One Life

Переклад здійснено командою СвійDUB.

У 1938 РОЦІ ГІТЛЕР АНЕКСУВАВ АВСТРІЮ І ЗАЖАДАВ ПЕРЕДАТИ НІМЕЧЧИНІ

СУДЕТСЬКУ ОБЛАСТЬ, ЩО В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ.

ЛІДЕРИ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ, ФРАНЦІЇ ТА ІТАЛІЇ ПОГОДИЛИСЯ НА ЙОГО ВИМОГИ.

НАСТУПНОГО Ж ДНЯ ГІТЛЕРІВСЬКІ ВІЙСЬКА УВІЙШЛИ В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНУ.

ІЗ СУДЕТСЬКОЇ ОБЛАСТІ ДО НЕОКУПОВАНОЇ ПОКИ ЩО ПРАГИ

РИНУЛИ ДЕСЯТКИ ТИСЯЧ БІЖЕНЦІВ. СЕРЕД НИХ БУЛО БАГАТО СІМЕЙ З ДІТЬМИ.

ЗАСНОВАНО НА РЕАЛЬНИХ ПОДІЯХ

МЕЙДЕНГЕД, АНГЛІЯ, 1987 РІК

Я вдома!

Уранці ясно, проте до обіду стане хмарно.

І на цьому в нас поки все, гарного дня.

Ви слухаєте «BBC News».

Лише за добу після Чорного понеділка,

як цей день назвали в ділових колах, індекс Британської фондової біржі

опустився ще на 250 пунктів, що посилило і без того…

Ось до чого призводить дерегуляція.

Попри те, що ринки трохи оговталися після вчорашнього падіння,

торги на Волл-стріт завершилися зниженням основного індексу на 508 пунктів.

Ідіоти.

У Лондоні прихильники тамільських біженців зібралися біля центру їхнього розміщення

і протестують проти планів уряду щодо їхньої депортації.

У нас на батьківщині зараз смертельно небезпечно.

Ми приїхали, щоб урятувати своїх дітей.

Представник МЗС нагадав, що в минулому Великобританія часто допомагала біженцям.

Ми стежимо за розв…

Так. Так, добре.

Привіт, любий.

Я боялася, що він… підгорить.

- Усе гаразд? - Що?

Що це?

Ну, очевидно, це ґудзик.

- Ґудзик? - Так.

Хтось його «пожертвував».

Боже… Люди.

Що ж, ґудзик — річ у господарстві потрібна.

- О, привіт. - Що ти знову приніс?

Це друкарська машинка.

Я бачу, що машинка, але в тебе одна вже є.

Так, знаю. Але це не для мене, це…

Просто в центрі вона більше не потрібна,

тож я подумав, що можна відвезти її до будинку для літніх людей.

А поки нехай вона поживе в нас.

- Ні. - А?

- Ні. - Чому?

Я он там ще й стіл привіз.

- Що? Де він? - На вулиці, я його…

- Ніккі. Це вже занадто. - Що?

Як ми тут помістимося всі на Різдво?

Не знаю. Потіснимось і помістимося.

Твоя дочка на сьомому місяці вагітності.

- Я знаю. - Вона не може тіснитися.

Гаразд. Я поставлю його в кабінет.

О, в кабінет.

- Так, у тебе там багато місця. - Боже…

Ходімо, подивимося, що там.

- О, Ніккі! - Що?

Тобі справді потрібно все це?

Так, а що?

Що?..

Що в усіх цих ящиках?

- Різні речі, гадаю. - Любий!

Доміно, печиво, і…

скільки гумок потрібно одній людині?

Не знаю, я опитування не проводив.

Треба знайти якийсь новий дім для нього.

Де він приноситиме користь.

Прошу тебе, Ніккі.

Треба відпустити минуле.

Заради свого ж блага.

- Розійтися! Усім відійти від потяга! - Ні!

- Мамо! - Кларо!

- Пусти! - Розійшлися!

- Мамо! - Ні! Куди ви його?!

Стійте, ні!

О, я так чекаю на це.

Може, мені побути з ним?

Ні, ні…

Усе гаразд.

- Гаразд, тоді я просто зателефоную. - Так… Так.

Він доросла людина.

Не обов'язково мене проводжати.

Ну, звісно ж, обов'язково.

- У тебе особистий шофер! - Привіт!

- Джоан, вітаю! Енні, привіт! - Ледве встигла!

Ніккі, тільки я дуже тебе прошу…

Що?

Ти знаєш.

А, це. Звісно, не буду.

Гарної тобі поїздки.

ЛОНДОН, 1938 РІК

- Я вдома! - А, Ніккі. Дзвонив Мартін.

Чорт.

- Двійка чирва. Королі. - Привіт. Він сказав, коли передзвонить?

Рівно о сьомій обіцяв.

«Дякую, мамо».

«Будь ласка, сину».

