Book Club: The Next Chapter

У певні моменти свого життя ми втрачаємо над ним контроль,

і тоді нами керує доля.

Це і є найбільша на світі брехня.

Пауло Коельйо «Алхімік».

МОЛОДЯТА

Як жінці за сімдесят вдалося вийти заміж?

Усе розпочалося в локдаун.

Ну, я тут бачу лише себе.

І це не те, на що я хочу дивитись.

Даян, тебе не чути.

Що я маю зробити, щоб не бачити своє лице таким великим?

Тебе не чути.

Даян, у тебе вимкнений мікрофон.

Алексо, приєднайся до моєї зустрічі.

Гаразд.

- Привіт, дами. - Привіт.

Привіт.

Вів, ти що, увесь цей час жила в Артуровому кондо?

Дев'ять днів.

Це світовий рекорд.

Шер, ти що, п'єш на роботі?

Ну, формально, суд зачинений.

Тож тут лише ми з суддею Вокером.

Мій ресторан теж зачинений. Сказали, це може тривати два тижні.

Усе, я розібралася.

Чому я картоплина?

НОРМАЛЬНІ ЛЮДИ САЛЛІ РУНІ

Обговоримо «Нормальних людей»?

Які нам рідко трапляються.

Гей. Як вимкнути цю картоплину?

Одне можна сказати напевно:

це тривало довше, ніж будь-хто очікував.

«Неприборкана».

Болісна правдива історія про те, що у Вів під сподом,

якщо салон депіляції не скоро відчинять.

Там давно все лазером видалили.

Даруйте, уже 19:00.

- Ой лиш... - Дякую вам, медпрацівники.

- Так. - Дякую.

Ніхто так не насолоджується карантином, як ти, Вів.

Ми підтримували зв'язок

і одна одну в тяжкі миті.

Гляньте, кого виписали з лікарні.

Брюсе, у тебе чудовий вигляд.

Усе добре, лише невеличкий інфаркт.

Живемо помаленьку.

Більше не їмо чизбургерів.

О так. Але гляньте,

у мене є особливі коржики.

У формі аорти.

Ні.

- І святкували професійні досягнення. - Бо вона велика молодчина.

Ніхто цього не заперечить

Та-да.

Мене вже запросили провести три весілля.

Із заслуженим званням тільки на це й годишся.

Це так мило.

Це деградація.

Я вчилася не для того, щоб казати дітям колег: «Можете поцілуватись».

І, як багатьом іншим, час на самоті дав нам змогу спробувати щось нове.

Песимістичненько, але...

Я заквасила вдома огірки.

Я взяла папугу з притулку.

Його звати Сильвестр.

Ти хороший хлопчик?

Віддала Сильвестра в нову сім'ю.

І змусив зайнятися тим, що ми відкладали.

Тільки це й залишу.

Ну, добре, що не викинула бляшанку з-під кави.

Це Гаррі.

Гаррі?

Ну, так. Прах. Це прах Гаррі. Бачите?

Перед смертю він побажав стати лате?

- Не тримай його там. - Чекайте.

Краще тримати його на каміні в спальні Мітчелла?

Мабуть, твій померлий чоловік не таким уявляв своє останнє пристанище.

Повертайся в коробку. Ось так.

Ні. Піди розвій його десь.

Як мені це зробити?

Що, піти й розвіяти його над полем?

У нього алергія на коней.

Якийсь час здавалося, що це ніколи не закінчиться.

Мені сподобалось,

але якби я хотіла почитати про жінку, яка застрягла вдома,

повільно божеволіючи,

я б почитала власний щоденник.

Але всьому рано чи пізно приходить кінець.

Гарні були часи, так?

Найкращий ресторан у Брентвуді.

Найкращий у Лос-Анджелесі.

- Точно. - Так.

Ви такі добрі.

Я все одно збиралася на пенсію.

Приєднуйся до мене.

Це нудно, але... нудно.

Так.

Що ж, це був цікавий досвід,

але наш час на самоті нарешті завершувався.

І ось-ось мала розпочатися нова спільна пригода.

