Infinity Pool

Ти щойно сказав, що не наїсися

смертю мозку від білого піску?

Що?

Ти сказав, що не наїсися

смертю мозку від білого піску.

Що це значить? Я такого не казав.

Казав. Можливо, ти ще спав.

Я спитав тебе, чи ти хочеш снідати.

Чи варто нам встати та поснідати.

Але я чула, як ти...

Чому ми тут?

Це не допомагає. Ти такий заціпенілий останніми днями,

що я навіть не можу сказати, спиш ти чи ні.

Агов, ходи сюди.

Ні. Поснідаймо.

Забудь про сніданок.

Ні, не хочу пропустити шведський стіл.

Ходімо. Може, застанемо кухаря, що готує омлет.

Пані та панове.

Прошу хвилинку вашої уваги.

Дехто з вас, можливо, вже знає, що на Лі Толці наближається

сезон дощів.

Цей період, після якого починаються шторми,

місцеві жителі називають «Умбрамак», або «Скликання».

Його святкують із традиційною музикою,

застіллями та, звісно, у гарній компанії.

Цього ранку я хотів би запросити вас усіх

на «Умбрамак» та нанести на вас мітки пігментом «фет єґґа»

у кольорах нашого узбережжя,

адже це означатиме, що ми всі поєднані дружбою

та ми закриваємо цей сезон разом.

Мало не забув! Якщо хтось хоче придбати маски «еккі»,

вони продаються в сувенірній крамниці.

Дякую.

Де ми?

Це була твоя ідея, памʼятаєш?

Уже відчуваєш натхнення?

Дякую.

Ти ж казала, що зголодніла.

Сьогодні вдень пропонують екскурсію на човні на острів Тра-кла.

Ми могли б попливти на острів,

а на вечерю забронювати столик у місті.

Можливо, у китайському ресторані.

Я не переживу ще однієї вечері в місті.

І навіть думки про це.

Хтось думає, що місто справжнє?

Звідки тут китайський ресторан?

Я піду, добре? Побачимося на пляжі.

- Так, звісно. - Гаразд.

Дідько.

Що відбувається?

Хтось виступає із заявою.

Думаю, хтось із місцевих.

Не знаєш, що він хоче сказати?

Він каже, що хоче встромити довгий ніж сюди.

А коли ти помреш, він повісить тіло

в аеропорту, щоб відлякувати інших туристів.

Здається, трохи занадто.

Жителі Лі Толки — емоційний народ.

Мені сподобалася твоя книжка.

Перепрошую?

Ти — Джеймс Фостер.

Мені сподобалася твоя книжка.

Це безтактовно?

- Не хотіла загнати тебе в кут. - Та ні. Ні... Дякую.

Просто мою книжку не надто багато людей прочитали.

Мене звати Ґабі Бауер.

- Джеймс Фостер. - Джеймс Фостер.

Албане.

Це Джеймс Фостер.

- Привіт. Дуже приємно. Албан Бауер. - Албан. Навзаєм.

Він написав книжку, яка мені подобається, — «Змінна оболонка».

Так, памʼятаю.

- Вона здалася мені неймовірною. - Так.

Джеймсе, можливо, я вмовлю тебе приєднатися до нас сьогодні на вечерю?

Я кілька разів бачила тебе на території готелю

і хотіла б познайомитися з тобою.

У нас заброньований столик у «Yangs».

Авжеж, я просто...

- набирався досвіду, так би мовити. - Ваше замовлення.

Вам ще щось принести?

Гадаю, це все.

Гаразд, пані та панове,

- смачного. - Дякуємо.

І не вагайтеся звертатися, щоб я міг зробити ваш відпочинок ще приємнішим.

Цікавий хлопець.

Так.

Це те, що в путівнику називали

мультикультурним досвід місцевої кухні.

Те, що це досвід — безсумнівно.

Албане, ким ти працюєш?

Я архітектор, але вже майже на пенсії.

Зараз я випускаю журнал «Glass Pane» у Лос-Анджелесі.

Ти француз?

Ні. Швейцарець, із Женеви.

Жив у Парижі, тепер — у Лос-Анджелесі.

