Migration

О-ля-ля. «Illumination».

А тепер слухайте казочку на ніч.

Давно колись був собі гарний ставочок.

То був рай.

Усі там були щасливі.

Ну, не всі,

бо двійко каченят страждали на дивну хворобу.

Їм було нудно.

А тому кортіло дізнатися, що ж там є за їхнім затишним ставочком.

«Летімо. Подивимося».

«Але ж тато каже, що там небезпечно».

«Ми сміливі й сильні. Ми нічого не боїмося».

І вони вирішили летіти.

Просто в обійми…

хижаків.

Їх оточили. Загнали в пастку.

Але каченята не боялися.

Маленькі герої напали на хижака і…

загинули.

Кінець.

І все? Вони загинули?

О так. Не вижив ніхто.

Але як?

Хочеш подробиць? Добре.

Спершу чапля розрізала їх навпіл…

Заждіть секундочку.

Тато неправильно розповідає.

Знову.

А насправді

чапля побачила, що вони заблукали,

і зголосилася допомогти.

Пам, то ж чапля!

Убивця-психопатка, створена для пожирання каченят.

Ну добре.

Чапля таки хотіла їх з'їсти,

але вчасно прилетіли батьки, які їх і врятували.

Ні-ні, ні.

Батьки прилетіли, але було пізно.

Ох, Декс. Не бійся. Усе буде добре.

«Правда, тату?»

Авжеж.

І розчавлені качки здатні на великі досягнення.

Якщо лишаються на ставку, де цей світ їм не загрожує:

ні чаплі, ні ведмеді, ні вовки,

ні бурі, ні циклони, ні торнадо,

ні крокодили, ні отруйні гриби…

-Усе. Я хочу спати. -…ні грип, ні качиний грип,

-ні шаблезубі тигри… -А що сталося з качечкою?

-Її теж розчавило? -…ні вулкани…

Ні-ні. Не переживай, Ґвен.

Обоє каченят урятувалися.

Вони повернулися на ставок.

Але з'явився ще хижак, і…

І побажав їм приємного дня. Кінець.

І все.

Ясно.

На добраніч, мамо.

На добраніч, тату.

Добраніч.

На добраніч, доню.

Що?

Після твоїх казок Ґвен завжди пісяється в гніздечко.

Невже? Це ж чудово. Розумієш?

Значить, вона вчиться, Пам.

Чому вона вчиться? Тому, що не можна летіти зі ставка?

Саме цьому.

Повір, я вчу її дуже корисних страхів.

Як я це знаю? Бо живу з ними все життя.

Усі ми живемо.

На добраніч, любий.

На добраніч, люба.

ПЕРЕЛІТ

На старт, увага, руш!

Швидше, Ґвенні. Швидше. Пливи, пливи.

Обганяй тата. Обганяй. Давай, давай!

Ура!

Я програв.

Так!

Гей.

Ку-ку!

Ні!

Ура!

-Мої! -Фу, яка ти.

-Вони мої! -Та їх тут тисячі!

Дякую, тату.

Діти, не забувайте, що збирати треба свіже листя.

Добре, тату.

Таке підійде, тату?

Воно ідеальне. Шукай іще.

Народ! Народ, ідіть подивіться.

Це неймовірно. Сюди.

Усі сюди, швидше.

-Дивіться. Я ж казала. -Ага.

-Правда ж, гарно? -Як круто.

Бачили коли-небудь таких качок?

Ну ви подивіться.

Мабуть, летять на зимівлю.

Вони такі загадкові, такі екзотичні.

Цікаво, звідки вони летять.

Може, привітаємося?

Що скажете? Ні. Гляньте на це пір'я.

Ні, таки цікаво. Пливімо спитаємо.

Мак, пливімо.

Та ні, не хочу.

Перестань. Ми й так ні з ким не знайомимося.

Ну добре.

Діти, пливімо знайомитися з маминими новими друзями.

Діти. Діти!

Непоганий темп ми взяли.

-Так. Добре, що вітер ходовий. -Так.

-Добрий день! -Добрий день.

-Вітаємо на ставку. -Дякуємо.

-Привіт. -Привіт.

Класне пір'я.

Декс, нам сюди не можна. Тато розсердиться.

Ґвен, вертайся до батьків.

Привіт.

-Декс, назад. -Що ти робиш?

-Не хочу, щоб мене вбила психопатка. -Відпусти мене, болячка в пір'ї.

Це я – болячка в пір'ї? Ти мене навіть не знаєш.

Ні-ні.

Оце болячка в пір'ї.

Ти – симпатична болячка. Тобто болякачка. Ну…

Та я пожартувала.

Он як.

Привіт. Я Кім.

Привіт. Я Декс.

Вітаємо на Лосячому ставі.

Вітаємо на ля-ля-ля.

Лишайтеся зі зграєю скільки хочете.

Я б тобі тут усе показав.

Правда, оце майже й усе. Але…

Дякую. У нас тут лише зупинка. Ми летимо на південь.

Ми там зимуємо. А ви куди летите?

Ми зимуємо тут, де нема вбивць-психопатів, як твої…

Вибач. Болячка.

Чекай. Ви нікуди не летите на зиму?

Ні.

То вам точно треба з нами.

Що? Ти серйозно?

Так. Ваша зграя може летіти з нашою.

Ух ти, буде дуже круто.

Ви полюбите перельоти. Сонце, пісок.

Чекай. Ти любиш тропічну їжу? Як тобі банани?

-Я не… -Вони тобі сподобаються.

Потримай. Зараз спитаю тата.

Тату! Тату!

Що це було?

Не знаю, але в тебе неприємності.

Декс! Ґвен!

Ви збожеволіли? Не можна отак тікати.

-Він мене змусив. -Що?

-А ще він говорив з дівчиною. -З дівчиною?

-Ґвен! -Так.

І сказав їй, що хоче з нею одружитися.

Що?

Я такого не казав.

А твої очі казали.

Тату, він б'ється!

Тихо-тихо! Годі!

Братня жорстокість!

Годі.

Добрий день. Вітаю. Усім привіти.

Усе. Пливімо звідси.

-Мак! -Що? Я ж привітався.

Усміхнувся. Встановив зоровий контакт. Пройшовся по всіх пунктах.

Гей, то ви хочете летіти з нами?

Що-що?

Ми вертаємося на Ямайку. Бували там?

Ні.

Там чарівно.

Клянуся, там навіть є світна лагуна – вода в ній сяє.

Ого. Таке я дуже хочу побачити.

Значить, домовилися.

Уся ваша зграя може летіти з нами. Буде чудово.

Нічого собі. Ви такі люб'язні.

Чекайте, чекайте.

Здається, ви неправильно зрозуміли.

На жаль, узимку ми будемо дуже зайняті.

Правда, Пам? Бо в нас справи.

А потім ще… Потім у нас інші справи.

Розумієте? Тому ми не можемо летіти.

Але ви летіть. Приємного перельоту.

І передайте привіт сяйній воді.

Може, наступного року?

Домовилися! Наступного року!

Ну… мабуть, пора летіти далі.

Приємної подорожі!

Дякую.

Приємного… ставочка.

Жаль, що в тебе з нею не буде каченят.

Як же це було… грубо!

Отож.

«Приємного ставочка». Хто так каже?

Це так її виховують.

-Я не про них. А про тебе. -Про мене?

Так, про тебе.

Ну, так. Мене трохи занесло.

Але переліт? Яка дурна пропозиція.

Який же ти нестерпний.