КЛУБ «50 ВІДТІНКІВ СІРОГО» ПРОДОВЖЕННЯ

Тук-тук.

Боже мій.

- Відчуття, наче це досі заборонено. - Ні.

- Ні. Я проти заборони обіймів. - Так.

Що тут сталось?

Ми дожили до віку, коли треба загортати меблі в плівку?

Ні. Ось що буває, коли не маєш чим зайнятись.

Я ще пробувала замінити плитку у ванній.

- Але не вийшло. - Он як?

Жах якийсь.

Агов.

Судде.

Ой, припиніть, я на пенсії, не треба формальностей.

Підійде й «Ваша честь».

Ніколи не думала, що так радітиму обіймам із тобою.

Ага, мені це часто кажуть.

Привіт!

О ні.

Боже мій.

Я така рада тебе бачити.

- Божечки. Привіт. - Привіт.

- Привіт, люба. - Привіт.

- І моя подруга. - Привіт, Худорлява.

Це так класно.

Як ти, Худорлява?

Я така рада.

Вів, запитання. Для чого тобі рукавички?

Плануєш пограбувати ювелірний?

Чи хочеш стати мімом-аматором?

Або й професійним мімом, якщо дуже захочеш.

Це була б цікава зміна.

Ну, взагалі-то, одна цікава зміна відбулася.

Ой лишенько.

Що це таке? Що?

О боже.

- Ти заручена? - Така гарна.

- Ти в це віриш? - Ні.

- Ага. - У мене стільки запитань.

Коли це сталося?

- Ну... - Зажди.

- Сядь і розкажи нам усе. - У подробицях.

Гаразд.

Божечки. Вів, це неймовірно. О ні.

Боже. Насправді це сталося вчора ввечері.

Не віриться, що це було вчора.

Ми повертались додому,

він заговорив про пропозицію,

а я сказала: «Якщо не зараз, то коли?».

Бо в наступні 50 років

він уже може не бути для мене таким привабливим.

А тоді ми опинилися перед ювелірним магазином.

Не встигла я оговтатися — ми в магазині й кажемо: «Зробімо це?

Заручімося?».

І ми заручилися.

- Ми заручені. - Боже.

Прошу вас.

За Вів і Артура.

Дякую.

- Будьмо. - Чудово.

Дякую, подруги.

Ви вже вибрали день?

Артур зробив це ввечері.

- Що? - Увечері освідчився.

- Сміятися з її дурних жартів... - Ні.

- ...бо вона наречена? - Гадаю, так.

- Так. - Шерон правду каже.

О, яка ти. Новий піджак?

Для мене новий.

Гадаю, його власник придбав його дуже давно.

Ну, я рада, що твоя вагіна не отримала почесного звання.

Хто цей щасливець?

Гадки не маю. Я знайшла його на задньому сидінні свого авто.

Хто знайшов, того й скарб.

Я не розумію, як це досі можливо.

Тепер розумієш, чому вона міняє кульшові суглоби.

Люди з механічними колінами мали б мовчати.

- Боже, дівчата. - Що? Що таке?

Хотіла вам показати, що я знайшла під час прибирання.

Ти прибирала? Що тут було до прибирання?

Дивіться. Думаю, це знамення.

Знамення? Гаразд. Що...

Це з поїздки, яка не відбулася.

Пам'ятаєте? Ми збиралися в Італію.

О, Італія. Боже мій.

Наша поїздка мрії. До того, як я завагітніла й усе зіпсувала.

«Пан Американ»?

Тільки уявіть, із цим ми могли сісти на літак.

Я не можу навіть на них дивитись.

«Здивуй Джанні.

Спробуй знову його чарівні фрикадельки.

Не живи у страху».

Боже. Ну все. Це не...

«Спробуй його чарівні фрикадельки»?

«Не живи у страху»? Наскільки ж вони великі?

Джанні. Хто такий Джанні? Тобто...

Він був красунчиком-італійцем на моїх кулінарних курсах

мільйон, а то й трильйон років тому.

Мабуть, зараз товстий і лисий.

- Вибач. - Не руйнуй мої спогади.

Хай там як, річ не в цьому, а в тому, що я це знайшла.