Who Are You?

Ваші вітаміни.

- Що замовили на вечерю? - Cуп.

Ви завжди берете суп.

- Пані мер. - Привіт, Тоні.

- Що в нас сьогодні? - Грибний.

- Грибний? Я люблю гриби? - А хто не любить?

Я прийду по тацю.

Добре. Дякую, Тоні.

Знаю, ви втомилися це чути,

- але я все одно скажу. - Знаю. Кажи.

Пам'ятайте: у бункері мир

- завдяки вам. - Завдяки мені.

Бо ви повернулись.

- Ага. - Побачимося вранці.

Па-па.

На добраніч.

Нарешті.

Як спалося?

- Добре. - Точно?

- Так. - Добре.

Треба обговорити деталі завтрашнього засідання ради.

- Добре. Угу. - Велика подія.

Але займемося цим після щотижневої появи в кафетерії.

Розумію, ти не любиш цих виходів,

але люди хочуть тебе бачити.

Так. Люди хочуть мене бачити.

Пані мер! Мер Ніколс!

Он вона! Джулієт.

За них не переймайся. Усе добре.

Дами, вас це точно зацікавить.

ВІДДІЛ ШЕРИФА

Можна глянути?

Тобто торкнутися?

Ні.

Скільки?

Я хотіла запропонувати обмін.

- Що це? - Іграшка.

Належала або їй, або її братові.

Іграшку поцупили з квартири її батька.

Хочу звідси піти.

- Уже. - Добре.

ЗА СЕРІЄЮ КНИЖОК Г'Ю ГОВІ

ТАЄМНИЦЯ БУНКЕРА

Двері відчиняються. Розступіться, щоб випустити пасажирів.

Після посадки просувайтеся вглиб вагона.

Обережно, двері зачиняються.

Алло.

Це містер Джонс?

- Так. - Це конгресмен Деніел Кін.

Як у вас справи?

Конгресмене, скажу так.

Якщо ви перестанете мені дзвонити, я віддам голос за вас.

Та ще один дзвінок –

і я гарантовано проголосую за вашого конкурента.

Добре.

НЕ ДЗВОНИТИ

Привіт.

Зробив, як я казала?

А як ти казала?

Казала робити, як я сказала, інакше дам тобі в носа.

Цього ми точно не хочемо.

Так, я їхав двома поїздами, двома таксі, зробив коло…

Купив тобі солодкого чаю.

- З льодом. - Тут його звуть «холодний чай».

Ну, я не тутешній. Як і ти.

Шарлі, що таке?

Ти не при виконанні, але й не у відпустці.

Ти не мала б бути у формі?

А ти мав би лизати сраки за гроші по телефону?

Ого.

Ти надто довго служила на флоті. Якби батьки були живі…

Вони б несамовито дерлися…

…щоб вилізти з трун.

Чому ти думав, що це побачення?

- Що? Га? - Та журналістка.

Гелен Дру.

- Як ти… - Вона казала, ти дав їй Pez.

- Подумав, що це кумедно. - Ага, невже?

Ще вона казала, що ти примудрився згадати в розмові Новий Орлеан.

Ненав'язливо.

Вона зневажливо відгукувалася про війська. Хотів її напоумити.

Новий Орлеан важливий. І я зіграв немалу роль.

Ми робили щось неможливе…

Точно. Забула. Ти вигадав свердло.

Як ти про все це знаєш?

Вона готує статтю.

Я їй не допомогла і порадила поговорити з тобою.

Сказала, що з тебе може бути користь.

Якщо ти потрапиш в комісію Турман по Ірану.

Усі в неї хочуть.

- Вона ж у тебе в боргу. - Хіба?

Ти добре про неї відгукувався.

Я цілився на конгрес. Вона сенаторка.

Ми обоє представляємо жителів Джорджії.

Авжеж, я її хвалив.

Але здивуюся, якщо вона мене згадає.

Чому ж не згадає?

В Америці існує така штука. Зветься партійна система.

