Dickinson

Емілі Дікінсон народилася 1830 року в Амгерсті, штат Массачусетс.

Усе життя вона прожила в домі свого батька.

На схилі років вона рідко виходила з кімнати.

За життя її майже не публікували, крім кількох анонімних творів.

Її вірші було знайдено після її смерті.

Одні з найдивніших та найдивовижніших віршів усіх часів.

Їх було майже 2000, захованих у скрині.

Ну...

- Емілі! -

- Емілі, прокидайся! -

Ох!

Треба принести води.

Лавініє, зараз четверта ранку.

Я пишу.

Мама каже, ти повинна. Я вчора носила.

Чому Остін не принесе?

Остін — хлопець.

Що за дурниці?

ДІКІНСОН

«Я не шукала Смерті...»

Я не шукала Смерті, тож...

Шукала...

Нам вода була потрібна годину тому.

Де ти була?

Емілі, відра напівпорожні.

Ти все розхлюпала.

З тебе немає жодної користі. Жодної.

Наймімо покоївку.

Через мій труп.

У нас шість коней. Нас стане на покоївку.

Вінні, тримай квітку.

Це мені?

Коли ми одружувалися,

твоєму батькові дісталася найкраща господиня Гемпшира.

Ні, всієї Нової Англії.

Радше здеру всю шкіру з пальців, ніж найму покоївку.

І так само я виховую вас, дівчата.

Але я не хочу...

Колись ти станеш доброю господинею, Емілі Дікінсон.

А зараз одягайся.

Джентльмен прийде знайомитися.

Джентльмен?

Мамо, ні!

Може, цей чоловік із тобою одружиться.

Як романтично.

І жодних витівок, як минулого разу.

Я зробила подарунок.

Ти кинула дохлу мишу бідоласі на коліна.

Так.

Як кішка.

Ти не кішка, Емілі.

Ні.

На жаль, я жінка.

Ці коржики для кавалера.

Чому в мене немає кавалерів?

Бо я не намагаюся видати тебе заміж. Ти добре працюєш.

Тож я помру старою панною через те, що ношу воду?

Життя несправедливе, Лавініє.

Вітаю.

Емілі, не роби цього.

Привіт, Емілі.

Це ж треба.

Джордже.

Привіт.

Ви вже знайомі з моєю дочкою?

Джордж у літературному клубі з Остіном.

Ми часто спілкуємося.

- Я щойно казала Джорджу... -

...яка з тебе вийде чудова дружина.

Яка ти ощадлива й педантична.

Так. Справжня знахідка.

Сядь, як леді.

Джордже, можемо поговорити надворі?

- Звісно. - Чудово.

Ми на ґанок. Спробуй не шпигувати.

Так.

Ти ж знаєш, що я не вийду за тебе?

Ніколи не кажи «ніколи».

Як ти написала у своєму вірші: «В можливому живу».

Чудово.

Люблю, як мене цитують.

Чому ти не вийдеш за мене?

Ти не розумієш. Я ні за кого не вийду заміж.

Твоя мама не згодна.

У мене одна мета в житті...

стати великою письменницею.

Чоловік мені не дозволить.

- Я дозволю. - Угу.

Ти зараз так кажеш.

Але потроху ти мені заборониш.

Я шалено в тебе закоханий.

- Шкода. - У тебе є інший?

Взагалі-то, так.

Хто він? Я його вб'ю.

Ти не зможеш його вбити.

Це Смерть.

Що?

Я закохана у Смерть.

Щоночі я катаюся з ним у кареті.

Він такий джентльмен.

З біса сексуальний.

Ти така дивачка.

Чому ти мене так приваблюєш?

Я зроблю для тебе що завгодно.

Ну, дещо ти можеш зробити.

Скажи що.

Ти й досі редактор літературного журналу?

Помічник редактора.

Але так.

То опублікуй це.

Овва.

Ти нарешті дозволяєш мені опублікувати твого вірша?

Я не певна, чи він готовий, але я...

Якраз вчасно. У новому випуску лишилося трохи місця.

- Справді? - Якось втулю.

Завтра піде до друку.

- Завтра. Справді? - Завтра.

Усі знатимуть ім'я Емілі Дікінсон.

Гаразд, але стривай.

Що таке?

Не вказуй мого імені.

Чому ні?

Мій батько проти, щоб жінки видавалися.

Та годі.

Це дурниці.

Ти геній, Емілі. Він мусить цим пишатися.

Можеш просто вказати ініціали чи написати «Анонім»?

Ні. Ні в якому разі.

Ти заслуговуєш на визнання.

І мусиш протистояти батькові.

Знаєш що?

Просто зроби це.

Опублікуй його під моїм іменем.

Дякую, Джордже.

Нема за що, міс Дікінсон.

Це був жах.

Так, Емілі.

Знову все зіпсувала.

Аж ніяк. Вони цілувалися. Я бачила.

Цілувалися?

Господи, що з тобою не так?

Це ти підсовуєш мене тим чоловікам.

Я не підсовую.

Підсовуєш. Це принизливо.

Пропонуєш мене удівцю, каліці. Кому завгодно, аби лише погодився.

Увесь Амгерст знає, як сильно ти хочеш позбутися мене.

Що за шум?

Мама знову хоче позбутися мене.

Я вийшла заміж у 18 років, Емілі. Тобі теж уже час завести чоловіка.

І поїхати звідси, так?

Так. Це стається, коли дівчина виходить заміж.

Чому всім байдуже, чи я вийду заміж?

Як на мене, Емілі не повинна ні за кого виходити.

- Дякую, тату. - Угу.

Господи, хоч хтось не намагається вигнати мене з родини.

Тобто ти дозволиш їй жити в нашому будинку до другого пришестя?

- Днями сидіти без діла? - Я не сиджу.

І що ж ти робиш?

Це я знайшла всі ті пташині гнізда.

Гаразд, пані, йдіть,

щоб я міг спокійно запалити люльку й почитати газету.

Гаразд.

Нам усе одно час повертатися на кухню.

- - Дівчата, ходімо.

Це обов'язково?

Ти погано поводишся, юна леді.

Просто не хочу цілодобово робити хатню роботу.

А чим ти хочеш займатися?

Я хочу просто... думати.

- - Відчепися від неї, мамо.

Усе гаразд.

Дякую, тату.

Ти мій герой.

Тобі подобається ставати на її бік?

Ти про це пошкодуєш. Вона дикунка.

Не вміє поводитися, як справжня леді,

і вона осоромить цю родину.

[грає пісня «Praise the Lord (Da Shine)»]

Що робиш, сестро?

Нічого, брате. Просто прогулююся.

Я чув, ти відмовила ще одному кавалеру.

Так. Мені не хотілося заміж.

У мене є новини стосовно заміжжя.

Які новини?

Я освідчився Сью.

І вона погодилася.

- - Так!

Так!

Що?

Ви не можете одружитися!

- Чому ні? - Вона моя найкраща подруга.

Слухай, Емілі, не треба казитися.

Зараз не час.

Померла сестра Сью, Мері.

Що?

Але ж... вона була здорова.

Знаю. Але вона заразилася тифом і померла, як і всі інші.

Боже. Бідолашна Сью.

Так, тому... Стався з повагою до її обставин. Гаразд?

Мене не треба просити ставитися з повагою до найкращої подруги.