Billionaires' Bunker (El refugio atómico)

…здавайся, здавайся, здавайся, здавайся…

Віллі, що відбувається?

Що таке, бляха, Роксан?

Абонент поза зоною досяжності. Залиште повідомлення після сигналу.

Бляха.

-Що сталося? -Не знаю.

-Цей дзвінок кардинальний. -Коротке замикання.

-Треба передзвонити. -Роксан має все перевірити.

Після кожного замикання дроти треба з'єднати.

Маємо ще одну хвилину.

Тюремні профкурси не минули дарма.

Віллі, ти знову поза зоною.

Я зараз же повертаюся в Іспанію.

Я більше хвилини в цій жаровні не витримаю.

Заспокоймося.

Ще чого? Він готовий купити компанію за 880 мільйонів.

По-твоєму, я спокійна? Аж ніяк.

В аеропорт. Приватний термінал.

На телефон Ґільєрмо надійшло повідомлення.

Освальдо каже, що летить в Іспанію.

Роксан перезавантажилася за дві хвилини сорок п'ять секунд.

Система ожила. Гляньмо.

Роксан, перевір контур на несправності.

Збоїв не знайдено.

Знайди розрив, якщо треба — переверни всі 20 000 метрів кабелю.

Зіро, за мною! Зателефонуймо Освальдо.

Він нікуди не поїде.

Я отримав твоє повідомлення.

Ти летиш в Іспанію?

Не хвилюйся. Знайдемо кращих єдинорогів.

Ти здаєшся?

Краще йди відпочинь.

Я забронював тобі номер у «Сама Сапфір».

Я поговорю з гендиректором.

Зранку повернешся й підпишеш те, що я скажу.

Домовилися?

Я все зроблю.

Дякую.

Привіт. Що там у тебе?

Ого!

Тримай.

-Коп-кун-крап. -Коп-кун-ка.

Зараз можна забронювати…

-Чого витріщився? Фотку хочеш? -Ага, на права для байка.

Максе, облиш його, будь ласка. Це ж дрібниця.

Не для мене. Чув, ти запросив Азію на побачення.

На якийсь пікнік.

Пляшка вина, ковбаса.

Максе, облиш. Він просто хотів подякувати.

Ще й сказав це під седативними.

Слухай уважно. Азія зі мною.

Тож якщо хочеться ковбасок, поклич своїх друзяк у помаранчевому.

Щоб уникнути непорозумінь.

Знаєш, хто їстиме ковбасу?

Твоя мати.

Це буде друге побачення.

Перше минуло тут, у кімнаті охорони.

Вона стояла отам.

А я — на колінах.

Вилизував їй.

Максе, досить. Перестань.

Не вір йому, Максе.

Досить, прошу.

Максе, ну навіщо?

Щоб він знову впав без тями?

Максе.

Максе.

Максе, заспокойся.

Він провокував тебе.

Ти йди в медпункт. Я поговорю з мамою.

Мамо.

Що ти тут робиш?

А ти як думаєш? П'ю сухе мартіні. Хочеш?

Я випив би пива.

Слухай, мамо,

як справи?

Після мого арешту ми майже не розмовляли.

Твоя правда.

Поговорімо.

Знаєш, чому я не навідувала тебе в тюрмі?

Бо я 28 років

була коханкою Ґільєрмо.

Він — кохання мого життя.

А ти вбив його доньку.

Ось чому,

коли я все-таки приходила, то бачити тебе не могла.

Бо ти завдав йому стільки болю.

Пробач, синку,

але плин життя не змінити.

Я все життя ховалася.

Але відколи я спустилася сюди, не знаю…

мене прорвало, як пляшку шампанського.

Тепер я хочу казати лише правду.

Я думав, ти не приходила, щоб я не бачив, як ти плачеш.

Максе,

я дуже тебе люблю.

Ніколи в цьому не сумнівайся.

Проте,

мабуть, романтика мені ближча, ніж материнство.

