Love Is Blind: Sweden (Love is Blind: Sverige)

-І ось ми тут, ти і я. -Так.

Від щирого серця хочу спитати тебе…

Вийдеш за мене заміж?

Я… Боже, яка красива обручка. Дуже красива.

Дуже красива!

Боже мій.

Не думаю, що я готова для цього.

Я дуже хочу бути готовою. Я думала, що готова.

І я б дуже хотіла бути готовою, але, на жаль, я не готова.

Все сталося надто швидко.

Ти сказав, що закохався, а я не могла сказати те ж саме.

І тоді я зрозуміла, що якщо ти це зробиш, ти точно закоханий.

-Я розумію. -Так, я…

І мені дуже шкода, що я не почуваюся трохи інакше.

Було б набагато краще.

Все було дивовижно. Ти найкращий у світі.

Я просто не готова. Я думала, що я готова.

-Нічого страшного. -Ні. Я не хочу, щоб ти сумував.

Для мене все пішло занадто швидко.

-Можна тебе обійняти? -Авжеж.

Це було так чудово.

Вибач мені.

Не треба вибачатися.

Дуже дякую.

Дякую за чесність. Це було красиво.

Гаразд.

До побачення.

Я маю бути сильним.

Завжди.

А любов… Що таке любов?

Не знаю.

Може, любов не для мене.

Ось що я думаю.

ЛЮБОВ СЛІПА: ШВЕЦІЯ

Я, в біса, нервую, це точно. Я дуже нервую.

Трохи тремчу.

Я хочу щось відчути.

Коли ці двері відчиняться, коли я побачу її,

коли ми зможемо подарувати одне одному перші обійми,

чи буде в нас обох ця хімія?

Чи буде вона як незнайомка?

Або вона та сама людина, з якою я розмовляв стільки годин?

Та, до якої я стільки всього відчуваю, навіть не бачивши? Чи вона та сама?

Я повністю готова, але при цьому дуже нервую.

Я закохалася в стіну.

Але за цією стіною є людина.

Все складно.

У всіх різні смаки,

і кожен надає різне значення зовнішньому вигляду людини.

Щодо мене, я не приділяю багато уваги зовнішньому вигляду людини,

я більше дивлюся на те, як вони ставляться до мене, оцінюю їхню особистість.

Але це легко сказати, коли ти ще не бачила людину.

Коли двері відчиняться, гадаю, що відчую удар електричним струмом.

-Йоганно. -Привіт.

-Привіт! -Привіт!

Ні, але це зовсім…

-Привіт! -Але…

У мене тремтить усе тіло.

-Я ще не був таким впевненим… -Добре виглядаєш!

Ти теж. Абсолютно дивовижно.

Я ніколи так багато не думав про ім'я.

«Йоганна Сторм».

Ти така гарна. Не можу в це повірити.

Дякую.

-Я залишила на тобі помаду. -Неважливо. Як ти?

-Добре. -Точно?

-Тепер я почуваюся краще. -Чесно?

-Дідько, ти така красуня. -Дякую!

Лайно… Будь ласка, я просто хочу ще раз обійнятися.

Знаєш, як сильно я на це чекав?

-Дідько… -Боже.

Моє тіло пронизує піднесений трепет.

Це так божевільно чути твій голос.

-Так, я це розумію. -Думаю: «Хто ти такий?»

Може, трохи посидимо? Просто щоб не розвалитися на шматки…

Таке діло.

Я не клептоман, але я знайшов тут маленьку квіточку.

-Сподіваюся, що тобі сподобається. -Це приємно.

Ні, це не дуже приємно. Але в мене ще є щось для тебе,

що я хочу тобі подарувати.

-Боже! -Чесно.

Але, як я вже сказав, це важко усвідомити.

-Гірська буря, яка… -Так. Що сюди влетіла.

Так, сюди влетіла. Тобто, хто ти?

-Боже. -Це магія.

Чесно, ти вразила мене, наче буря, наче шторм.

Так, точно. Ти такого ще не чула.

Саме про це я й думала. Хотіла підкорити чоловіка, як шторм.

Дідько. Я постійно хочу тебе торкатися. Але…

ти така неймовірно красива. Знаєш, я щасливий просто бачити тебе.

Так, це дивовижно.

Ми можемо встати? Мені треба…

Так.

Слухай… Йоганно Вікторіє Сторм.

У мене до тебе є маленьке запитання.

А зараз я встану на одне коліно.

-Слухай, Йоганно? -Так?

Ти все ще хочеш вийти за мене заміж?

Хочу.

Я не знаю, як це робиться. Але чи можу я просто…

-Овва! -Так, точно.

Який гарний вибір.

Я знову опускаюся на коліно. Так краще.

-Подобається обручка? -Дуже красива.