Я з Лондона. Потім переїхала до Парижа.

- Де і зустрілися. - Так, саме там.

Але там не було роботи для мене, тому Албан переїхав за мною.

А ким ти працюєш?

Я акторка, звичайно ж.

- Ого, правда? - Вона надзвичайна.

Знімаюся в рекламі.

- Зрозумів. - У мене контракт із Лос-Анджелесом.

Вони мене всього навчали.

Я — майстриня природних невдач.

Що це значить? Природні невдачі?

Знаходжу ніби природні способи зазнати невдач у будь-чому, що роблю.

У будь-якій рекламі, де знімаюся,

я єдина залишаюся без продукту.

Для мене це смішно — не отримати продукт.

Зрозумів.

- Покажи їм. - Ні.

- Ні, ти маєш показати. - Так.

- Будь ласка. - Ти хочеш...

- Хочеш подивитися? - Хочу.

Ось.

Вона надзвичайна.

Я просто...

Я... Я не можу.

Я... Як можна...

Це неможливо.

- Ніхто не може різати хліб ножем. - Ніхто.

- Ні. - Ніхто.

Мені треба булкоріз.

Так.

- Джеймсе, тобі не треба булкоріз? - Авжеж, треба.

Безперечно.

Я сприймаю кожен акт невдачі як певну ментально-фізичну проблему.

Я шість років чекала, доки вийде твоя друга книжка.

Це правда.

Вона скоро виходить?

Ну... Побачимо.

Я щось не те сказала?

Та ні. Просто він... Він не писав.

Ні. Я... Я працюю над нею.

Творча криза?

Я починаю думати, що це бездарність.

- Ні. - Так.

Не кажи так. Будь ласка.

Власне, я приїхав сюди за натхненням.

На... На курорт. Досить жалюгідно.

Чим ти заробляєш на життя?

Можливо, проводиш навчання або...

Він вдало одружився.

Теж непогано.

Митцю треба мати мецената, хіба ні?

- Так... Авжеж. - Звичайно.

Наразі я ризикую перетворитися на благодійну організацію.

Щось не так?

Ні, я просто...

Я не розумію, навіщо ми це робимо.

Ми цих людей ледве знаємо.

Провели з ними один вечір.

Ти розумієш, про що я.

Ми не повинні залишати курортну зону.

Це бідна країна. Я знаю, це не їхня провина,

але в них висока злочинність, іноземці для них — як мішені.

Можливо, невеличке пограбування в терапевтичних цілях врятує мене.

Припини.

Я впевнений, що це безпечно, якщо Бауери їдуть.

Вони приїздять сюди щороку.

Ти просто щасливий, що знайшов свій фан-клуб.

Я знав, що десь є мої фанати.

Гаразд? Один день.

Трохи урізноманітнимо дозвілля. Буде весело.

Будь із ним особливо обережним,

він може зламатися в багажнику.

Привіт!

- Привіт - І вам.

- Ви таки наважилися. - Так.

Як справи?

- Добре. - Добре.

- Як ви? Виспалися? - Авжеж.

Рада вас бачити.

Це пан Треш.

Він любʼязно погодився здати нам свою машину на день.

Пропоную тут зупинитися.

- Я допоможу? Так. - Дякую.

Хіба не краса?

Так. Трясця. Напрочуд гарно.

Крихітко, парасолька потрібна?

Дякую, любий.

- Візьми вино. - Давай.

- Це візьмеш? - Так. Звісно. Дякую.

Джеймсе...

ковбаску зʼїси?

Ні, якщо я ще одну зʼїм, мене знудить.

То йди проблюйся, а потім зʼїси.

Вони добре виходять.

Ти намагаєшся мене вбити?

Просто відгодовую тебе на обід.

Ти будеш нашою закускою.

Щойно з твоїх очей потече олія,

я підсмажу тебе з розмарином,

а Ем зʼїсть твої яйця, як у справжньому шлюбі.

Ти впевнений, що я їх ще не зʼїла?

Поглянь на нього, він такий неслухняний.

Ґабі.

Крихітко, ковбаску хочеш?