Bad Surgeon: Love Under the Knife

Хірурги схожі на супергероїв.

Бо коли все йде зовсім шкереберть, і ми опиняємося в серйозній халепі,

за порятунком ми звертаємося саме до них.

Бо кому ще ми довірили б своє життя?

Відкриття з області фантастики.

Пересадка органу, частково вирощеного в лабораторії.

-Паоло Макк'яріні… -…був схожий на супергероя.

Його особиста місія — врятувати світ.

Він був надлюдиною.

Ми пробуємо створити нові органи.

Ми мусимо рухатися вперед. Нам потрібні нові способи пересадки.

Він щиро вірить, що зможе позбавити світ від страждань.

Кажуть, Паоло був

приватним хірургом президента США і папи Римського.

Список рис для ідеального чоловіка могли б списати з нього.

Він відповідав усім вимогам.

Знай, що я тебе кохаю. З кожним днем все більше.

Він розумний, людина світу, поліглот.

Люблю тебе.

Та все це виявилося брехнею.

Чорт! Пішов на хрін!

Цей чоловік усіх обдурив.

Я заручилася з монстром.

Паоло був шахраєм, яких мало.

Тому ми мали його зупинити.

Паоло Макк'яріні вважав людей лабораторними щурами.

Вона викашлювала шматки власної плоті.

Перша пересадка печінки, перша пересадка нирки,

перша пересадка серця. Та чи всі вони вдалі? Ні.

Гадаю, це і є майбутнє.

З кожним наступним пацієнтом все буде краще.

Питання в тому, чи був він катом своїх пацієнтів?

Він найбільший шахрай в історії медицини.

Хтозна, може він і самозванець, але може й геній.

Може, він на шляху до порятунку людства.

Чи був він супергероєм, суперхірургом і коханням мого життя?

А чи небезпечним шахраєм

і вбивцею?

«ПОГАНИЙ ХІРУРГ:

ЛЮБОВ ПІД СКАЛЬПЕЛЕМ»

НЬЮ-ЙОРК

У журналістиці є священне правило.

Не можна мати стосунків з тим, про кого пишеш.

Журналіст має бути об'єктивним.

Розповідаючи чиюсь історію, ти з ними майже постійно,

часто в дуже інтимних ситуаціях,

але зблизитися з ними ти не можеш ніяк,

бо тоді з об'єктивністю можна попрощатися.

І для цієї незримої межі є вагома причина,

бо тільки так ти збережеш честь професії.

Але, на жаль, це був не той випадок.

Я мріяла бути журналістом з самого дитинства.

Росла я сором'язливою.

До болю сором'язливою.

Я ніколи не бачила себе перед камерою.

Мені більше подобалося бути поза камерою.

Я була на піку кар'єри.

Любила роботу в NBC.

Я була самотньою матір'ю

і взагалі не хотіла мати стосунків.

NBC замовили сюжет про регенеративну медицину,

а я про неї доти й не чула. Не знала, що це.

Отже, ми почали дослідження.

Виявилося, це захоплива і перспективна галузь медицини,

мета якої — дійти до того,

щоб можна було замінити будь-який орган чи частину тіла просто так.

Ідея така: втратили кінцівку чи маєте хворий орган —

лабораторія робить новий.

ПЕРЕСАДИЛИ ПЕРШИЙ ВИРОЩЕНИЙ ОРГАН

І десь постійно вискакувало це ім'я.

ПАОЛО МАКК'ЯРІНІ: БЕЗ МЕЖ

Лікар Паоло Макк'яріні.

Його називали першопрохідцем у цій царині.

Від знаменитої операції

до відкриття з області фантастики.

Сьогодні лікарі відзначають прорив у медицині.

Пересадку органу, частково вирощеного в лабораторії.

Професор Паоло Макк'яріні

з лікарні Інституту «Каролінска» в Стокгольмі

зробив цю операцію разом з міжнародними фахівцями.

Його прозвали Суперхірургом.

Його обожнювали і шанували.

Він був для всіх як бог.

Він засвітився у всіх заголовках

завдяки цій інноваційній процедурі зі стовбуровими клітинами.

У Швеції провели першу трансплантацію синтетичного органу.

36-річний чоловік, хворий на рак, дістав нову трахею.

Почувши це вперше, він глянув на мене, і: «Ви божевільний».

Він такий: «Так?» А я йому: «Так.

Але зараз це ваш єдиний шанс».

«Ну, а який відсоток успішності цієї затії?»

А я йому: «Я не знаю».

«Чому?»

«Я такого ще не робив».

СТОВБУРОВІ КЛІТИНИ

Він замінював ушкоджену трахею пластиковою.

Її засівали власними стовбуровими клітинами пацієнта.

