Camp Courage

Будинок мрії.

Тому я, звісно, розумію, яке у вас горе

і як ви все це витримуєте,

тому що я теж утратила брата, і це страшно.

Співчуваю. Прийми мої співчуття. Так.

Супер. Конячка красива. Ти ж моя! Квіточки ось.

І щоб мирне небо. І напиши «мир».

Намалюй іще голуба.

- Бабусю, це моя картинка. - А, так. Вибач.

БРАТИСЛАВА, СЛОВАЧЧИНА ЛИПЕНЬ 2022

ШІСТЬ МІСЯЦІВ ВІД ПОЧАТКУ ВТОРГНЕННЯ РОСІЇ В УКРАЇНУ

А чого ти чекаєш від табору? Хочеш пригод?

- Угу. - А яких пригод?

- У! -

А в гори підемо?

-Хочеш? - Ну звісно.

- Допомогти? - Ні.

Завтра ж ми їдемо з тобою. Рано-вранці.

Сподіваюся, я все правильно зібрала.

-А скільки ми там будемо? - Тиждень.

Сюди, певно, покладемо великий рушник.

Не знаю, чого очікувати від гір.

ТАБІР МУЖНІСТЬ

ЛЮТИЙ 2022

Війська Росії перетнули кордон...

Звуки вибухів лунають у столиці.

Україна зазнала нападу

й просить про міжнародну допомогу.

Багато людей шукають укриття під землею.

Ніхто й нічого не знав. Це все було неочікувано.

І Мілана прокинулася від того, і вона почула. Каже: «Бабусю, війна?»

Я кажу: «Мілано, та ні».

А в нас у квартирі є підвал.

Я туди спускала її і їсти, і все. Годувала, тепло вдягла.

Ну взагалі. А куди бігти?

Дивіться на карту.

Усі шляхи нині ведуть на захід.

За лічені дні мільйони людей покинули звичне життя.

Майже два мільйони людей покинули країну.

Щонайменше 165 тисяч людей перетнули кордон до Словаччини.

Майже всі вони - це матері з дітьми.

Багато їй довелося пережити.

Стільки страждань, болі. Та, слава Богу, ми були вдвох.

Адже вона, знаєш, як воно, це ж сонечко, промінчик, котрий, я кажу,

що вона й мене запалює. Вона не дає мені затвер...

Ну, постаріти душею. Це правда.

Мілашо, це не цей автобус? Може, когось знайомого побачимо, га?

- Вітаю! -Ой, вітаю!

- Ви Ольга, так? -Ольга, так.

Мене звати Яна.

А мене Мілана.

Дуже приємно.

А мене - Аня.

- Аня. - Приємно познайомитися.

-Ходімо? - Займай місце. Ну-бо. Посередині.

А де моє фото?

Прошу всіх сказати «чіз» і помахати мені рукою. Я зроблю загальне фото.

Чі-і-і-із!

А ви через Україну змогли виїхати чи через Росію?

Так, через Україну.

Ви теж із Маріуполя?

Ні, я з Києва. Але жили в Криму.

Ми ще виїхали до того, як росіяни забрали.

Дивися, які гори попереду.

Я хочу піднятися. Яка краса!

Гадаєш, ти зможеш із ніжкою? На тиждень упораєшся?

Я впораюся.

ПІЗЕНДОРФ, АВСТРІЯ

Гоп!

Хух!

Супер! А що, ми тут удвох будемо? Ой!

Новий день, новий табір!

Так, от познайомся.

Це моя дочка, Вікторія.

Нумо, допоможу.

Ось тут якраз можна практикувати.

Отут треба тримати свій баланс.

Добре.

Дякую від імені всього персоналу, що наважилися приїхати сюди.

Мене звати Нейтан. Нейтан Шмідт. Я допоміг заснувати цю організацію.

Але я не... Я хіба що її дрібна частка.

Тут ціла група людей, які допомагали це все влаштувати,

і ми всі щасливі, що ви приїхали.

Скільки з вас раді, що цього тижня лізтимуть у гори?

