The Grand Budapest Hotel

БУДЬ ЛАСКА, НАЛАШТУЙТЕ МОНІТОР НА СПІВВІДНОШЕННЯ 16Х9

На найдальшому східному кордоні європейського континенту:

колишня республіка Зубровка

Був час, коли вона була колискою імперії.

СТАРИЙ ЦВИНТАР ЛУТЦУ

У пам'ять про скарб нашої нації

АВТОР

Готель "Гранд Будапешт"

Це надзвичайно поширений міф:

люди вважають, що уява письменника постійно працює,

що він тільки й робить, що вигадує безкінечні

випадки та епізоди,

що він бере Й пише свої сюжети з нічого.

Але насправді все навпаки.

Як тільки люди дізнаються, що ви письменник,

вони несуть вам персонажів і події,

і доки ви не втратите вміння бачити

та уважно слухати,

Ці розповіді будуть і далі...

Стій! Припини! Ні! Не роби цього!

Будуть і далі вас знаходити упродовж усього вашого життя.

Той, хто часто розповідав історії про інших,

почує багато нових історій.

- Вибач. - Нічого.

Випадки, про які ви зараз почуєте, були описані мені

саме так, як я перекажу їх тут,

до того ж зовсім несподіваним чином.

Багато років тому,

потерпаючи від легкого нападу лихоманка Скрайба,

виду неврастенії, поширеного є колах інтелігенції тих часів,

я вирішив провести серпень

на курорті, є містечку Небельсбад під альпійським Зюдетенвапьцем,

і зняв номери в готелі "Гранд Будапешт",

мальовничому, вишуканому і колись дуже відомому закладі.

Напевно, дехто з вас його знає.

Був несезон, на той час готель явно вийшов із моди

і вже почав сповзати

у занепад та подальшу руйнацію.

Ті кілька гостей, які там оселилися,

швидко почали впізнавати одне одного є лице,

оскільки були єдиними мешканцями величезної будівлі,

хоча не думаю, що хтось із нас зайшов далі

ввічливих кивків, якими ми обмінюватися при зустрічах

у дворику з пальмами,

в арабських купальнях

і на борту фунікулера над колонадою.

Здавалося, Ми були дуже отриманими,

і всі без винятку - самотніми.

Може, з результаті цієї загальної тиші

у мене налагодився випадковий і жартівливий контакт

із консьєржем готелю, вихідцем із Пакистану,

відомим пише як месьє Жан,

який здавався водночас ледачим та досить поступливим.

Мабуть, платили йому не надто щедро.

Так чи інакше, одного вечора,

коли я, перемовляючись, стояв поруч з містером Жаном,

як це вже ввійшло мені у звичку, я помітив нову людину в нашій компанії.

Невисокого літнього чоловіка в дорогому одязі,

з надзвичайно жвавим, розумним обличчям,

та відразу у відчувалося, що він оповитий смутком.

Як і всі ми, він був сам, та мушу сказати,

він був першим, хто дійсно здався мені безкінечно самотнім.

Це був симптом і моєї хвороби.

Хто цей цікавий старий?

Спитав я у месьє Жана.

На мій подив, він явно не чекав такого питання.

- А ви що, не знаєте? - спитав він.

Ви хіба його не впізнаєте?

Він дійсно когось мені нагадував.

Це ж сам містер Мустафа. Він приїхав сьогодні вранці.

Це ім'я, без сумніву, буде знайоме

більш досвідченим серед вас.

Колись містер Зеро Мустафа був найбагатшим чоловіком у Зубровці,

"Трансальпійський спів" ЕМІГРАНТ ОТРИМУЄ ВЕЛИКІ ГРОШІ

"КОНТИНЕНТАЛЬНИЙ ДРЕЙФ" ЗЕРО ПАНУЄ НА РИНКУ

Він і досі залишався власником

готелю "Гранд Будапешт".

"ФАКТ ДНЯ" УГОДА З КОМІСАРОМ ТОВ. ЗЕРО М.

Він часто приїжджає, живе тут з тиждень чи довше,

мінімум три рази на рік, але не під час сезону.

Месьє Жан поманив мене рукою, і я нахилився ближче.

Розкажу вам секрет.

Він щоразу займає номер з ліжком на одну людину, без ванни,

у задньому кутку верхнього поверху,

той номер менший, ніж вантажний ліфт!

Це був добре відомий факт:

Зеро Мустафа купував із шиком, жив

у найрозкішніших замках та палацах континенту.

Проте тут, у власному практично порожньому готелі,

він займав комірчину для прислуги?

У цю мить піднялася завіса над вступною побутовою драмою...

Чорт.

...яка вимагала бо себе негайної і цілковитої уваги

месьє Жана,

але мою увагу, щиро кажучи, привернула ненадовго.

Та все ж

ця передчасна пауза в історії цікавого старого

залишила мене, як кажуть,

"ґешпаннт ві айн фпітцебоґен",

тобто в напруженому очікуванні розв'язки,

в якому я перебував і наступного ранку,

доки доля, у своїй таємничій та безвідмовній манері,

знову не втрутилася в хід подій від мого імені.