Кохання — моя пристрасть.

А в мене було лише одне.

Тоді, мабуть, працівник, який відлизав тобі в кімнаті охорони…

-Це не кохання. -Максе, що за кпини?

Просто якась несуттєва інтрижка.

Що ж, твоя правда.

Суть у тому, чому я не знав про вас з Ґільєрмо.

Адже це було так очевидно.

Ще малим я чув, як ви смієтеся на веранді, коли всі вже повлягалися.

Максе, не драматизуй.

У кожної сім'ї свої клопоти.

Ти розумієш, що ти — копія бабусі?

Ти все життя хотіла втекти від неї…

а сама виявилася значно гірша.

Егоїстичніша,

але не така дотепна.

І набагато лицемірніша.

За свій вік я витримав не один удар,

але кілька слів моєї матері за келихом сухого мартіні

розтрощили моє уявлення про життя.

Щось перемкнулося, і все змінилося.

Прошу, обійми мене.

Авжеж.

Обійми.

Що сталося?

Не хвилюйся. Я тут, я поруч.

Коли б не знадобилася. Чуєш, Максе?

Я тут.

Я тут.

Я хочу побачити червону барву світанку

Засяє новий день

І забере твою самотність

Я хочу бути червоною барвою світанку

Сонце знову засяє

І забере твою самотність

Антоніо, принесеш нам ще плящину?

Навряд чи в її стані доцільно пити ще.

А що доцільно в її стані?

Де ти візьмеш нефролога з апаратом для діалізу?

Чи хірурга?

Чи лікарню з реанімаційним відділенням?

Поглянь на неї. Ми зробили їй зачіску й макіяж…

Вона більше не жовта. Красива, тішиться життю.

Ми — дві жінки, які разом зустрічають кінець світу.

Осідлали гарну хвилю, якою плистимемо до скону.

Так, пані. Авжеж.

Пошукай французьке шампанське.

Почастуєш мене ще?

Хто б міг подумати — ти все розкусила.

Я така рада, що зустріла тебе, Вікторіє.

Нехай ми з тобою зійшлися всього на мить…

якщо на світанку настане кінець світу — мені байдуже.

Він виснажений.

Бідолашний.

У нього джетлаґ.

Ніякого сну. Надішли повідомлення.

ЗАБРОНЮВАВ ТОБІ СТОЛИК У РЕСТОРАНІ ГОТЕЛЮ.

Забронював тобі столик у ресторані готелю.

Смачна їжа, чудовий вигляд на річку…

Через пів години.

Йому не можна заснути ні на хвилину.

Нехай під час сьогоднішніх розваг

ходить з затуманеною головою.

Чому ми завжди ускладнюємо?

Чому просто не продати йому компанію?

Перекаже гроші — і все. Нащо влаштовувати цілий цирк?

Бо Освальдо — гончак.

Щойно почне рознюхувати,

перевіряти документи тощо, він може розкусити наш обман.

Тому ми влаштовуємо цирк, щоб відвернути його увагу.

Викличемо таку навалу відчуттів, що йому забракне мозкової потужності,

щоб перечитати документи.

Він хутко все підпише й помчить додому пити аспірин.

Привіт.

Ми ненадовго заскочимо в кімнату Макса.

Можна до тебе?

Так.

Будь ласка.

Хочеш, я спитаю, що сталося?

Або говоритиму про щось інше.

Як захочеш.

Моє життя — суцільна показуха.

Починаючи з мами.

Сказати, що я не знаю підлішої людини,

буде замало.

Я усвідомив це лише в бункері.

Теорія перемотування.

Коли відмотуєш назад

і розумієш, що все не так, як ти думав.

Обставини не змінилися,

але,

гадаю,

ми нічого не помічали

через власне небажання.

Це твоя теорія?

Ну…

я відчула її на собі.

Але рано чи пізно доводиться розставити все по місцях.

Навіщо?

Бо треба зробити вибір.

Жити в уявному світі — чи реальному.