Dear Zachary: A Letter to a Son About His Father

Субтитри: gvneshv

Дорогий Закері, Твій батько був...

Харизматичний. Самовпевнений.

Мені доводилося змушувати його вдягати чисту сорочку.

Ендрю був велетнем серед людей.

Дійсно хороший оповідач.

Він був абсолютно безкорисливим. Жвавим.

Добрим. Радісним.

Сміливий. Бешкетний.

Спокійний, дуже відкритий до спілкування.

Чи можу я казати речі, які не зовсім приємні та чудові?

Він мав здатність видавати найгірші гази у світі.

І завжди пишався цим. Такий, як завжди: «Так!»

Він не був святим.

Він був тим ще хлоп'ягою. Він був просто...

такий розумний...

та, мм...

Я плачу.

Мені шкода.

— Чому ти засмучений? — Я засмучений.

Чому?

Одного дня я розповім тобі про це.

Ти знаєш, хто це?

Ендрю.

Ти знаєш, хто такий Ендрю?

Не знаю.

Що ж...

А чому... Чому Ендрю вбили?

Бо хтось завдав йому болю, малюче.

Я єдина дитина,

і я перейду до того, чому це

взагалі не має значення.

— Але... —

Повірте мені, тема є.

Де ви були, коли дізналися?

Мелані, яка працює на рецепції,

передзвонює і каже: «Кейт, тут поліціянт

із Саннівейла на лінії.

Хочеш із ним поговорити?»

І я відповіла: «О, так, перемикни на офіс».

«Ви Кейтлін Бегбі?»

Я відповіла: «Так».

«У мене повідомлення з Пенсильванії.

Ви маєте зателефонувати на цей номер.

Це офіс коронера.

Для вас погані новини».

Я запитала: «Мій син мертвий?»

— І він відповів: «Я не можу вам цього сказати, пані».

Він додав: «Але новини жахливі».

Я набрала номер, який він мені дав,

і там відповів якийсь роздратований чоловік:

«Офіс коронера зачинено.

Нічого не вдієш.

Маєте передзвонити завтра вранці».

— Я знову зателефонувала до поліцейської дільниці Саннівейла.

Тоді він дав мені інший номер,

і я додзвонилася до сержанта Крулака,

і він сказав: «Ваш син мертв.

За підозрілих обставин.

Маєте уявлення, чому він був у парку?»

Я запитала: «Мій син мертвий?

Вбитий?»

Він відповів: «Так».

А потім я подзвонила Девіду.

І сказала йому...

«Ендрю мертвий».

І він відповів: «Ні».

Я чула, як він плаче в трубку.

Я передзвонила сержанту Крулаку

і сказала: «Ми їдемо».

А він відповів: «Добре».

Під час польоту ми думали:

Ми заберемо Ендрю...

повернемо його до Каліфорнії...

організуємо все необхідне...

і потім накладемо на себе руки, бо...

немає жодного сенсу жити далі.

Це був найперший план.

Очевидно, ми цього не зробили.

— А потім вона дала мені список, куди треба зателефонувати,

і ми почали обдзвонювати.

Я повернувся додому, а там повідомлення.

Я йшла додому...

Це був ранок вівторка.

Я якраз виходив...

Я робила щось у...

— Я була у вітальні... — Сиділа на дивані...

Знаєте, усі завжди кажуть...

«Що ж, яка різниця,

якщо однієї людини не стане?»

Я повернувся додому 7 листопада 2001 року

і побачив голосове повідомлення від своєї сестри.

Привіт, Тайлере. Зараз приблизно 9:15.

Я передзвонив їй о 15:41.

Вона сказала мені сісти.

У перших новинах вони сказали:

«Невідомий чоловік віком близько 30 років

був знайдений у лікарняному халаті».

— Жодне з цих слів не опи... не описувало, ким він був.

Але вони могли виставити це на папері

і зробити правдою.

Ніхто не сказав:

«Ця людина...

Ця чудова людина...

постраждала».

Ми познайомилися в першому класі в школі Сент-Ендрю

у Саратозі, Каліфорнія,

і невдовзі я почав вважати його

своїм найближчим другом.

Це було тут, у районі затоки Сан-Хосе,

серед розкиданих передмість, що складають Кремнієву долину.

Ми всі тут виросли.

Був Кріс...

Чи пам'ятаю я, як познайомився з Ендрю?

Це було... у другому класі. І Метт...

Скажу без сорому,

що ми разом купалися у ванні.

Мішель... — Він був першим другом,

із яким я познайомилася в перший день у школі.

Джон... — Ми зустрілися

в перший же день занять

через наші прізвища — Адкінсон і Бегбі.

Олів'є... — Ми поговорили протягом

якихось 20–30 хвилин, і я зрозумів:

«Ого, а цей хлопець досить крутий!»

Хезер... — Я впевнена, ви знаєте...

Здавалося, що між нами двома

ми б насправді могли...

зліпити...

щось схоже на нормальні стосунки.

І був я.

Мене звати Курт, і я режисер.

Я Курт Кенні, і я граю Індіану Джонса.

Він був у кожному фільмі, який я знімав у дитинстві.

Ми зняли кіно!

Він обожнював грати поганців.

Пельку завали!

Ворушись, малюче.

П'ятірки, так?

Ти, мабуть, розумник.

А ще — мати дозвіл

курити та лаятися при батьках.

— Я тебе знищу! — Поцілуй мене в дупу!

Поцілуй мене в дупу, сучий сину!

Господи, заводь довбану тачку та забирайся звідси!

Йди під три чорти!

До біса вас, йолопи!

Я не казав слова на букву «F».

Вибачте.

Що, ймовірно, було

неабияким полегшенням

для дитини, яка стала «Ігл-скаутом»

ще до настання 15 років.

Пані Бегбі, бачачи,

як Ендрю бігає навколо,

кричить та верещить,

казала щось на кшталт...

Я вже не пам'ятаю точно...

«О, це не мій син».

Можливо, ви зміните думку,

дізнавшись, що я так переживала через це.

— Я не знаю. — «Не мій син».

І зрештою я навіть залучив їх...

— до цієї справи. — Сучий сину!

Гівнюк малий!

Справжня скалка в дупі.

Маленький покидьок!

Це дає тобі право

кричати про свій член в ефірі?

Це не завжди було весело.

Сучий сину, ааа!

— Боже! — Я справді тебе вдарив?

Я ж не забив тобі руку, ні?

Забив, але не хвилюйтеся через це.

Якщо ти знову вдариш мене коліном між ніг,

я тебе вб'ю.

І я знаю, що я

інколи доводив його до шаленства.

— Ще раз. — Гаразд,

— ще один останній раз. Ще разок.

Я хочу побачити це ще раз.

Це було ідеально.

Знамените «ще один раз». — Мудак. Якщо я почую

«ще раз» бодай ще раз,

я йому шию скручу.

Ісусе, Курте...

Курте, чого ти хочеш?

— Я маю на увазі... — Ні, ні.

Я просто хочу, я збираюся...

Але попри все це,

він завжди мене підтримував.

Курт, ще один шедевр!

Так.

Що ти намагаєшся зробити?

— Цей хлопець... — Довести генія до інфаркту?

То ми зараз цілуємося чи обіймаємося?

Він навіть інвестував у мій перший повнометражний фільм,

поки сам працював, щоб заощадити на медичний факультет.

Усе було бездоганно.

Я не знаю, що сталося.