The Squid and the Whale

Ми з мамою проти вас із татом.

-Довгий. -Ніби непогано.

-Аут. -Дійсно непогано.

-Франку, це був аут. -Я вирішую. Аут.

Якщо вийде, спробуй відбити мамі бекхенд.

-Це її слабкий бік. -Зрозуміло.

-Так! -Не тішся, Волте.

П'ять партій із трьох за нами.

-Трясця! Ну ж бо, Бернарде. -Бернарде, не лайся.

Я лаюся із собою.

-Гарний удар. -Дякую.

-Волте, обережно. -Це частина гри.

П'ятнадцять-нуль.

Джоан, мені шкода. Це ненавмисно.

Треба подати ще раз.

ПАРК-СЛОУП БРУКЛІН, НЬЮ-ЙОРК, 1986 РІК

Френку.

Ти щойно запхав собі арахіс в носа?

Кеш'ю. Так.

Малюче, це дуже нерозумно, просто по-ідіотськи.

Ні, його вже немає. Я дістав.

На англійській читаємо «Повість про два міста». Цікава?

Це щось із Дікенса. Зі шкільної програми.

На мою думку, «Девід Коперфілд» чи «Великі надії» набагато цікавіші.

Чому у шкільні програми завжди обирають найгірші твори великих авторів?

Прочитай і розповіси, що про нього думаєш.

Не хочу намарне витрачати час.

Що ти робиш?

Складаю тахту.

-Ти тут спав? -Так, від ліжка у мене спина болить.

А хіба на тахті не гірше? Для спини?

Ні. На цій краще.

Коли мамине оповідання вийде в тижневику?

Не в тижневику, а в літературному журналі.

Гадаю, наступного місяця.

Дивно, коли обоє батьків письменники.

Так, батько на неї вплинув. До зустрічі з ним вона не писала.

Не читав жодної татової книжки.

Я переглядав. Вони чудові. Дуже глибокі.

Йому потрібен новий агент. Давно вже не було нових книжок.

Світ публіцистики не надто цінує літературний талант.

Може, натомість мама стане відомою.

-Ні, тато в нас письменник. -Може, мама краща.

Так не можна, Френку. Не можна.

Іван колись грав із Артуром Ешем.

Хіба він не був десь на 402 місці?

Іван став би чемпіоном, якби не травмував коліно.

Брате, давай-но попрацюємо над ударами з відскоку.

Тихіше, братику.

Джиммі Коннорс б'є так сильно, як може,

але не всі з цим впораються.

А тепер удар ліворуч.

Обома руками. Гей, брате.

Ти не на вулиці граєш! Хто тебе цьому навчив?

Тато. Він самоучка.

Я чув. Гей, Бернарде,

ти вчиш мого брата грати по-вуличному?

Удар ліворуч однією рукою - вища майстерність.

Моєму братові не потрібні такі слабкі удари ліворуч.

-Мені байдуже. -Так б'є Макінрой.

Він майстер тонкої гри.

-Гаразд, хлопці, на сьогодні досить. -Іване, не хочеш трохи пограти?

У мене є кілька хвилин.

Френку, погуляй із Карлом. Дай мені свою ракетку.

-Тебе цікавить мистецтво? -Я не проти стати професіоналом.

Важко бути професійним гравцем.

Яким би вправним не був Іван,

він не рівня Макінрою чи Коннорсу.

Я не мав на увазі таким професіоналом.

Просто професіоналом. Як Іван.

Не треба тобі такої професії.

Напевне немає куди припаркуватись. Треба буде поїздити.

-Висадиш мене? -Ні.

Я тебе везу, тому ти їздитимеш зі мною.

Гей ти

Завжди в дорозі Робиш те, що кажуть

Допоможеш?

Допоможеш мені?

Гей, ти

Там за стіною

Розбиваєш пляшки в коридорі

Допоможеш мені

Гей, ти, не кажи мені Що надії немає

Разом ми стоїмо

Окремо впадемо

Прекрасно, любі.

-Волте, ти написав цю пісню? -Так.

-Френк також дещо підказав. -Дуже глибоко. Дуже цікаво.

Так. Я записався на шоу талантів у школі.

Чудово. Але треба багато працювати.

Мамо, все буде добре.

Пам'ятай, ти виступатимеш перед великою аудиторією.

-Не псуй все. -Ти переможеш.

Як не переможеш, то це з ними щось недобре.

Як завжди, взагалі-то. Люди бувають такими дурними.

Я відповім.

Волте, прийдеш до мене на заняття завтра після школи?

-Так. -А мені можна?

У тебе теніс. Ти ним займаєшся, це ж зовсім інакше.

-Дивись, який тато молодий. -Цікаво. Тату, можна мені це взяти?

-Добре. -Не напишеш тут щось?