Ідея була в тому,

щоб штучна трахея спершу увібрала в себе ці клітини,

а потім її пересадили пацієнту.

Виходить стаття за статтею, де його охрещують таким собі ренегатом.

Готовим на ризики, за які інші не беруться.

Що складніша операція,

то більший ризик бере на себе хірург.

Перша пересадка печінки, перша пересадка нирки,

перша пересадка серця.

Та чи всі вони вдалі?

Ні.

У нас немає цієї скляної кулі, щоб…

щоб зазирнути в майбутнє.

Гадаю, це і є майбутнє.

Я подумала: «Ого, оце сміливець».

Він хотів зробити те, чого ніхто досі не робив,

щоб врятувати тих, хто у безнадії.

І я сказала своїй команді: «Подзвонімо йому».

І от, ми домовилися з ним зустрітися,

і я прийшла тоді з колегою.

Я підводжу погляд, а він заходить

і дивиться просто на мене.

Погляди зустрілися. Ми втупилися одне в одного.

Він начебто легенько усміхнувся до мене, і раптом

я відчула себе сором'язливою школяркою.

Усе це відбулося дуже швидко, наче в одну мить.

І спершу я подумала: «Що це щойно було?»

А тоді я така:

«Що б це не було, не думай про це».

Тож я пересилила себе. Налаштувалася на робочий лад.

Начебто внутрішньо зібралася.

Очевидно, я тоді зашарілася, знаєте, і…

Але щось було.

Наші погляди зустрілися і була ця іскра.

Це мене одразу дещо збило з пантелику.

А зараз — дивовижна історія про те, як стовбурові клітини

змінюють світ, рятуючи життя.

Дворічна Ханна Воррен народилася без трахеї.

Для неї вихід був один.

Лікар Макк'яріні тоді саме займався випадком цієї дитини,

Ханни Воррен,

наймолодшої у світі кандидатки

на його революційну трансплантацію.

Вона не могла їсти, не могла ковтати,

не могла нічого з того, що можуть звичайні малюки її віку.

Усе своє життя вона провела в лікарні.

Та сама вона була неймовірним дитям.

Вона усіх заражала своїм позитивом.

Ханна була чарівною дитиною.

Маленьким сонечком.

Поцілуй татка.

Її батьки були у відчаї.

Вони раз за разом опинялися на межі втрати.

У них опустилися руки.

І тут знайшовся лікар Паоло Макк'яріні.

-Привіт. -Дякую вам.

Гадаю, одна з рис, за які так люблять Паоло, це…

Він нетиповий хірург.

Виглядало так, наче він справді перейнявся цим випадком.

Хочеш, щоб це забрали?

Здавалося, що йому можна довіряти.

Що він прагне найкращого саме для тебе.

Ми вирішили зняти історію про Ханну,

і, звісно, лікар Паоло Макк'яріні був у центрі цієї історії.

Операцію мали зробити в Іллінойсі,

і Паоло планував провести там місяць.

ПЕОРІЯ ШТАТ ІЛЛІНОЙС

Тож мені довелося кілька разів з'їздити в Іллінойс на зйомки.

Знімаючи Паоло, ми почали жартувати,

що він як такий собі Джордж Клуні,

бо любить мотоцикли.

Коли він їхав на мотоциклі,

то наче зростався з ним.

Жінки з нашої знімальної групи просто мліли від цього.

Ми хотіли назнімати відео з Паоло на мотоциклі,

тож орендували мотоцикл.

Стали знімати, як він їздить на мотоциклі.

Залишалося кілька годин до кінця оренди.

Він такий: «Кого підвезти?»

Я завагалася.

Обвела поглядом решту: «Ще хтось хоче?»

Усі такі: «Їдь ти!»

Він так ніжно одягав на мене шолома,

намагаючись зафіксувати його на голові.

Я сама не вміла.

Пригадую, як у той момент я відчула щось схоже

на ту першу зустріч,

коли наші очі зустрілися в ресторані в Бостоні.

Це було якесь таке інтимне і кокетливе відчуття.

І я сіла на мотоцикл позад нього.

Він такий: «Тримайся міцно. Я їжджу швидко».

А на мотоциклі ти мусиш чіплятися за того, хто попереду.

То був чудовий день. Вітер так свистів.

Я трималася за нього.

Пам'ятаю, як потім жартувала з друзями:

«Я їздила на мотоциклі з Джорджем Клуні».

Ми почали обідати разом між зйомками, чи й вечеряти,

і мене так вразило те, що цей чоловік,

цей суперхірург,

настільки турботливий і готовий просто слухати мене

з неабиякою цікавістю.

Незадовго по тому, як він покатав мене на мотоциклі,

ми пішли в ресторан.