-Вона пасує до твого браслета… -Боже.

Дійсно пасує?

Це обручка для гірської бурі?

Так, саме ця.

-Боже мій, як мило. -Дякую.

-Ти зовсім не тремтиш. -Ні, менше тремчу. Це добре.

Трохи менше. Може, поплаваємо?

-Бо ти така гаряча. -Так.

Чесно.

-Я відчуваю, що все зараз впаде. -Тоді ми нічого не будемо робити.

Але це було… Дідько, це було того варте.

-Так. Це було того варте. -Дійсно було.

Пішли в одному напрямку. Хтось нас там зупинить.

-Я не хочу розходитися. -Можеш провести мене до дверей.

Давай спробуємо.

Але чуєш? Це чарівно.

-Це кільце? -Невже? Я тримаюся за нього.

Авжеж, тримаєшся. Гірська буря. Назавжди.

-Цілую… Бувай. -Цьом-цьом.

Цілую.

Боже мій!

Що за людина. Він був такий милий.

Вона десять із десяти, сто відсотків.

Вона, як обгортковий папір на свято.

Може, це був сон?

Дідько…

Все вийшло краще, ніж я собі уявляла.

Найкраща прикраса, що в мене була, бо вона у комплекті з чоловіком.

Тепер я хочу піти звідси і знову зустрітися з ним. Чому я тут сиджу?

КОРФУ, ГРЕЦІЯ

Тепер п'ять пар зроблять разом наступний крок у стосунках.

Бувай.

-Впевнена, що не хочеш, щоб я допоміг? -Абсолютно. Я сильна жінка.

-Як я цього чекала. -Так.

-Подивись, як гарно. -Так, нічого собі.

Ой, було трохи…

Зараз у них обручка на пальці, але вони обирали один одного

виключно за особистістю,

і всередині капсул у них з'явився міцний, емоційний зв'язок.

-За нас. -За нас. Дідько, це приємно.

До весілля лише кілька тижнів.

Але щоб сказати «Так», має бути й фізичний потяг.

-Боже, ти такий гладенький. -Це добре?

Це здорово. Я люблю торкатися.

Чи зможуть вони поєднати голос із зовнішнім виглядом,

а почуття з людиною?

Саме цим і займуться пари тут, на Корфу, у Греції.

ДАНІЕЛЬ І ЙОГАННА

-Іменинниця. -Ні! Ти це запам'ятав?

-Ні, я забув, я обіцяю. -Я така: «Що?»

-Чудово. Який у тебе трансфер. Дякую. -Боже.

-Йди сюди. Привіт. Все гаразд? -Привіт.

-Так. -З днем народження!

Дякую!

-Як я міг це забути? -Боже мій!

Я готовий зробити наступний крок.

Я готовий усередині.

Я знаю, хто… Тобто, ми знаємо багато один про одного, ми знаємо найпотаємніше.

Отже, з цим аспектом усе гаразд. Тепер залишився фізичний потяг, ну… так.

-Гарно виглядаєш. -Дякую.

Думаю, я буду дуже прив'язаний до неї.

Я знаю, яким я можу бути, коли мені щось подобається.

-Овва, який гарний басейн. -Боже мій, як тут затишно.

Якось занадто гарно.

Тут неймовірно. Овва.

Тут так чудово.

Чудовий медовий місяць.

ЛАРС-ЕРІК І РОНЯ

Бути жінкою в наш час…

Ні, я жартую. Добре…

-Ні, не жартуєш. -Ні, не жартую.

Гаразд, отже, гардеробна, де можна сховатися. Це просто божевілля!

-Вона твоя. -Вся моя? Чесно?

-А що мені туди класти? -А де триматимеш речі?

Покладу сюди.

Мені подобається. Ставлю тобі плюс.

Відчуття чудові.

Сьогодні хороший день, щоб жити.

Сподіваюся, кожен мій день буде схожий на цей.

Мені все подобається.

Як кажуть: Бачу ціль, не бачу перепон.

І вона справді — моя головна ціль, якщо ви спитаєте мене.

Тепер я повинен поводитися як слід.

На тобі був гарний одяг, коли я побачила тебе. На першій зустрічі.

Ти нервував, коли я тебе побачила. Ти був такий…

-Думаєш, я нервував? -Дуже.

-Ні. -Так. Можна було побачити по очах.

Так, а хто б не нервував? Така дивовижна жінка…

Що я відчуваю до Ларса-Еріка, так це те,

що це буде чудово пожити зараз разом,

щоб побачити, як ми в повсякденному житті.

Гаразд, я закінчила. Але це було дуже нудно.

Ми стоїмо, розкладаємо речі, а там світить сонце і шампанське вже на столі…

У мене таке відчуття, що він…

Він зробив одну річ, яка мене дуже налякала.

Ідеально.