Я захоплююся вашою роботою.

Що, даруйте?

Кажу, я знаю про вашу чудову роботу і захоплююся нею.

Щиро вам дякую, сер.

Месьє Жан перекинувся з вами парою спів

про літнього власника цього закладу?

Мушу зізнатися, я сам спитав у нього про вас.

Він, звичайно, знає свою роботу, я про месьє Жана,

але не скажеш, що він консьєрж вищого

чи навіть звичайного ґатунку.

Але маємо те, що маємо.

Часи змінилися.

Ці термальні купальні дуже гарні.

Були, коли їх тільки відкрили. Та підтримувати такий стан було неможливо.

На теперішні смаки це непристойна розкіш.

Та я все одно все це люблю, цю чарівну стару руїну.

А як вам випала нагода його купити, якщо дозволите спитати?

"Гранд Будапешт".

Я його не купував.

Якщо ви питаєте не з простої ввічливості,

і прошу, скажіть, якщо це так,

але якщо вам дійсно цікаво,

дозвольте запросити вас сьогодні до себе на вечерю,

і я буду радий, ба навіть матиму за честь розказати вам

"свою історію". Таку, як є.

Дві качки, засмажені з оливками.

Кролик, салат?

Пуйї-жюве 52 року, плюс чвертку брюту.

Це дасть нам вдосталь часу,

- якщо я скоро почну розповідь. - Я уважно слухаю.

Усе, як і має бути, почалося з попередника нашого спільного друга.

З улюбленця публіки, першого консьєржа готелю "Гранд Будапешт".

Звісно, все почалося 3...

ЧАСТИНА 1 "МЕСЬЄ ГУСТАВ"

- Переставте стіл до вікна. - Так, месьє Густав.

- Несіть тацю до стола. - Зараз, месьє Густав.

Он туди. Їх начистили Й закріпили?

- Звичайно, месьє Густав. - Пакуйте в коробки від капелюхів.

- Це від "Оберстдорф енд Компані"? - Так, месьє Густав.

- Друга скриня. У кого квитки? - У мене, месьє Густав.

Дайте їх мені.

3 ними все добре. Чекайте в кутку.

- Я не їду - Що? Даруйте?

- Я не їду. - Чому?

- Я боюся. - Чого?

Що, можливо, сьогодні ми бачимося востаннє.

3 якого б це дива?

Не можу передати словами, але у мене таке передчуття.

Господи, ви можете не їхати від нас, якщо погодитеся...

- Їдьмо зі мною. - У той нікчемний Лутц?

- Будь ласка. - Дайте руку.

Вам нема чого боятися. Ви завжди нервуєте перед дорогою.

Визнаю, цього разу цей напад був сильнішим.

Але якщо по правді... О Боже. Що це ви зробили з нігтями?

- Перепрошую? - Цей жах.

- Колір абсолютно не ваш. - Вам не подобається?

Не подобається - не те слово. Мені огидно на нього дивитися.

- Може, це вас заспокоїть. - Що? Не декламуйте.

- Просто слухайте слова. Цитьте. - Прошу. Не зараз.

"Ідучи шляхетним лісом сірої, середньовічної сосни,

я натрапив на надгробок, умитий дощем, прохолодний, ефемерний,

напис на ньому давно стерся,

та все ж у його меланхолійних тріщинах..."

Поставите за мене свічку, будь ласка?

- У ризниці Діви Марії? - Я негайно займуся цим сам.

Пам'ятайте: я завжди з вами.

- Я вас люблю. - Я вас люблю.

Не так і легко завоювати прихильність такої жінки,

і на це є 19 причин.

- Так, сер. - Вона дуже мене любить.

Так, сер.

Але я ще ніколи не бачив її в такому стані.

Ні, сер.

Вона тряслася, мов та собака, що паскудить.

Це правда.

Біжи до церкви Діви Марії на Брукнерплац.

Купи одну просту половинку свічки

і візьми чотири клубеки здачі.

Запали свічку в ризниці, скажи коротку молитву,

а тоді біжи в "Мендл" і купи мені круасан з шоколадом.

Якщо залишаться гроші, дай їх хлопчику-каліці, що чистить взуття.

- Уже біжу, сер. - Стривай.

- А ти хто такий? - Я Зеро, сер. Новий швейцар.

- Кажеш, Зеро? - Так, сер.

Я ніколи про тебе не чув і вперше бачу. Хто тебе наймав?

- Містер Мошер, сер. - Містере Мошер!

Так, месьє Густав?

Я правильно зрозумів, що ви потай найняли цього юнака

на посаду швейцара?

У нього випробувальний термін, доки ви не схвалите його кандидатуру, звісно.

Можливо, так. Дякую, містере Мошер.

Прошу, месьє Густав.

Тепер ти Пройдеш офіційну співбесіду.

Мені спершу побігти й поставити свічку, сер?

Що? Ні.

Досвід?

Готель "Кінскі", помічник на кухні, півроку.