The Standups

СПЕЦІАЛЬНИЙ ВИПУСК КОМЕДІЇ NETFLIX

Вітайте Браяна Сімпсона!

Так.

Ви знаєте, що сотні років

темношкірі вимагали виплати репарацій.

Щоразу, коли я заводив про це розмову, казали:

«Це ж нереально».

«Вас же 13% від населення».

«Америка не може роздавати всім гроші».

А потім сталася пандемія.

Я кажу: «Ви, гівнюки, маєте трильйони доларів…»

«Де в дідька наші гроші?»

Дайте темношкірим людям грошей.

Так.

Справді. Це не жарт. Це — вихід із ситуації.

Безплатну медицину теж. Може, дозволимо вам казати «ніга».

Усе можливо.

Усе можливо.

Не люблять, коли ми протестуємо. Збираємося групами, то люди бісяться.

Америка ставиться до темношкірих, як касири до дрібних грошей.

За законом, нас мають приймати скрізь…

А якщо нас понад чотирьох-п'яти,

кажуть: «Якого біса?»

А це ж неправильно.

А стрілянина з поліцією…

Копи стріляють у неозброєних темношкірих, кажуть: «Я боявся за своє життя».

«Він був швидкий».

Єдина робота, де так можна.

Верховний суд постановив, що поліціянт може відкрити вогонь,

якщо боїться за своє життя.

Якщо вони бояться, то можуть вас застрелити. Нічого не поробиш. Гаразд.

Можеш убити засранця, якщо боїшся,

але перед тим, як стати копом,

перевіримо, чого ти боїшся.

Це ж слушно.

У буквальному сенсі.

Випускним екзаменом Поліційної академії

мусить бути будинок із привидами.

Але, замість скелетів і відьом,

там мають бути темношкірі люди, які займаються своїми справами.

Маєте пройти від двору перед будинком до барбекю на задньому дворі,

нікого не вбивши. Розумієте?

Значок отримаєте біля гриля.

Це ж слушно.

Мені завжди кажуть: «Це ж лише кілька паршивих овець».

А мені звідки знати, хто з них паршиві вівці?

Я не знаю. Отже, я їх просто уникаю.

Якщо в мене щось сталося, набираю 911

і кажу, щоб присилали лише пожежників.

Зазвичай, зброя мені не потрібна.

Потребую лише відваги. Ясно?

Пожежники такі ж сміливі, як поліція. Забіжать у будинок у вогні

із самою сокирою.

Але я ніколи не чув, щоб пожежник злякався,

відрубав комусь голову.

Але…

«Вибач, думав, що ти — вогонь. Я…»

«Він мерехтів. Усі бачили, як він мерехтів».

Я — темношкірий,

отже, усі думають, що найбільше я боюся копів-расистів.

Я значно більше боюся расистів-рятувальників.

Про них ніхто не думає.

Коп-расист принаймні має постаратися.

Згодні? Заповнити фальшивий звіт. Набрехати.

А расист-рятувальник може просто не помітити, як тонете.

І вам кінець.

Запитайте себе:

чи дійсно темношкірі люди не вміють плавати?

Чи ми стали жертвами

багаторічної змови

акватичного відділу Ку-клукс-клану?

Я багато жартую про копів.

Дехто думає, що це значить, що я ненавиджу поліцію.

Це неправда.

По-перше, усі ненавидять поліцію.

Навіть поліціянти.

Дивіться, мої жарти — не політичні.

Я вас не осуджую.

Мені байдуже, консерватор ви

чи нормальна людина. Ясно?

Головне, що ми чесні, так?

Справді. Не залежно від того, за кого ви голосували,

якщо виїдете на дорогу й почуєте…

Не подумаєте: «Дяка богу. Герой».

Ні. Ніхто так не думає.

Реакцію всі мають однакову.

«Пішов він. От дідько!»

Є причина, чому всі ненавидять копів. Бо кожна зустріч з копом неприємна.

Щоразу, коли бачите копа, знаєте, що це влетить вам в копієчку.

Отже, принаймні говорите: «Пішов він». Згодні?

Гадаю, копам варто носити з собою маленькі призи.

Іноді їм варто було б зупиняти вас, бо ви задавали на дорозі жару. Знаєте?

Як почуєте сирени, то буде якась надія.

Подумаєте: «Я весь час нічого не порушував».

«Може, отримаю приз».

Каже: «Знаєте, чому зупинив?»

«Бо я щойно круто повернув направо?»

«Я так і відчував».

А він: «Їхав за вами дорогою».

«Чудово тричі влилися в потік».

