Snow Country (Yukiguni / ゆきぐに)

Поїзд виповз з довгого тунелю і зупинився на сигнальній станції. Звідси починалась країна снігу.

Вечірня сутінь посвітліла.

Я відвідав цю країну тричі.

Один раз на початку літа, один раз на початку зими,

і один раз на довше – з осені до зими.

Кожного разу в моїй пам'яті

це була країна снігу.

КРАЇНА СНІГУ

Перепрошую, пане.

Ваша дружина телефонує.

Що таке?

Вона хоче, щоб ви насварили своїх синів.

Що вони накоїли?

Ваша антикварна ваза Імарі...

Вони її розбили?

Так.

Нічого страшного.

Успадкують на одну річ менше.

Вікно стало наче дзеркалом,

в шибці відбилося обличчя дівчини навпроти мене.

Чоловік, з яким вона була, видно, хворий.

Здавалося, що вони подружжя,

але піклувалася вона про нього із старанністю молодої матері.

Холодне світло далекого вогника попливло по її обличчю.

Вона з хворим вийшли на моїй станції.

- О, це ти, Йоко? - Пане начальнику станції!

- Вже вертаєшся? - Так. Як поживаєте?

Дякую, що наглядаєте за моїм братом.

Її голос був до болю прекрасний.

Ласкаво просимо. Я візьму ваш багаж.

Це був мій другий візит до країни снігу.

Щось сталося в поїзді?

Бачу, ви постійно озираєтеся назад.

О, так. Той хворий...

Усю дорогу з Токіо в поїзді їхав хворий чоловік.

Це син вчительки музики.

Учительки музики?

Сямісену і танцю.

Минулого разу ви зустрічалися з однією з її учениць.

А, справді. Вона ще тут?

Еге ж.

Отже, хворий

був сином господині тієї жінки, на побачення до якої я приїхав.

Жінка, пам’ять про яку зберігав мій палець...

і дівчина, що в її оці спалахнув далекий вогник.

Десь глибоко в серці я передчував,

що їх щось пов’язує, щось невідоме очікує.

Я побачив, що вона нарешті стала ґейшею.

Оцей палець найкраще про тебе пам’ятав.

Невже?

Вперше я зустрів її приблизно півроку тому, на початку літа.

Хоча це було точно на початку літа,

мені чомусь пригадується лише зимовий пейзаж.

Я, людина без постійного заняття, подався у гори з наміром наблизитися до природи

і віднайти душевну рівновагу.

Тут нічого немає.

У давнину, після першої відлиги

тут влаштовували спеціальні ярмарки для конопляного крепу.

Я люблю носити літнє кімоно з крепу.

Ой, як добре!

Тут за старих часів дівчата по півроку його ретельно ткали.

Півроку?

Це країна снігу.

Взимку тут нічим було зайнятися.

Дівчата вчилися ткати ще з дитинства.

Вони старалися як могли, бо це впливало на їхні шлюбні перспективи.

Зрозуміло.

Кімоно з нього,

якщо його шанувати, не зблякне й за п’ятдесят років.

Поклич мені ґейшу.

Мені шкода.

На жаль, зараз влаштовано великий бенкет і нікого немає.

Невже нема жодної?

Святкують завершення будівництва дороги.

Там дуже жваво.

Але якби пан погодився...

можна запросити дівчину з дому вчительки музики.

З дому вчительки музики?

Вчителька танців і гри на сямісені живе неподалік.

Вона мала інсульт і більше не вчителює,

але її учениця зараз живе з нею.

Вона ґейша?

Ні.

- Значить, аматорка. - Також ні.

Дівчиною, яка прийшла,

була Комако.

Але це стало її ім'ям ґейші пізніше. Як вона називала себе тоді,

я не пам'ятаю.

Перепрошую.

Перше, що мене вразило, це незвичайна охайність дівчини.

Ти з країни снігу?

Так.

Але не з цього курорту із гарячими джерелами. Я з порту.

Ясно.

А ви звідки?

З Токіо.

Ти була там?

Так.

Я там вчилася.

Збиралася стати ґейшею?

Так.

Мій перший покровитель викупив мене з ґейш-учениць.

Я сподівалася, що він допоможе мені

стати вчителькою японських танців.

Але через півтора року...

Він покинув тебе?

Він помер.

Мені було 17.

Два роки тому.

Ясно.

Ви любите танці?

Так.

В студентські роки я серйозно їх досліджував.

А потім почав писати критичні есеї.

Про традиційні японські танці?

Я перейшов на західний балет.

Ви їздили за кордон, щоб його побачити?

Я ніколи не бачив його на власні очі.

І це найліпше.

Я колекціоную західні книги, фотографії, афіші, програми.

Їх важко дістати.

Потім про них пишу. Немає нічого простішого.

Це все лише кабінетна теорія. Пісня раю.

Примхливий витвір моєї уяви.

Я критикую видиво танцю,

породжене у моїй голові європейськими книжками й фотографіями.

Можливо, це як...

туга за невидимим коханням.

Гарно сказано.

Наступного дня Комако прийшла до мене в кімнату.

Я попросив її зробити мені дивну послугу.

Порадь мені ґейшу.

Як це – порадь?

Невже не зрозуміло?

Як грубо!

Я і гадки не мала, що хтось може з таким звертатися до мене.

Гадаю, що ми друзі. Тому й не пропоную тобі нічого.

Огидно.

Вона повинна бути передусім молода. Тоді менша небезпека помилитись.

Хотілося б і не дуже балакучу. А задумливу й охайну.

Якщо мені закортить поговорити, то покличу тебе.

Я більше сюди не прийду.

Не кажи такого.

Не прийду, та й усе! Навіщо воно мені?

Я хочу бути твоїм другом.

Якби між нами до чогось дійшло, все було б скінчено. Нам би стало нудно.

Це не тривало б.

Може, й ваша правда.

Дружні стосунки витриваліші.

Так.

Ви, гості, всюди однакові.

Я зовсім молода, але чого тільки не наслухалася!

Найбільше западає в пам’ять той,

хто й словом не прохопився про свою приязнь.

Таку людину важко забути.

Найчастіше такий тебе і згадає,

та ще й листа напише.

Ось так воно і буває.

Служниця вибрала для мене

типову "ґейшу з гірського села".

Чому ви тут?

Я відмовився.

Не зміг це зробити.

Я образив її почуття.

Це рішення гостя.

Що це за будівля?

- Склад коконів шовкопряда. - Що?

Таким він був до перебудови.

Ми використовуємо його для багатьох речей.

Вистави, кіно, великі бенкети...

Значить, той бенкет був тут?

Так, я танцювала тут перед тим, як піти до вас.

Тоді я залишила там своє віяло і пішла за ним.

Ясно.

Сьогодні ввечері фільм.

- Який? - Окочі Денджіро.

Одноокий фехтувальник? Давай разом подивимось.

Вибачте.

Я сьогодні ввечері працюю.

Ну що, негідники!

Шімамура-сан!

Шімамура-сан!

Це сталося тієї ночі.

Що сталося?

Мої знайомі запросили мене на лижну базу.

Покликали ґейш. Велика вечірка!

Ти забагато випила.

Як же мені погано!

І навіщо я мішала віскі з тим дешевим саке...

Ти така дурна.

Я мушу повернутися.

Мене шукатимуть.

Я зовсім безвладна!

Що зі мною?

От прокляття!

Ти така слабка!

Я тобі покажу!

Припини!

Я думав, що проблема в дешевому саке.

Вже пізно. Я проведу тебе додому.