-Скільки з вас раді... - Піднімай лапу!

Розходьтеся з нею.

Ця мотузка символізує стійкість.

Люди, які лізуть у гори, вони сміливі,

вони знають, що їх чекає виклик.

Але ми дуже раді, що ви тут.

Ми дуже вдячні, і це буде чудовий тиждень!

Ти найменша. Начебто, ти підеш найпершою.

Мілано, давай наплічник.

Я друга.

Чогось я боюся.

Лячно.

Боїшся? Ні.

Готова? Ось так. Так.

- Є. - Вуаля.

Не бійся, там є страховка.

Еге ж, страховка. Я багато чого бачила у фільмах.

-Страшно все. - Фільми - це все брехня.

Сюди? Так?

Ану. Хрест-навхрест. Так.

Можеш трішки, ось стільки пролізти й усе.

Я не буду, я боюся впасти.

- Яно, молодець. - Молодець.

Ні, я не буду. Я хочу додому. Мені страшно.

Я додому хочу.

Ходімо, пройдемося. Ходи.

Ні, пусти мене.

Це не можна знімати.

Я хочу поїхати додому. Назад.

- Бачиш, онде дітки полізли. - Міланочко, тихіше.

Усе. Ніхто нікого не змушує.

Краще б я вдома лишилася.

Нічого, тихіше, люба. Нумо сядемо. Ось так, добре.

Усе добре. Тихіше. Усе добре. Усе гаразд, ми поговоримо.

Усе гаразд.

Так хочеться, щоб мене ніхто не бачив.

-Ну-бо! - Уперед, Сашо!

Егей! Уперед, Сашо!

-Ну ж бо! - Давай!

-Коли вона почала плакати... -Так.

-...ви б мали спершу їй дати відчути... -Так.

-...що хтось поруч, а тоді просто облишити. -Так, так.

Зараз вона вже стала якось трошки сором'язливою.

Вона ж росте, їй уже десять років. А я кажу їй:

«Мілашо, я пам'ятаю тебе такою дуже сміливою».

-Підлітковий вік. Це особливості його. -Так, це правда.

Невпевненість у собі.

Це я розумію. Адже діти вчаться тільки в нас.

Господи, помилуй!

- Сильно штовхнися! Стрибок! - Сюди якось треба підскочити.

-Оп-па! - Так!

О!

Молодець, дай п'ять.

Усе.

Так.

- Надто просто... - Моя бабуся ніяк,

ніколи в житті такого б не придумала собі.

Аби вона не скотилася.

Так. Угу.

Алілуя! Алілуя!

Молодець.

Слава Богу!

Добре.

- Молодець. - Дуже добре.

-Дякую вам! - Молодець!

- Я вас вітаю! Молодець! - Мілашо, бачила?

Ставлю тебе на домашній арешт.

-Шість років. Крапка. - Оце так!

Руки трясуться, серце калатає.

- Ауч! - Я зараз...

Краще допоможи мені зняти.

Дай поможу. Ні, не поспішай.

Ауч, обережніше. Не повертай.

Боляче. Воно схопилося знову.

Ауч!

Ай-ай-ай!

Ауч. Угу.

Це вже ти довго ходила.

Ага.

Отут знову схопило. Ауч!

Або це судома, або щось із ногою, проблема.

Може... Та ні, Мілашо,

може, протез треба якось підправляти, хтозна.

Я лягатиму.

СІЧЕНЬ 2015

«Чорна субота» - так називають маріупольці

двадцять четверте січня 2015-го року.

У цьому пеклі Ольга Іванівна втратила дочку.

Того фатального дня молода жінка взяла із собою на роботу дочку, Мілану.

Жінка загинула на очах у власної дитини.

Мілану знайшли серед уламків перехожі. Дрібні уламки розтрощили їй ногу.

Мілашко, прокидайся.

Коли ми підемо гуляти?

Ой, добрий ранок, сонечко.

Поганий день.

Хороший день.

Поганий.

Настрій кожен з нас... Ми самі собі це робимо, зайчику.