І ми в різних партіях.

Ти мусиш потрапити в той комітет.

Що таке?

Ти потрапила туди, куди ми планували?

Навіть якщо так, тобі, цивільному, я б не розказала.

Я служив в армії.

Ти був сапером.

А тепер я в конгресі.

Я маю право знати, чи моя молодша сестра полетить бомбити Іран.

Я вже піду.

То я змінював таксі й вагони заради двохвилинної розмови?

Вибач. Я не ризикнула б

- говорити по телефону. - Розкажи, що таке.

Я й розказую.

Потрап у той комітет і поділися інформацією з репортеркою.

Ти щось забула.

Після всіх моїх старань і жертв

з'ясувати, що все це не має значення.

Необов'язково.

У сенсі?

- Гей. - Гей.

- Що сталось? - Мені…

Мені… наснився сон.

- Не знаю. Так. Я… - Сон?

Я була по той бік шлюзу…

з Бернардом, і ми…

Ми були назовні й…

- Джулієт. - Не знаю. Я…

- Гей. - Ні. Я мушу…

Я мушу щось зробити.

- Я мушу щось зробити. - Що?

Не знаю. Мушу… Не можу. Я…

Не знаю. Не знаю, але я щойно його бачила.

Добре. Зупинись.

Спробуємо вправу.

Якби ж поговорити з Бернардом.

- Це неможливо. - Знаю.

- Глянь на мене. - Так.

Дихай, як я. Повільно.

Вдих на три секунди. Затримуй.

І видих.

Добре. Ще раз.

Вдих на три.

Продовжуй. Добре.

Добре. Ще раз.

Добре. Тобі вже краще. Дихай ще.

Ви пробули там три хвилини.

Три хвилини у вогні, перш ніж двері відчинилися,

і друзі вас витягли.

Кисню не стало за перші тридцять секунд.

Ви були не у звичайному скафандрі для чистки.

Ваш був захищений.

Він вас уберіг.

Бернарду так не пощастило.

Вогонь пропалив у скафандрі діри, і туди потрапила отрута.

Ми не могли ризикувати з похованням на фермі.

Зі сходів усіх евакуювали.

У центральну шахту нікого не пускали.

Шестеро носіїв шість годин спускали його на спалення.

Бернард вам не поможе.

Бо я бачив, як його тіло згоріло.

Дружина каже, що ви щось про нього пам'ятаєте.

Що ви повинні щось зробити.

Не можу. Ніяк не пригадаю.

Надіюся, пам'ять до вас повернеться.

Щиро надіюсь.

Особливо я надіюся, що ви пригадаєте, чому тримали мою дружину й сина

на мушці.

Хто ви?

Хто ви такий?

Я Роберт Сімс.

- Я суддя Бункера. - Ні, ні. Це я знаю.

Ви вже це казали.

Але я вас не знаю.

Я вас не знаю. Нікого не знаю.

Я дивлюся на себе в дзеркало й не розумію, кого там бачу.

І…

Я думала, може… може я щось пригадала.

Але ні.

Що, скажете мені, що це просто сон? Просто сон?

Я не знаю.

І дістань попередню справу.

Ага, ту.

Усе це слід знищити.

Добре.

Що ти їй сказав?

Що Бернарда вбила отрута.

Дякую.

А ось і сам герой Нового Орлеана.

Один з героїв Нового Орлеана.

Над тим проєктом працювали п'ятсот інженерів.

Але ж конгресмен Кін був головний?

Це вам спала на думку ідея замінити дамби тунелями

і це ви сконструювали свердло, яке не впливало на верхні шари ґрунту?

Бачу, ви читали мої агітки.

Це добре написані матеріали.

У нашій сім'ї пише Анна.

Не пресрелізи. Я працюю над законопроєктами.

Вона наводить у них лад.

Якщо почнуть приймати написані олівцем, я стану непотрібна.

Ви щось хотіли, конгресмене?

Чи планується відплата проти Ірану?