Babe

Це розповідь про неупереджене серце

і про те, як воно назавжди змінило нашу долину.

Були часи, ще зовсім недавно,

коли свиней поважали лише інші свині.

Вони проводили свої дні у жорстокому світі без сонячних променів.

У ті дні свині вірили, що чим швидше вони стануть великими й товстими,

тим швидше потраплять у свинячий рай.

Вставайте!

Настільки чудове місце, що жодна свиня звідти не повернулася.

Так!

Бувай, мамо.

Тож, коли наставав час батькам

йти до того іншого світу нескінченного задоволення,

молоді свині не сумували,

а очікували дня, коли вони також здійснять свою подорож.

М'ЯСНІ ВИРОБИ СОНЯЧНОЇ ДОЛИНИ ШИРОКИЙ ВИБІР ДО ВАШОГО СТОЛУ

Мабуть, тому, що воно було саме.

Мабуть, через його сум його легше було впіймати.

Яка б не була причина, з тисячі тварин у свинарнику в цей день

була обрана лише одна.

-Як тобі це, Гаррі? -Саме таке, як треба.

-Скільки з мене? -Це послідок, Гаррі.

Нікчемний малий послідок.

Ти надто скромна, Есме Хоггетт.

Дев'ять із десяти зайнятих перших місць за варення - не просто везіння.

Хоча везіння теж важливе. Ягоди дуже добре вродили цього року,

і вода теж дуже смачна. Звичайно, ми не використовуємо міську воду.

Артуре Хоггетте! Як справи, Артуре?

ЗДОГАДАЙТЕСЬ МОЮ ВАГУ

Як твої вівці? Ну ж бо, випробуй удачу.

Може, спробуєш здогадатися, Артуре? Все заради доброї справи.

Не тримаю свиней.

Різдво. Подумай. Яке свято!

Ось так, Порося.

Порося і фермер подивились одне на одного,

і в якусь мить щось відбулося між ними.

Слабке усвідомлення спільної долі.

Дивно.

Вперше це мале не вищить, мов недорізане.

Тепер тобі треба здогадатись.

Сім кілограм 150...

50 грам.

Хоггетте!

Хоггетте!

Дякую, Артуре. Ми зважимо порося завтра.

Зателефонуємо, якщо ти переможеш.

Коли переможеш, Артуре! Коли переможеш!

Бажаєте вгадати вагу поросяти, сер? Підтримайте «Лайонс-Клаб».

ЕСМЕ ХОГГЕТТ 1-Е МІСЦЕ

Що б нам зробити з поросям, Графине?

Уяви: дві шиночки, два бекончики,

свинячі відбивні, нирки, печінку, фляки, замаринувати ніжки

і залишити кров для чорного пудингу. Телефон. Хоггетте!

Гарна новина, Артуре. Ти виграв порося.

Свині безсумнівно тупі

-Що це, мамо? -Це порося.

-Його з'їдять, коли підросте. -Нас теж?

Боже милостивий, ні!

Боси їдять лише таких тупих тварин, як вівці, качки та кури.

Схоже, він справді тупий, мамо.

Не настільки тупий, як вівця, але свині безсумнівно тупі.

Вибачте. Це не так.

Господи! Ти хто?

Я Великий Білий.

Так, це твоя порода, любий. А звати тебе як?

Я не знаю.

Як тебе називала мама, щоб відрізнити від братів і сестер?

Наша мама називала нас всіх однаково.

І як вона вас називала, любий?

Вона називала нас «Бейб».

Мабуть, не варто надто багато говорити про сім'ю.

Я хочу до мами.

Заспокойся. Будь сміливим малюком.

Я пішла від мами в твоєму віці, і мої цуценята скоро мене покинуть,

але я пригляну за тобою, якщо хочеш, поки не станеш на ноги.

Поросятко трішки засмучене. Він спатиме з нами,

поки не стане на ніжки.

Поки не стане на ноги.

Але, мамо, він обпісяє ліжко!

Дурниці!

Якщо ти кудись захочеш, то вийдеш назовні, гаразд?

Молодець.

Так! Налітайте на нього!

Як тебе звати, порося?

-Який він на смак? -Звідки він?

Як усе відбувається

Пропустіть! Геть із дороги!

Треба щось зробити з тим качуром.

-Що це за шум? -Це Фердинанд.

-Що за Фердинанд? -Качур.

-Хоче бути півнем. -Не хоче бути качуром.

Ми його одного дня піймаємо і з'їмо. Правда, мамо?

Так, любий.

Нащо комусь їсти качура?

РЕКС

Бейбе, зачекай тут.

-Хіба свиням не можна? -Живим - ні.