Вони з ним збиралися кататися на лижах, так?

Так. Але Мартін зараз у Празі, допомагає там біженцям.

- У Празі? - Саме там.

- Алло? - Це Мартін, мене чути?

- Ніккі? Зв'язок ні до біса. - Я слухаю. Так, я чую.

- Ніккі, краще не приїжджай. - Ні, я вже зібрався. Узяв квиток.

Я їду з Праги сьогодні.

Я попрошу знайомого тебе зустріти, його звати Тревор Чедвік.

Вибач. Ти не уявляєш, що тут коїться.

З Різдвом!

ЖАХЛИВІ УМОВИ ЖИТТЯ БІЖЕНЦІВ

- То що, ти їдеш? - Поїду. Так.

Усі люди з Праги намагаються виїхати.

Мій син туди рветься.

- Ти говорив з Мартіном? - Поговорив.

У Празі його вже не буде.

Він супроводжує біженців, що виїжджають з країни, потім повертається до Лондона.

- Ніккі. - Я мушу щось зробити.

Я… Це…

Ти, як ніхто інший, маєш розуміти. Сама ж мене так вчила.

Я не можу просто сидіти тут. Цим людям потрібна допомога.

Я не сумніваюся, що в тебе благородна мета.

- Але в Празі зараз небезпечно. - Я на тиждень, тільки.

- Навіть скучити за мною не встигнеш. - Ніккі, це не жарти.

Я знаю, знаю.

Вибач, але я…

Я мушу.

На третю платформу прибув міжнародний потяг з Лондона.

Кінцева — Прага. Просимо пасажирів не забувати свої речі у вагонах.

У разі виявлення безхазяйних речей прохання звертатися до співробітника вокзалу.

Ми на місці.

Містер Чедвік.

- Це містер Вінтон. - Добрий вечір.

Тільки не давайте йому номер кращий за мій.

У нашому готелі всі номери найкращі.

- Руді подбає про нас. - Ласкаво просимо.

І міс Воррінер уже в барі.

А, це Дорін з однією з наших біженок.

Сідайте.

- Що будете? - Пиво, будь ласка.

Її чоловіка схопили просто на вулиці вранці.

Хто його схопив?

Дорін вважає, нацистські шпигуни за наказом Гітлера.

- І що тепер буде з ним? - Так, дякую.

Його викинуть де-небудь. Може, навіть живим, але, скоріше, ні.

- Ви друг Мартіна, брокер. - Ніккі.

- А ви, мабуть… - Я страшенно зла.

- То що? - Ми знайшли Моніці притулок

і дістали квиток на літак для її дочки, на завтра.

Уже чимало.

- Мартін сказав, за конторкою ви бог. - Сподіваюся, що так.

Я теж, документи для нас — усе.

Я не буду, я вже йду.

Можу я запитати, чому чоловіка цієї жінки забрали?

Він видавав газету в Німеччині. І засуджував нацистів.

Коли там стало небезпечно, він із сім'єю втік до Чехословаччини. У Судети.

- Думали, що там безпечно. - А звідти вони втекли до Праги.

Гаразд. Завтра я везу ліки в табір. Мені б не завадила ваша допомога.

Можу я запитати, що вас привело сюди?

Раніше я як туристка бувала тут.

Мені подобалася ця країна, подобалися люди.

А зараз вони в біді. І я повернулася.

- Вони всі з Судетів? - Переважно.

Деякі з Австрії та Німеччини, ті, що встигли приїхати.

Звідси до німецького кордону їхати близько години,

і там, як у всіх прикордонних містечках, уже нацистські прапори.

- О боже. - Так. І їх ще тисячі.

Привіт, Хано.

Це Ніколас Вінтон, він приїхав допомогти нам.

Хана Гейдукова. Я координаторка у справах біженців.

- Вітаю. - Ви вперше в Чехословаччині?

Так, так, уперше.

Шкода, що ви не приїжджали раніше. Коли країни більше було.

Хано!

Поклич інших.

- То ви вже знайшли лікарів для них? - Тут уже й так купа лікарів.

Багато з цих дітей росли, думаючи, що найстрашніше в житті —

це уроки фортепіано.

Ніккі.

- Ось, розпишіться. - Тут?

Мартіне, йди-но сюди!

Пані Врітова!

Пробач мені, рідненький!

Пий, так треба.

Привіт.

Вибач, у мене немає нічого.

Хоча…

зачекай-но хвилинку.

Шоколадка.

Тримай.

Так, і для тебе теж, звісно, є. На.

Ну, на скількох вистачить.

Ось, тримай.

Це тобі. Це тобі. І тобі.

Це останнє.

Тримай.

Вибач, я…

іншим разом більше принесу.

Фото, фото!

Так, так, гарна ідея.

Як тебе звати?

Я Ніккі.

Скажи «Ніккі».