On the Road

Я пішов з Нью-Йорка в сорок дев'ятому по весні.

І без цента в кишені поїхав країною.

Осінь в Монтані, дощ і темно.

Свого батька знайшов я в казино.

Де ж ти був батьку, дай мені відповідь?

Я один як перст із десяти юних років.

Він сказав «Синку, ти краще далі йди.

Я ось-ось помру від сухот у грудях».

Проїхав Міссісіпі, я проїхав Теннессі.

І в колишній мій будинок я ані ногою.

Мій дім тепер в Медор і в Траки.

Навіть хворий - додому я ані ногою.

Що б не сталося в дощ і в спеку.

Одружений я на дорозі і дівчиноньці одній.

І бог мене любить, і я люблю його.

І йому не потрібно більше нічого.

А могильним хробакам вічно хочеться жерти,

Але мене їм доведеться дуже довго чекати.

Вдалося з Монтани на товарному втекти.

У ту ніч, коли батько наказав довго жити,

Проїхав я всі нори, де лише щури можуть жити.

Живого їм мене додому не затягнути.

Проїхав Оклахому, і Ель Кахон,

І навіть Техачапі і Сан-Антон.

Додому я ані ногою, додому я ані ногою,

додому я ані ногою...

У ДОРОЗІ

Чи не підкинете?

Давай залазь. Всі помістимося.

Ага... Спасибі, брате!

Вуу! Поїхали!

Спокійно, брате, спокійно.

Ви звідки, хлопці?

Північна Дакота. Їдемо збирати врожай.

Дякую.

А ти?

З Монтани.

Їдеш кудись чи просто так?

Просто так.

А гроші є?

Вистачить на пінту віскі до самого Денвера.

Якщо твої плетінки закопати, дерево виросте?

Ні, краще я їх з'їм, як буду голодний.

...Можу поділитися!

У мене... дівчисько хоч куди...

У мене... дівчисько хоч куди.

Хоч кого запитай, шістнадцять років, і кращої немає...

У мене... дівчисько хоч куди.

П'ять місяців тому.

Лео Парадайз любив життя, ...

І хоча серце його залишилося в Квебеку,

коли він приїхав сюди з коханою дружиною, Габріель,

він полюбив цю країну всією душею.

...А тепер

він рано пішов за своїм сином Жераром,

у кращий світ.

Ну, ти як?

Нормально.

Добре.

Я познайомився з Діном невдовзі після смерті батька.

...Я приходив до тями після хвороби,

про яку не стану багато говорити,

скажу лише, що вона була пов'язана з смертю батька

і моторошною депресією, яка мене охопила.

"Ходімо вип'ємо", - каже мій друг Сел.

Я приходжу, і що ж

Сел Парадайз зник.

А замість нього сидить

похмурий, мовчазний зануда.

Та ну, Карло. А про що я повинен говорити?

Про книгу, яку не пишу? Про натхнення, якого немає?

Про тепле пиво?

Ти просто озирнися:

Все наче запліснявіло. - Так, але це тобі тільки зараз так здається!

Життя - довге, і сповнене всього цікавого.

Взяти хоч мене. Я сповнений натхнення.

Голова просто сповнена римами і думками.

Послухай:

...«Навколо темно...

Сумна ніч...»

Куплю тобі ще пива!

- Браво, Карло, молодець! - Чед!

Я вас, покидьків, по всьому місту шукаю.

Сам-но як?

Пам'ятаєте я розповідав, про мого друга-в'язня з Денвера?

Який викрав п'ятсот машин.

Я від нього божеволів.

А ми тобі навіть не вірили.

Вперше я почув про Діна від Чеда Кінга.

Він показав нам з Карло його

листи з Колорадської колонії.

Ну ж, брате, ходімо!

Великий Дін чекає!

І ось Дін приїхав у Нью-Йорк.

І щойно одружився на шістнадцятирічній дівці

на ім 'я Мерілу.

Ворушіться, джентльмени.