Вибач, любий. В будинок можна лише собакам і котам.

-Чому? -Саме так все і відбувається.

Порося!

Яку неймовірну їжу я тобі несу. Так! Яка ти щаслива свиняча відбивна!

Смачно! Так! Смакота.

А хто тут стане великою товстою свинкою? Ти! Смакота.

-Куди ми йдемо? -На роботу до овець.

-Хто такі вівці? -Це тварини у вовняному хутрі.

-З вовняними головами. -Люди не можуть їх доглядати без нас.

Навіщо ми їм?

-Бо ми вівчарки! Так! -Бо ми вівчарки!

-Не ти, любий. -Чому?

Ми робимо собачу роботу. Ти - порося. Твоє завдання - залишатися тут і їсти.

Ми повернемося в кінці дня.

Вони не думають, що я запам'ятаю. А я не забуду.

Схоже, вівці народжені для страждань.

Агов? Перепрошую.

-Клятий вовче! -Я не вовк.

-Я порося. А ви хто? -Ягня.

Я свиня. А ви?

Я ягня. Ягня!

Ви вівця!

Я не хочу, щоб мене називали звичайною вівцею.

Я бордер-лестерське ягня. Мене звати Маа.

Що з вами, Маа?

Копитна гниль і сильний кашель, і я не така молода, як колись.

А ти гарненьке маленьке порося.

-Як тебе звати? -Бейб.

Зовсім не схожий на вовка. Поводяться, як із багном.

Щойно подивляться - одразу кусають, дикуни!

-Кусають? -Або й гірше.

Деякі вовки такі злі, що кидаються на вівцю і розривають її на шматки.

Флай такого б не зробила.

Флай, кажеш? Дуже жорстока тварина, щоб ти знав.

-Тільки не Флай. -Всі пси жорстокі з вівцями.

Завжди.

Грубі дикуни! Ось які вони.

Хотіла б я побачити, що б ти заспівав, якби опинився з ними.

Того вечора у поросяти в голові крутилося багато питань щодо Флай.

Жорстокі, злі, грубі?

Чим займалися собаки цілий день на пасовищі?

Привіт, Бейбе. Як пройшов день?

Гарно, дякую.

Мабуть, стара вівця помилялася щодо Флай,

і порося пообіцяло собі, що більше не думатиме погано про жодну істоту.

Злочин і покарання

Ранок жахливого злочину був схожим на всі інші на фермі Хоггетта.

Пропустіть!

Зліт!

-Негайно! -Вгору.

Я боялася, що він буде різким,

але він досить мелодійний, еге ж?

Зайшла до «Техніки О'Халлорана», а він там на мене чекав.

Як приємно так прокидатися щоранку!

Хоггетте, любий. Церква.

Для здійснення зухвалого злочину качурові потрібен спільник.

Надійна і дуже довірлива істота, яка буде поза підозрами.

Гей!

Що?

Ти, здається, розумний, тямущий і проникливий юнак.

-Хто, я? -Так. Ходи зі мною.

Боже! Ох і весело буде!

Що ми робимо? Куди йдемо?

Тепер качур знав точно, що йому робити.

Будильник повинен зникнути. Його життя залежало від цього.

-Бачиш його? -Так.

Добре.

Я проходжу кухню, а також вітальню.

-Добре. Так. -У спальню.

Беру механічного півня і несу його тобі.

-А кіт? -Тихо несу тобі.

-Чудово. -Не думаю, що мені вдасться.

Це проти правил. В будинок можна лише собакам і котам.

Мені подобається це правило. Але наша справа більша за правила.

Питання життя і смерті.

-Справді? -Ходи зі мною.

Агов! Слухай, я маю тобі дещо розповісти.

-Так? -Люди їдять качок!

Перепрошую?

Качки не вірять, та все одно,

люди їдять вгодованих, апетитних качок.

Я не вірю. Не бос. Не його дружина.

Припини. Люди не їдять котів. Чому?

-Вони... -Вони незамінні. Ловлять мишей.

Люди не їдять півнів. Чому?

Вони роблять з курками яйця і будять усіх вранці.

Я пробував із курками, не вийшло.

Тож я спробував кукурікати і відкрив свій талант.

Та щойно я став незамінним, як вони взяли машину на цю роботу.

Як підступно! Механічного півня!

-Боже. -Боже?

Мабуть, життя анорексійного качура

не надто важливе з широкої перспективи.

Але, порося, іншого життя у мене немає.

Чому саме я маю це робити?

У мене алергія на котів.

Я від них чхаю.

Не переймайся. Я не розбуджу кота.

Моє життя в твоїх руках.

Боже.

Ні!

Господи.

Ні!