?

Що з тобою?

Спогади раптом нахлинули на мене.

Коли я був хлопчиком,

у барі хтось поставив цю пісню.

Тоді мої батьки, брати, дід із бабусею були живі.

Нікого з них уже немає.

Як не плакати?

Платимо й ідемо.

Що тут відбувається?

Ці люди прийшли сюди, щоб знайти віру?

Бачиш хлопця на тротуарі? Він іде до нас.

Саме його ми й чекали.

Привіт!

- Як справи? - Нормально.

Свята Богородице. Гарна дитина.

Обережно!

Мені знову пощастило.

Ці дві банди з району Санто Домінго Савіо.

А якби цей район чинив їм опір?

Поки мене не було, народ став цивілізованішим.

Раніше вбивали ножем, тепер пістолетом.

Хоча, кінець кінцем, кінець один: чи то ніж, чи то пістолет.

Людина помирає.

Так не кажуть: «Кінець кінцем, кінець один».

Кажуть: «Зрештою, кінець один».

Або: «Кінець кінцем, це нічого не міняє».

Якщо ці хлопці живуть в одному районі,

чого влаштовувати розборки тут?

Їм треба поквитатися.

Хлопця, з яким я привітався, вбили.

- Це хлопці Пабло. - Якого Пабло?

Пабло Ескобар.

Не знаю такого. Футболіст?

Ти не знаєш Пабло?

Ти глузуєш з мене.

Ці хлопці були в нього найманими вбивцями.

А коли Пабло вбили,

всі в цьому кварталі лишилися без роботи.

То був «Великий роботодавець».

Бідолашний Пабло.

Нікому не дають спокійно займатися своєю справою.

Зупини це таксі, поки воно нас не розчавило.

У Медельїн, будь ласка.

Ось і мій дім.

- Тут нічого немає. - Як це нічого?

Ліжко в кімнаті, постільна білизна,

стіл і чотири стільці у вітальні.

Нас двоє, а стільців чотири, тобто два зайві.

- Музика є? - Так. Спів птахів.

Вони прилітають на терасу, щоб погрітися на сонечку.

Подивися, як тут гарно!

Медельїн!

Медайо!

У тебе навіть телевізора немає.

Купимо негайно.

Звук надзвичайний, сам побачиш.

Семінарія перетворюється на торговий центр.

З0 років тому...

Звідки в тебе такі бабки?

Скільки ти заплатив за квартиру?

Ніскільки.

Я успадкував її після смерті сестри.

- Вона була багата? - Дуже.

В неї були мільйони.

Вона була дружиною одного мафіозі.

- Якого? - Не має значення, він теж помер.

У нього також були наймані вбивці.

Уночі, коли він прийшов п'яний, вона штовхнула його з тераси.

Викинула, як обісрані труси.

Він розбився об асфальт.

Розтин засвідчив: «Нещасний випадок

«унаслідок сильного сп'яніння».

А його мільйони?

Два його нікчемні сини протринькали все на кокаїн.

Та мені вдалося дещо зберегти.

Не знаю, хто вбив цих недоумків.

- Ти? - Я? Ні.

Ти повернувся в Колумбію,

щоб отримати спадщину?

- Ти любив свою сестру? - Дуже.

Тепер мені нікого любити.

Хочеш щось? Мотоцикл?

- Краще «Мініузі». - Що це?