Ти глянь, кого до нас принесло, чортяка Чед Кінг!

Як справи, ковбой? Я - Сел.

Сел. Міцно потиснув. А, так, так, так!

Сел і Карло письменники.

Начувся я про вас, волоцюги.

Ми проведемо тебе ніцшеанськими шляхами

великого злого міста.

І викуримо всю твою траву.

А, трави у мене завалися!

Мерілу, давай вставай і зроби нам кави.

Прийшли мої друзі-писаки.

Заходьте.

- Знімайте черевики. - Серйозно? - Жартую.

Голосніше кричи, нехай чують.

Зрада твоя - у серце ніж.

Але у мене знімає дах.

Коли ти поруч йдеш ...

Так ... А ось таку ти не чув.

Це не пісня.

Слім Гейлард.

Так, так, так. Вгадав.

Діне. Щоб не здохнути, декому іноді потрібен пончик.

«Іноді потрібен пончик» .

Обожнюю мою тьолку!

Прокидайся,

Чед Кінг.

Приємно, коли хоч хтось тебе слухає.

Я кажу, приємно, коли хоч хтось тебе слухає!

Вперше бачу, як дівчисько забиває косяк.

Та ну?

«У бік Свана». Марсель Пруст.

За день до своєї смерті ...

батько узяв мою руку...

подивився...

І сказав:

« У тебе немає мозолів, Сел.

Це тому, що ти, сучий сину, жодного дня не працював!"

Так вже. Так... А мій старий хрін знати де.

Бомжує десь в Денвері як... як лайно.

За батьків.

Так. За наших добрих, старих,

мертвих, дзьобнутих батьків.

І за Захід.

Прошу.

Мене тягнуло до Діна не тому,

що я був письменником і хотів нових вражень.

А тому що він нагадував мені померлого брата.

На Заході третину свого часу він провів у більярдній,

третину - у в'язниці, і

третину - в бібліотеці.

Всі мої нью-йоркські друзі обожнювали принижувати суспільство,

наводячи при цьому тупі причини, як прочитали в книжках, політичних або психоаналітичних,

А Дін просто крутився в цьому суспільстві.

Від нього я багато чому навчився.

Втім, напевно, як і він від мене.

Хлоп, правда, майстер шмаляти на саксі, брате!

Ти хоч розумієш, що ми сьогодні бачили, Селе?

У цього малого є це!

Він починає перший приспів, вибудовує ідею, але повинен якийсь час лабати за темою,

і раптом посеред приспіву до нього приходить це!

... І всі дивляться, січуть. І час завмирає.

І він повинен лабати далі

всупереч всім сподіванням, і назад, і з такими незбагненними почуттями

вивертати душу, що всі розуміють:

мелодія - фігня, головне - це!

Привіт, можна тебе пригостити?

Зроби три.

Краще я пригощу.

Гаразд. Спасибі.

Як тебе звуть, чоловіче?

Питають, як мене звати!

Це хлопці з роботи.

Привіт, хлопці з роботи.

І тобі.

Так про що це я?

...Коротше, приходимо в бордель.

А біля дверей макака.

Отож, робиш ставку,

а макака крутить барабан з костями...

Якщо виграв - тобі дають дівку за так.

А якщо програв мавпі,

отримаєш в зад по саме не хочу!

Мавпа дасть на горіхи! Типу еволюція.

«Содом і Горила». От чесне слово!

А приємно натягувати білу жінку?

...Завжди хотів дізнатися.

Ти що,

ніколи не спав з білою?

Ні.

Спав з білим мужиком.

Здрастуйте, мамцю!

Ти прямо викапаний вона.

Гаразд, ходімо.

А де Мерілу?

Та, зараза... Ми з нею погиркались, вона копів викликала.

Потім згребла гроші і звалила в Денвер.

- Та ти що?! - Так.

Так. Мабуть, я теж скоро туди подамся.

Коли?

Скоро.

Але спочатку ти повинен навчити мене писати книжки.

Ти мені лестиш, але...

Показуй. Давай.