«Ось вам кава коштом Нью-Йорка».

«Ура!»

Маєте дещо про мене знати. Я служив у морській піхоті США.

Так.

Ні. Не треба, будь ласка.

Я не герой. Я лише там був.

Розумієте?

Я вступив, щоб заплатити за коледж

у березні 2001-го року.

Я ж не знав, що у вересні на нас нападуть.

Бін Ладен зруйнував мої плани на життя.

Я про це згадав лише тому, що я був єдиним темношкірим у взводі

впродовж двох років. Знаєте?

Для багатьох білих я став першим темношкірим другом.

Що, з одного боку, робить мене своєрідним героєм.

Лише подумайте.

Я багатьох із вас тренував, гівнюки.

Я вперше опинився поміж білих людей.

Поглиблений курс. Доктор наук із білих людей.

Я знаю, як ви думаєте. Що бентежить ваш білий дух.

Так.

Білі підпорядковуються двом принципам. Не переконаєте мене, що це не так.

По-перше. Будь-яку групу білих чоловіків можна відволікти футбеґом.

Не можу пояснити цей феномен.

Це куди краще, ніж тривожний свисток.

Жіночки, тримайте футбеґ у сумочці.

Якщо за вами йде група молодиків,

просто киньте його через плече.

Гарантую 100%, що той, що спереду, буде такий: «Ого! Круто!»

Вони не можуть стриматися.

Це для них приманка.

По-друге. Знаю, що це стосується всіх білих людей.

Ви всі хочете говорити слово «ніга». Хоч трішки.

Так. Це перевірені дані. І мені однаково, як ви їх сприймаєте.

Бо це єдина річ, яку на можна вільно робити в Америці.

Треба помізкувати. Упевнитися, що не спіймають.

Розумієте?

Бачите в кутку групу темношкірих людей.

Вони слово на літеру «н» у кожне речення вставляють.

Думаєте: «Небезпека».

«От би й собі приєднатися».

Згодні? Відчуваєте себе вільними на 99%.

Усе добре. Говоримо на чистоту.

Ви всі це робили.

Вам стає комфортно з першою темношкірою людиною.

Згодні? Вичікуєте слушного моменту.

Під час розмови намагаєтеся втиснути «ніга».

Будьте чесними.

Очікуваної реакції не вийшло. Так?

Що ви робите? Намагаєтеся здатися розгубленими.

«Вибач. Це ж просто слово. Ви всі його вживаєте, і…»

«А якби це було в пісні?»

«А якби закінчувалося на "а", а не на "ер"?»

І ще якісь дурниці. Згодні?

Ось у чому справа. Згоден.

Стовідсоткової логіки тут немає.

Але її й не має бути. Не порушуй правила.

Розумієте ж принцип того,

що декому дечого говорити не можна.

Єдине, з чим не розберетеся, це «ніга».

Наприклад, маму на ім'я не називаєте.

Хіба що ви зовсім дивакуваті.

Лише дивні діти так робили там, звідки я родом.

Як звуть вашу маму?

-Айлін. -Айлін.

Айлін її називаєте, коли звертаєтеся?

Ні. Звісно, ні.

Це не має сенсу. Це ж її ім'я, так?

-Інші люди вживають «Айлін»? -Так.

Кілька пісень з ім'ям точно є.

Так?

Не хочу, щоб думали, що я до вас причепився.

А вашу маму як звуть?

-Кристина. -Кристина. Ви її теж звете Кристина?

-Звісно, ні. -Звісно, ні.

Так?

Це ж не має сенсу. Це її ім'я.

-Згоден. -Закінчується на «а», не на «ер».

Ви ж її так не називаєте.

Згодні?

Це…

Гаразд. Востаннє. Як звуть вашу маму?

-Керол. -Керол.

А ви її колись «ніга» називали?

Ні!

Бачите, як легко не називати людей «ніга»?

Дякую.

Ось у чому іронія.

Уперше до мене звернулася словом «ніга» моя бабця.

Так. Ніколи не забуду. Мені сім років.

Вона мене покликала з іншого боку свого величезного, як на плантаціях, будинку.

Діти 80-х, це вам також потрібно розуміти,

коли їх з іншого боку будинку кликали батьки,

мали перевірити, що сталося. Запитати не можна.

Гукають: «Браяне!»

Ти не міг крикнути: «Що?» Бо тоді тобі влетить.

По-друге,

відеоігри в домівках лише з'явилися, зберегти гру було не можна.

А бабці це було до одного місця…

Скільки ти грав у «Братів Маріо», на якому рівні складності.