The Clovehitch Killer

Перше вбивство сталося ще до мого народження.

Вбивця назвав себе Стременокрутом.

На честь свого улюбленого типу вузлів.

Наше місто жило у страху.

Але згодом, 10 років тому, вбивства припинились.

Щороку наша громада справляє помин

для родин та друзів жертв.

Тоді, я не надавав цьому великого значення.

ВБИВЦЯ-СТРЕМЕНОКРУТ

Хтось має очолювати загін.

Чому?

Є бажаючі відповісти?

Аби всі крокували в одну ногу. Це по-перше.

По-друге: ти, встань і підійди-но сюди.

У мої часи ми робили так:

стяг угору, плечі назад.

Розправте всі свої плечі.

Молодці.

А якщо день буде вітряний, то

що інша рука буде робити?

- Вирівнювати стяг. - Саме так.

Тож в такий день... Ви двоє, підійдіть.

Пліч-о-пліч.

Вашим завданням буде змикати ряд.

Ось так, зрозуміли?

Плече до плеча.

Ви триматимете стрій рівним для прапороносця,

який утримує вагу прапору плюс вітер.

Дуже добре.

Гарна робота. Сідайте назад.

Поаплодуємо нашим учасникам? Усім нашим колом.

Гей, друже, я... Я хотів був з тобою поговорити.

З роботою зараз тухло,

до того ж внески по страховці дядька Руді зростають, тож я не зможу...

Я не зможу відправити тебе до табору лідерства.

Я розумію. Але ж мені це потрібно щоб резюме вирізнялось з-поміж інших.

Так сказав вербувальник.

Авжеж, ми просто...

Ми попрацюємо над твоїм рангом разом.

Це лише займе більше часу,

до того як почнеш хапати зірки з неба.

- Краще я це візьму. - Ні, я сам.

Все, я тримаю. Тримаю.

О, ні!

О, ні, він попавсь!

Хоч ти і стаєш вище, та я досі в змозі надерти тобі дупу!

- Годі вже. - Скажи це.

- Ні! - Скажи!

Скажи. - Дядько.

Молодець.

Нічогенька в тебе чортопхайка.

А мій тато сказав, що я не отримаю нормальної автівки поки мені немає 18-ти.

- Що справді? - Так, бо ти ж в курсі, що

водії підліткового віку вкрай небезпечні.

Так, дійсно...

Мабуть це правда.

Гей!

Ти мені подобаєшся...

Ну, тобто, я тобі теж, так?

Так. Звісно.

Як тут відкидується сидіння?

- Ем... Там є важіль. - Ок.

Там, знизу.

Ого, а що це таке?

- Де ти це знайшла? - Ось тут.

Що?

Тобі таке подобається?

Ні, ні... Я...

Я навіть не знаю звідки воно взялося...

Ну, це ж твоя тачка.

Так, але це не моє.

Чесно. Воно не моє.

Це огидно.

Вибач.

Хочеш продовжити? Ні, знаєш, стає трохи пізненько.

Авжеж.

Ти взагалі помічаєш, наскільки високою стаєш?

Любий, вона вище ніж був Тайлер у її віці.

Це все через гормони росту,

які я додаю до тіста.

- Тайлере, поквапся! - Вибач, мамо.

- Опля! - Один для мене.

Дякую.

- Амінь. - Амінь.

Нумо їсти.

В тебе буде час забрати дядька Руді?

Ми візьмемо різні машини.

Я не можу знайти свої ключі.

Тайлере, не бачив ніде моїх ключів?

- Ммм.. - Нам вже час, а ти - їж.

- Налітай! - Смакота.

- Ого! - Як смачно.

Хіба це не смакота, я Вас питаю??

Сам сказав.

Що?

Гей, Руді!

Поквапся, чемпіоне.

Якщо запізнимось, твоя мати дасть нам прочухана.

Нарешті.

Ти її бачив?

- Емі? - Ні.

Її.

Вона знову прийшла.

Кому яке діло?

Але що вона робить?

Планує зчинити стрілянину у церкві?

Вона не планує нікого розстрілювати.

Вона не християнка.

Вона прибацана.

Я знаю її зі школи.

Вона щороку пише реферат

на тему вбивств.

А ти що запав на неї?

Це гидко.

Ти знав що вона дала

п'ятьом різним футболістам

бо її мама кинула родину аби стати стриптизеркою?

Нам слід помолитися за її душу.

Або викликати копів.

Тайлере, ти зможеш поговорити з Біллі пізніше.

У нас купа роботи.

- Ще побачимось. - Бувай.

"І пам'ятайте, що

Даниїл показує нам приклад не просто віри,

а віри такої сили, що дає змогу

впоратись із вигнанням на кшталт Вавилонського полону.

Розумієте, аби мати змогу

жити у Вавилоні, Даниїл вів життя...

Він був, наче мирянин, він не був..."

- Прибери це, будь ласка. "схожим на Єремію".

"Він був мирянином.

Він усе життя прожив на арені Вавилонського політикуму.

Це був настільки ворожий світ,

наскільки це можна уявити".

Чому тато не допомагає нам із купонами?

Бо твій батько має право на власні захоплення.

Як тобі сьогоднішня служба?

"Він беззастережно

вірив у силу Господа нашого.

Саме тому він призначив зустріч з Навуходоносором.

Він сказав..."

Ти залежний від цієї штуки.

Мені це не подобається. - Я маю подивитися.

Я лише гляну

хто саме мені написав - "Він вірив

у силу Господню". - Що там аж такого важливого?

"Даниїл вірив

у силу молитви.

- "Безумовно". - Нічого.

Не зважай. - "Останнє з сіїх див..."

- Гей, що відбувається? - О, боже.

Не йди за мною. - Це через...

Це через оте фото?

Ні, я розповіла одній особі, яка, як я думала,

нікому не розповість. - Що?

Я навіть не знаю що воно таке було.

Воно не моє, гаразд?

Те авто мого батька.

Ти бачив що люди пишуть у мене на сторінці?

І після цього ти з'являєшся тут і красуєшся перед усіма

наче задавака? - Клянусь господом,

воно не моє.

Ти маєш мені повірити.

Ти маєш розказати усім правду.

Ти скажеш їм, правда ж?

Що ти зробив, аби розізлити своїх маленьких друзів?

Хтось розпускає про мене чутки,

що не відповідають дійсності.

Підліткова драма.

Тобі мабуть непереливки.

Знаєш, а я чув про тебе.

Тебе пре від отого всього...

Це мерзенно.

Що ж, я про тебе теж дещо чула.

Збоченцю.

А ну віддай!

Ні, не віддам!

Гей, що тут коїться?

Це що по-вашому?

Що собі думаєш?

Так не можна.

Хочеш потанцювати?

Хочеш потанцювати зі мною?

Гаразд.

Тримай їх!

З днем народження, С'юзі!

Тайлере, потрібна твоя допомога.

Тайлере?

Тайлер.

Чим ти займаєшся?

Я лише дивився дещо