Whitmer Thomas: Terminal Crew of Dudes

З дитинства катаюся на скейті.

Так, я досі катаюся. Трохи стрьомно: мені вже за 30.

Дивно, бо я можу годинами тусуватися зі скейтом під мостом,

а тоді озираюся

і розумію, що просто тусуюся з купою

14-річних хлопців.

ТІМ РОБІНСОН ПРЕДСТАВЛЯЄ

Тільки я і купа хлопчаків... зазвичай ще й без футболок.

Готовий?

Вони постійно знімають один одного: трюки, приземлення, всяке таке.

Іноді просять мене зняти їхні трюки.

Якщо чесно, у мене вся галерея забита 14-річними хлопчаками.

Шаткую броколі, шаткую броко...

Я помітив одну фішку: коли скейтери травмуються,

вони нізащо цього не визнають.

У них може кров заливати все обличчя,

а друг підходить і такий:

«Боже, чуваче, що сталося? Ти живий?»

А він: «Та все норм. Просто раптом захотілося зайти додому».

Усе гаразд, друже. Можна визнати, що тобі боляче.

Гей, гей.

Мені в дитинстві пощастило: скейтер із мене був такий собі.

А потім у нас почалися скрутні часи.

І щоразу, коли я йшов кататися, мама казала:

«Тільки не травмуйся сьогодні. У нас немає страховки».

Але мені це подобалося,

бо пацани казали: «Сьогодні маєш з'їхати

з найвищої рампи в скейт-парку».

А я відповідав: «Я б залюбки, але, на жаль, у мене немає страховки».

Кайф. Реально кайф.

Погнали.

О, сьогодні в сяйві цих вогнів Я постараюся

Надто старий для душевних мук І цього дурного блиску в моїх очах

О, відчай

Жага схвалення ховається За бажанням вас розважати

Мені зносить дах, я повний відстій

А коли стає важко Я втрачаю всю принциповість

Сьогодні

У сяйві цих вогнів

І знов цей дурнуватий блиск у мене в очах

Так, я постараюся

Для вас я постараюся

Я дуже постараюся

Я дуже постараюся

Я дуже постараюся

Для вас я дуже постараюся

Завжди. О!

Стараюся, а злочинні думки Знов лізуть мені в голову

Як у залі тихо — коси під Майкла Кейна

Народ, містер Вейн Просто хоче, щоб світ палав

Просто хоче, щоб увесь світ палав

О! Моя колишня сказала Що я крутіший, коли хворію

І я почуваюся таким хворим Не можу стриматися, хочу кричати

Я хочу кричати!

Нам не здолати це «але» Нам не здолати це «але»

Коли жую гумку, запихаю до рота всю пачку

Інакше смаку не відчую А коли бавлюся з дітьми

Я надто сильно вживаюся в роль

І лякаю їх до всирачки

Бо я стараюся

Я дуже стараюся для вас

Я завжди дуже стараюся

О! Коли я був малим

Я цілий рік говорив як Том Ґрін

Поки обоє батьків лежали в рехабі

Мабуть, я стараюся як можу

Із реальними проблемами Ти ніколи не розбираєшся

Моя колишня сказала Що я крутіший, коли хворію

ВІТМЕР ТОМАС: ОСТАННЯ БАНДА ЧУВАКІВ

Поаплодуйте моєму гурту.

Ми всі разом виросли в Алабамі.

Знаємо один одного майже все життя.

Ось мій найкращий друг Джеремі.

А це мій найкращий друг Клей.

А це мій найкращий друг Бадд.

Насправді Бадд не виріс в Алабамі. Ми не росли разом із ним.

Він із Каліфорнії. Він прибережний елітарист.

Я знаю цього чувака лише 18 років. По суті, він мені клятий незнайомець,

і гадки не маю, що він забув на сцені.

Ти для мене один із найближчих друзів.

-Мені боляче. -Та пішов ти.

-Ненавиджу тебе. -Добре.

А тепер гучніше! Мій старший брат Джонні.

Він здоровенний. Гляньте на нього — просто гігант.

Чуваче, я дуже хочу бути крутим.

Я зі шкіри пнуся, щоб здаватися крутим.

Купую модний одяг і слухаю правильну музику.

Було б так круто стати найкрутішим хлопцем у світі.

Найкрутіший тип чувака — це чувак, який пише «ЛОЛ».

Не знаю, чи знаєте ви таких чуваків.

«ЛОЛ» — це чувак, якому ти

скидаєш найсмішніше, що бачив за все своє життя.

І от за шість тижнів...

він відповідає: «ЛОЛ».

Це приблизно те саме, що сказати: «Мені байдуже, житимеш ти чи помреш».

Оце крутий чувак.

От таким я хочу бути. Але я, чуваче, зовсім не такий.

Скиньте мені щось реально смішне,

не напишу «ЛОЛ» — я вже стоятиму

під вашими дверима, а ззовні почуєте...

Бо дехто просто хоче, щоб увесь світ палав.