«ПІД ВОДОЮ» БЕРНАРД БЕРКМАН

НАЙКРАЩІ ВІТАННЯ БЕРНАРД БЕРКМАН (ТАТО)

Дякую.

«Я сприймаю секс нерозбірливо, без почуттів, відсторонено.

Я висмоктую нутрощі з чоловіків.

Акт, який об'єднує Джона, Дена, Скота, будь-кого

у відомій тязі та полюванні за моїм скарбом.

Він був великим чоловіком із тонкими руками.

Верхня частина м'яка, але без м'язів. Як у дівчини.

У нього були довгі ніжні пальці та пухкі руки, як у єнота.

Надзвичайно майстерно він витягав м'ясо з крабової клішні

та висмоктував устриць із шкаралуп».

Вона ризикований автор, ця Лілі. Збочена.

Тобто, виставляння своєї піхви таким чином - це збочення.

На Лілі вплинула постмодерністська література, приміром, Кафка.

Але надто збочено, як на ученицю.

-Ти зрозумів, що йшлося про піхву? -О так.

-Тобі сподобалося? -Так. Дуже.

Тобі б сподобався Кафка, один із моїх попередників.

-Його «Перевтілення» зокрема. -«Перевтілення»?

Жодних клятих пропусків.

-Я з тобою пошукаю. -Дякую.

Тату, якими були твої колишні дружини, до мами?

«Дружина», взагалі-то. Перший шлюб був анульований.

-Мені було 19 років. -Яка вона була?

-Анульована? -Ні, та, яку ти назвав дружиною.

Складна.

Це мама.

Так, це мама.

Що на ній було?

Ні, мабуть, я це вже бачив.

СОЛ БЕЛЛОУ «ЖЕРТВА»

Що ти пишеш?

Працюю над оповіданням «Пежо».

Ти взяла до уваги зауваження щодо закінчення?

-Деякі. -Він все одно помирає?

-Так. -Тож не взяла.

Хлопці, після школи відразу додому.

-Чому? -У нас сімейні збори.

-А що це? -Розмова. Приходьте додому.

-Про що? -Поговоримо увечері.

-Хоч натяк? -Ні, просто... Увечері.

Ми... Все... Все обговоримо увечері.

Зачекаємо маму.

-Мамо. -Вибачте.

-Гаразд. -Добре. Все готово?

Так.

Гаразд.

Ми з мамою...

Що ж. Ми з мамою збираємося...

Ми збираємося розійтися.

Ви не втратите жодного з нас.

У нас буде спільне опікунство. Френку, все добре.

У мене гарний новий будинок по той бік парку.

По той бік парку?

-Це хоч Бруклін? -Тільки п'ять зупинок метро.

Гарний квартал. Чудовий район.

-У нас буде стіл для тенісу. -Я не граю в настільний теніс.

-Ми бачитимемо вас однаково. -Як це можливо?

Ми поділимо тиждень.

-Змінюватимемо дні. -Чому?

Бо я вас люблю. І хочу бачити стільки ж, скільки й мама.

-Але ж днів сім. -Справді.

Як ви поділите порівну сім днів?

Ви будете зі мною щовівторка, щосереди, щосуботи та через четвер.

-Через четвер? -Таким чином буде порівну.

Це була батькова ідея.

-Не робіть цього. -Як ми ходитимемо до школи?

За чотири квартали від будинку зупинка метро.

Чотири чи п'ять. Не більше шести.

А кіт?

-Трясця, кіт. -Ми не домовилися про кота.

Батько братиме його тоді, коли ви йтимете до нього.

Я їздитиму сюди ще два рази на тиждень?

Ти житимеш по той бік парку.

Якби ти жив по сусідству, проблем не було б.

У цьому районі дуже дорого.

Джоан, мені боляче залишатися в цьому районі.

Тобі це відомо. Не створюй проблем. Я почуваюсь вигнанцем.

Малюче.

-Тату, то що з котом? -Ми щось придумаємо.

Це тому, що тато не такий успішний, як раніше?

Тепер тебе видають, а його ні, в цьому причина?

-Так негарно казати. -Це ж чудова сім'я.

І я не розумію, чому ти її нищиш?

-Якби можна було уникнути, я б не проти. -Чому ти це робиш?

-Ви разом шістнадцять років. -Сімнадцять.

Не уявляю таке життя з вами.

Хіба батьки більшості твоїх друзів не розлучені?

Так, але мої ні.

Тепер і твої.

Гадаю, ви робите дурницю.

Слухай, милий, я розумію, що ти засмучений.

Я теж засмучена. Але я не хочу, щоб ви з Френком

звинувачували себе в цьому.

Це не має жодного відношення до вас.

Мамо.

Все добре. Спи.

-Це твої книжки? -Так. Мої.