Це вже вдруге за вечір я пародіюю

Майкла Кейна.

Не знаю. Хай це й заїжджений жарт. Мені смішно так робити.

Насправді мене смішить те,

що це, знаєте, цитата з «Темного лицаря»,

а це один із наймасштабніших фільмів в історії,

який зняв Крістофер Нолан,

один із найвпливовіших сучасних режисерів,

а навіть у нього духу не вистачило сказати Майклу Кейну:

«Майкле Кейне, може, перезапишеш цю репліку,

бо ми хотіли використати її у трейлері,

а ніхто не розуміє, що, в біса, ти кажеш».

А все, що Майкл Кейн зміг із себе вичавити...

Ну гаразд. Доведеться із цим жити.

Думаю, вже очевидно: я майстер пародій.

Я можу зобразити практично будь-кого.

Мені потрібні лише ваше ім'я і професія,

і я ідеально вас спародіюю.

Тож давайте спробуємо, якщо ви не проти.

Можна я вас спародіюю? Чудово.

Мені потрібні лише ваше ім'я і професія.

Я ідеально вас спародіюю.

Я Ієн. Я письменник.

Мене звати Ієн, я письменник.

Вибач, Ієне, але твій голос бісить.

Думаю, вже очевидно: я виріс у сім'ї залежних.

Але нічого, нічого. На жаль, мама допилася до смерті.

Але я вирішив назвати свою першу дитину на її честь.

Так, я назву свою першу дитину Ал-Анон.

-Можна тебе на хвилинку? -Так.

-Це було не дуже, правда? -Так.

-Можемо краще? -Так. Я виправлюся.

-Тоді так і зробімо. -Добре.

Гаразд, далі я вже постараюся.

Коли ростеш із залежним, є лише два шляхи.

Ти або стаєш крутим,

холодним загадковим типом або писклявим довбнем.

А ви самі вирішуйте, ким із них є я.

Зараз спародіюю...

серйозного фолк-музиканта, який ніяк не дотягнеться

до губної гармошки.

Та можна й не показувати. Я й так чудово пояснив.

У своїй уяві я доволі крутий Дупа замість підборіддя й хтивий погляд

Я б усіх обігнав, якби хотів Але щось не хочеться

Я не буваю самотнім, коли я сам, У мінімалістичному постмодерному домі

Зіркові друзі пускають мене без черги

І я, я доволі крутий хлопець Саме так!

Дивлюся «Баффало 66»

Вдягаюся як Рівер Фенікс

Керуак, Вім Вендерс Таймс-сквер і Девід Бірн

Та чи справді мертві померли Якщо досі тебе бісять

Я написав посібник, як загубитися

Я не боюся трохи мороку Чи паніки в Нідл-парку

Та у своїй кімнаті я сяю Наче зірка

Маленький метелик у коконі

Мені байдуже, та все ж тебе запитаю

Так, так, так. Я кажу: «Так»

Я ексцентрик чи просто мудак?

Смалю цигарки й несу херню В безкрайню небесну синь

Треба бути дурнем, щоб обдурити дурня

Який думає, що це він дурить тебе

У моїй голові ти хочеш мене повернути

Бо лише я можу тебе розсмішити

Я критикуватиму тебе Доки не похвалиш мене

Я, я, я доволі крутий чувак Отак, гей

Твій вихід, Клею!

Тепер я розумію, коли на мене находить сум

У минулому немає нічого Що я хотів би змінити

Ти не розбила мені серце Люба, я за тобою не сумую

Це правда, правда, правда Це правда, правда

Я завжди хотів стати кимось, знаєте?

Малим я співав у різдвяному хорі

і ставав на самий край помосту,

а наприкінці виступу ми співали: «Спи в небесному спокої».

А тоді зістрибував і кричав: «І многая літа!»

А вчитель такий: «Якого біса?»

А я: «Я хочу бути зіркою».

Бо я страшенно заздрив дітям, які ставали зірками.

Пам'ятаю, як мама вперше...

показала мені кліп гурту Hanson.

І я сидів та казав: «Хочу, щоб ці довбані діти здохли.

Я хочу, щоб вони здохли, мамо.

Я хочу, щоб вони померли. Щоб вони померли жорстокою смертю».

Але я просто їм заздрив.

Бо вигляд у них був реально крутий,

і всі вони співали як «Каліфорнійські родзинки». І...

Я теж хотів бути таким. Розумієте? Саме таким.

У Джонні є син Ронін. Він чудовий батько.

Син у нього ще малий, ходить у початкову школу.

І він класний малий,

але іноді я боюся, що він такий самий, як я,

яким я був у його віці.

Тому щоразу, коли я в Алабамі й дивлюся на нього,

то дивлюся приблизно так, як Форрест Ґамп

дивиться на свого сина наприкінці фільму.

Знаєте, коли він такий...

«Він такий, як я?»

А Дженні: «Ні. Він, бляха, нормальний».

Дивний момент у фільмі. Дивний поворот.